Таeмна вечеря
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Таeмна вечеря, Олійник Борис Ілліч-- . Жанр: Поэзия. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: Таeмна вечеря
Автор: Олійник Борис Ілліч
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 606
Таeмна вечеря читать книгу онлайн
Таeмна вечеря - читать бесплатно онлайн , автор Олійник Борис Ілліч
Відомий поет і політик, автор близько чотирьох десятків книжок поезій, есеїв, публіцистики, лауреат Шевченківської та інших престижних вітчизняних і міжнародних премій пропонує читачам нову збірку поезій останніх десятиліть.
Основний лейтмотив творчості поета — вірність — вірність Правді, вірність Пам’яті, вірність Любові, вірність рідній Землі.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
Остання дорога Нестора
У смерклому небі по чорному — ворони чорні.
По сірому полю, по сірому — тіні женуть...
Збирайтеся, Батьку. Уже пугачі ізвечора
Накликали тоскно дорогу в чужу чужину.
Уже ви ніколи не вернетесь, Батьку, додому.
Крутий кулемет на півслові розгублено стих.
І грива конева в зажурі опала додолу.
І хлопці-махновці зів’яли — ні в сих і ні в тих.
... Коли в домовині відплив у паризькі тумани,
На всі запитання дала йому відповідь смерть.
І тільки єдине забрав у могилу, як рану:
«За що ж ми, Вкраїно, себе посилали на хрест?»
Нерідна земля прийняла у холодні лещата.
Чужа чужина. Тільки часом із батькових крес,
Занесена вітром, хмарина заплаче дощами:
«За що ж посилали безвинних і грішних на хрест?»
... Гуляє курай, як гультяй, по Гуляй та ще й Полю.
Нову Україну озули в чужі постоли.
І ваші онуки шукають затуркану долю,
Як ви колись, Батьку, шукаючи, та й не знайшли.
В степу запорозькім звікована скіфська прамати
спізнала всього: і світання імперій, і смерк.
І тільки єдине і досі не може спізнати:
За що ж українці себе посилають на смерть?
Затули мене крилом
I
Затули мене крилом
Від промерзлої студоми.
Борони мене хрестом
Від Гоморри і Содому!..
Скаженіє бурелом
У вселенському огромі, —
Затули мене крилом.
Кулі б’ють, налиті злом,
З гайдамацьким пересвистом.
Затули мене крилом
В чистім полі від нечистих.
Відьма править помелом.
Сатана три шістки числить...
Затули мене крилом.
В чистім полі замело.
Тільки місяць — упівока...
Відведи мене в тепло
До людей із одинока,
Доки душу не взяло
В лапи зашпорів жорстоко.
Від провалля — за півкроку —
Рятівне подай крило.
II
Ти ячиш мені: «Зажди!
Не спіши туди задуже.
Краще згинуть в холоди,
Ніж у спертому задушші.
Краще вовк — серед біди,
Ніж лисиця — на подушці.
Краще хрест — на грішну душу,
Ніж втопить її в меди.
В тому світі — фальш і зиск.
Він брехливий, як газети.
Краще жити серед зим,
Ніж у теплій твані вмерти.
Краще вирвати язик,
Ніж піти до них в поети.
Краще крапка пістолета,
Ніж од митаря — срібник».
III
Навіть вухом не повів
На замови-остороги.
Поманило до гуртів,
На дідівські на пороги,
Під зачовганий мотив
Про дитинство босоноге.
...Так летів до отчих місць,
Що у сім потів облився!
Глянув: стільки рідних лиць!
І ні жодного ... обличчя:
Від колишніх юних птиць —
Тільки пір’я на обійсті...
Шаста виводок лисичий
З хижим поблиском зіниць.
Ще недавно позахмар
Ми злітали в орлім чарі!
А тепер новий вівчар
Заганя нас до кошари.
В нього із-під шаровар
Визира копитищ пара,
На яких вогніють тавра
Від рогатого з тартар.
IV
Сіра тиша над селом.
Ходить колами шуліка.
Не ховай мене за склом
Від розстріляного віку!
Хто ж це нас пустив на лом,
Україно, при задвірку?
Що ж це ми, такі великі, —
Знову під чужим кермом?!
... Гірко сплеснула Дніпром,
Затужилася борами:
«Не питай мене пером,
Запитай у свого страму:
А хіба не ви гуртом
Віддали мене у найми
Прибирати за столом
За новими хазяями?»
V
В сонну тишу над селом
Прорипів протез іржаво.
Тінь якась — на всю державу
Стала між добром і злом.
Дзенькнули медалі слави,
Голос гримнув напролом:
— В кого ти питаєш правди
І кому ти б’єш чолом?!
Та на всі свої волання
Ти скоріше діждеш смерть,
Ніж відлуння чи зізнання:
В цій державі все, — до грана
Полетіло шкереберть —
В наших кресах, як в саванні,
Окупанти бродять п’яні...
Дожилися, вашу... честь! —
Позіхнуло наостаннє:
«Сю ніч снились партизани...
Тут лісок... за кілька верст».
Молитва
Отче, у Триєдиності Єдиний,
Що послав Спасителя на скруху,
На валу, при Церкві Десятинній,
Уповаю на твою потугу:
Не введи, Безмежно- Безначальний,
У спокусу тіло наше грішне.
Над земні марноти і печалі
Прихили десницю всеутішну!
Стримай гнів на винних без провини,
Загрими в архангелові труби
Нерозважним чадам України
І остережи від самозгуби!
Відпусти гріхи. Великий Боже,
Пройдами ошуканому люду.
Втретє відпусти, молю, бо схоже,
Що вчетверте випадку не буде!
Сину, розіп’ятий на Хрестові,
На осліплих сяєвом пролийся:
Ти ж простив апостолу Петрові,
Що до третіх тричі відступився!
Навіть кривовірові прощаю
За твоїми приписами, Отче.
А собі єдиного благаю:
Не прости, як на криве ізбочу!
Всім, хто одступився від присяги, —
Не нашли жорстокої відплати.
А мені впечи тавро зневаги,
Як почну на вірі гендлювати!
Відпусти, Всевладний, безголовим,
Що могили потоптали отчі.
Не прости мені, коли хоч словом
Предківські могили опорочу!
Змилуйсь над братами, що в гордині
І мене затоптували в сажу.
Праведний, не попусти й зернини,
Коли навіть недругові зраджу!
За Твоїм Священним Заповітом,
Всім дарую, заблукалим в пущі:
Виведи їх благовісним світлом
На дорогу Правди неминущу!
Отче, ти всепрощення віщуєш...
Я ж Тебе благаю про єдине:
Не прости мені, коли прощу я
Тим, що й за «любов до України»
Вимагають плату з половини!
...Не прости їм, Господи, — прошу я!
Перейти на страницу:
Рекомендуем к прочтению
