ДО ЕР. Вибране
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу ДО ЕР. Вибране, Кіяновська Маріанна-- . Жанр: Поэзия. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: ДО ЕР. Вибране
Автор: Кіяновська Маріанна
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 219
ДО ЕР. Вибране читать книгу онлайн
ДО ЕР. Вибране - читать бесплатно онлайн , автор Кіяновська Маріанна
У цій книжці вибраного вірші Маріанни Кіяновської об'єднані одним внутрішнім сюжетом — епічним, міфологічним — любові як способу світотворення. Попри те, що «ДО ЕР» писалася впродовж майже 20 років, понад півсотні поезій, написані в останні роки, публікуються вперше.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
«Перечекай мене, перестарцюй…»
Перечекай мене, перестарцюй
Мою любов до тебе повз тривання.
Люби мене, бо я тобі остання,
Закаганцюй слова, закаганцюй.
Бо що таке молитва без душі?
Бо що таке любов без знаку страти?
Так важко жити і тебе втрачати
В суцільно заримовані вірші…
Побач в мені утомлену мене —
І я тобі ніколи не заплачу.
Пробач мені, як я тобі пробачу,
Коли у світі все твоє мине.
«Обітниця мовчання шарудка…»
Обітниця мовчання шарудка
На батьківщині птаства і одчаю,
Яку змовчиш, бо знаєш, я така,
Що і твоє, і наше вибачаю.
Люблю тебе. Ти сплетений із них.
Я вся тривожна, тільки сукня біла,
В якій грішу. В якій я нині — гріх,
Яким була б, якби тебе любила.
«Стою при вході — як ввійти у душу?..»
Стою при вході — як ввійти у душу?
Примирення спокуси і спокути.
Неначе Ной, що прозирає сушу,
Вдихаю воду не на повні груди.
А шепіт сходить сонцем із туману,
Затримує у каламуті подив.
Я майже вірю: я твоя кохана.
В твоєму храмі я стою при вході.
«Така ця дивна мука — ностальгія…»
Така ця дивна мука — ностальгія…
Вона, як сталь, не тупиться. І тне.
Я відчаю і віри Гамалія.
Я єретик… Не проклинай мене.
У материнськім просторі порогу
Щоразу маю ніжність ту саму…
Молитись Богу? Не молитись Богу?
І все ж щоразу вірити йому.
Люблю тебе. Мовчу тебе. І знаю
Про тебе все — і наше, і чуже.
Я Гамалія з того боку раю,
Що Бог його для себе береже…
«З того боку осоння — єдине тривання в сонцях…»
З того боку осоння — єдине тривання в сонцях.
Яструбине тепло, що ряхтить золотими хрестами…
Від Христа до Христа забивають вторований цвях,
Улягають життя у покосах важкими житами…
Чи забув? А чи вмер? Чи спізнився — і знову поліг?
Як спіткати тебе, попри нитку, що тонша від долі?
З того боку осоння — навіяний пращами сніг
І зарубки, як шрами, на вкотре дев'ятому колі.
«По обідні, мов по обіді…»
По обідні, мов по обіді,
Рештки хліба лежать на таці.
І оклад із важкої міді
Відступає обитель раці.
Чи приймеш, що тобі належить?
Чи досвідчиш без знаку смерти?
Наче мощами — їх ковчежець,
Божевіллям душа підперта…
Золота піднебесна тризна.
Тренос служки крізь трем глаголять.
Я мов віра, яку ти визнав
Надто похапцем серед поля.
Золоте павутиння — куте
По Ісусу і по Марії.
Кожен звук молитов покути
Розриває сльозою вії.
До Всенощної сохнуть мощі.
По Всенощній сурма озветься.
Каменують мене на площі
През тонку оболонку серця…
«Ось Долороса. Десь молоко розлито…»
Ось Долороса. Десь молоко розлито.
Ось Магдалина — чорне її волосся.
Ігрища втрачених — декого ще не вбито.
Так проявляється істина двоголосся.
Кров'ю на дереві суті — багряна таїна.
Кожен, хто вірує, мусить її прийняти.
Кулею кілера — в сьоме пришестя Каїна —
Болем огранений камінь душі розплати.
«Грядуть слова пророцтв і молитов…»
Грядуть слова пророцтв і молитов,
Щоб навіть сонце теж комусь збулося.
Вода, дитина, істина, любов.
Дорога, рана, спалене волосся.
Великий Бог блажен і милосерд
У мірах непізнаваного світу,
Де добрий цар, і де щасливий смерд.
В промінні Бога все між нами — світло…
«Чуже буття — з війною і в війні!..»
Чуже буття — з війною і в війні!
Осліплий рот не дихає, а плаче.
Секундна стрілка, ніби пульс в мені,
Своїх коротких набуває значень.
Так падають протези з рукавів,
Коли страждання осягаєш збоку.
Ти про любов мені не розповів,
І вже й не скажеш, гинучи щокроку.
«Аж знемагають дзвони. Ми відходим…»
Аж знемагають дзвони. Ми відходим
І дим вітчизни гіркне на вустах.
І ділимо, як хліб, любов і подив,
І з порожнечі вилущений страх…
Минаєм храми, площі і твердині.
Безплідний камінь під дощами всох.
Я наднебесних всіх прощаю нині,
А піднебесним хай суддею — мох.
І лиш тобі з любов'ю (вже до скону)
Віддам усе, що світлість береже, —
Уламки серця і святу ікону…
А душу — ні. Душа — моє чуже…
«Час вигнання почавсь…»
Час вигнання почавсь. З-над сузір'їв повіяло димом.
І повернення з осені стало вслуханням у ніч.
Ти ж, прибулець долонь і довершений вершник облич,
Серед інших народів поволі прощаєшся з Римом.
Табір табору — світ. Ляскіт зброї і запах рослин,
Мов усе — ковила, мов не люди, а дикі ординці.
Ти вдивляєшся в простір, де тільки земля по сходинці,
А з прозорих долонь, ніби сіль, осипається кмин.
Я кохаю тебе, я ніколи тобі не скажу,
Як пішла за тобою, мов ластівка, вперта в безодню,
Заховавшись за зброю, як впала убита сьогодні,
Як застиг обладунок, мою стамувавши олжу.
Завтра сонце не зійде, лиш пустять коріння і сік
Струпи з трупів і тіл, що й себе проковтнули поволі.
Завтра стане Ніщо. А поки що впокорюйся долі
І молися богам, як мізерний з живих чоловік.
Час вигнання почавсь. Ти замовк, і оглух, і осліп.
Плащ ховає собою набряклі від втоми рамена.
Я чекаю тебе. Ти колись повернися до мене,
І розділимо навпіл тривогу, надію і хліб.
Перейти на страницу:
