Iсторiя Украiни-Руси. Том 1

Дуже правдоподібно, що високо розвинена металїчна й юбілєрська техніка, яку ми помічаємо в поганських могилах нашого краю і яка в християнських часах була безперечно місцевою, була місцевою і в поганські часи, бодай в певній мірі, отже металїчна технїка вже тодї зробила великий поступ.

Супроти богатого археольоґічного матеріалу тратять значіннє небогаті історичні звістки про металїчні вироби наших племен. Випадає занотувати звістку ібн-Хордадбега, що з Руси везуть в Візантию мечі, та Джайгані, що між словянськими товарами згадує цину (чи олово, властиво не знати). З місцевих джерел можна одмітити хиба згадку про коваля в Житиї θеодосія ²⁵).

Примітки

¹) Шрадер Reallexicon с. 937, там же иньші паралєлї, також його Handelsgeschichte с. 172 і далї.

²) Самоквасовъ с. 188, 191, 192, 198, 196. Антоновичъ op. c. 14, 15, 16. Мельник с, 492 і далї. Нїцаха с. 701.

³) Лавр. с. 7, іпат. с. 84.

⁴) Іпат с. 84, 108.

⁵) Ж. θеодосія с. 9, 16, 19.

⁶) Іпат. с. 19.

⁷) Слїди її в мові — див. у Шрадера Reallexicon 277.

⁸) Кілька справедливих уваг про се у Флорінского Первобытные Славяне II. 1 с. 192-3.

⁹) Див. у Будиловича II с. 35; у полудневих Словян се слово вийшло з уживання.

¹⁰) Антонович op. c. с. 13, пор. Самоквасов с. 191, Гамченко — Труди IX зїзда т. II, Мельник op. c. с. 493, Нїцаха с. 695.

¹¹) Іпат. с. 88, Ж. θеодосія с. 20 (се слово заступає грецьке κεράμιον , див. в словнику Срезневского sub voce).

¹²) Самоквасов 191, 195 і далї, Антонович op. c. 8 14 і Курганы Зап. Волыни с. 137-8, Мельник с. 493, Гамченко Житомир, могильникь табл. 47.

¹³) Theophylacti Symocattae ed. de Boor p. 226

¹⁴) De adinin. imp. ст. 9.

¹⁵) Патерик с. 100, 169-170.

¹⁶) Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ вид. Срезневского с. 32.

¹⁷) Лавр. с. 208.

¹⁸) Іпат. с. .84, 88.

¹⁹) Крек2 с. 182, Шрадер Reallexicon с. 726,

²⁰) Звичайно звязують з грецьким χαλκός , проти сього див. Кречмер Einleitung с. 187 і далї.

²¹) Див. Шрадер Sprachvergl3. II с. 91, Reallexicon с. 96.

²²) Антонович op. c. 8, пор. Мельник с. 510, Самоквасов с. 195.

²³) Толстой і Кондаковъ Русскія древности V с. 14 і далї, Кондаковъ Русскіе клады І с. 14 і далї.

²⁴) Мельник с. 057.

²⁵) Хордадбег вид. де Ґуе с. 115, Джайгані в Трудах III археол. зїзду І с. 347, Житіє θеодосія л. 4.

Побут:

ПОЖИВА І ПИТЄ — ФАКТИ ЛЇНҐВІСТИЧНІ, АРХЕОЛЬОҐІЧНІ Й ІСТОРІЧНІ; ОДЕЖА, АРХЕОЛЬОҐІЧНІ ОСТАНКИ СТАРОГО КОСТЮМА, ІСТОРИЧНІ ОПИСИ І ОБРАЗКИ, ЖИТЛО, ХАТНЄ УРЯДЖЕННЕ, ОБСТАНОВА ПОДВІРЯ, ЇЗДА, ЗБРОЯ, МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ Й ЗАБАВКИ.

Перейдїм тепер до побуту в тїснїйшім значінню. Почнемо від поживи.

Відповідно до ріжнородного господарства мусїла бути ріжнородною й прасловянська пожива. Вищеподане означеннє хлїборобських продуктів — жито, показує, що сї хлїборобські продукти в поживі грали вже головну ролю. З них вироблялась мука, а з муки робили хлїб: т ї с т о і х л ї б слова загальнословянські; для слова хлїб маємо інтересний ряд: лат. libum, ґот. hlaifs, ел. хлЂбъ, лит. klepas, одначе лїнґвістика з ним не дала ще собі доброї ради ¹). Слово п е к т и належить ще до праіндоевропейських (санскр. рас, гр. πέσσω) : уживаннє огня при готованню страви в праіндоевпропейські часи не підлягає найменшій непевности. Якийсь рід пляцків чи хлїбцїв мав з часта стрічатись в неолїтичних оселях передмікенської культури середнього Поднїпровя, але докладнїйшої аналїзи їх не зроблено.

Ще старшою від муки формою обробленого зерна була крупа ; після того як мука зайняла її місце при печенню хлїба, вона зісталась і на далї в уживанню-для варення; вирази в а р и т и і п р я ж и т и належать до загальнословянських, рівнож і к а ш а, що може сягати прасловянських часів.

Ще праіндоевропейських часів сягає слово м я с о (санскр. mâmsá, ґот. mimz, старосл. масо, лит. mesà). Істнованнє подвійного означення для нього, і то так, що друге означеннє вказує на сире, кріваве (санскр. kravis, гр. κρέας — сл. кръвь, лат. cruor), привело до здогаду, що слово „мясо“ означає зготоване вже мясиво ²). Початковий спосіб готовання мяса-печеннє; але вже праарийcьких часів сягає ю ш к а (санскр. yûsh, yûshan, лат. jus, cл. юха, лит. júše). Про уживаннє молока солодкого і квашеного ми вже говорили. Страва приправляла ся с і л ю — загальноевропейським культурним здобутком ³).

Мід, як солодке питє, що пянить чоловіка, сягає ще праіндоевропейськйх часів, і у Словян з розвитком пчільництва уживав ся широко. Поруч нього істновало також сферментоване хлїбне питє; воно має в словянській не загальні, а лише часткові назви — б р а г а (східнє й західне, звязують з кельт. brace, крім. brag, солод) і о л ъ (старословянське, росийське й західне — півн-нїм. öl); потім в сїм значінню спеціалїзовалось загальне п и в о (властиво напиток) ⁴ ), слово д р і ж д ж и спільне північним народам (старосл. дрождиш, півннїм. dregg, прус. dragios). До загальнословянських належить і греко-італїйське в и н о, але не знати, чи Словяне ще перед міґрацією своєю на полудень мали нагоду з ним зазнайомитись — чи доходив до них сей предмет чорноморської Середземної торговлї.

Археольоґічний матеріал до вияснення староруської поживи послужить нам мало. Згадаємо тільки останки тризни чи жертви в сїверянських могилах, де маємо кістки баранячі, птичі, рибячі, хлїбні зерна, шкаралупу курячих яєць ⁵ ). Інтереснїйше приглянутись історичним звісткам. Звичайний круг стравних річей вичисляє оповіданнє про св. Володимира: він посилає розвозити бідним „хлїби, мяса, рибу, ріжнородні овочі (певне-городину), мід в бочках, а в иньших квас (сирівець)“ ⁶ ). В печерськім монастирі XI в. звичайною стравою був хлїб (переважно житнїй), сочиво (варений горох й иньші стручкові овочі), або каша, та варена й помащена олїєм городина; в скоромний день сир, в пістний — риба, але се вже була присмака, і давали тільки „мало риб“; в свято їли часом хлїб з лїпшої муки або навіть якісь тїста (хлЂбы чисты зЂло, друзии же отъ нихъ съ медомь и съ макомь творени“); рівнож чимсь не зовсїм звичайним був мід ⁷ ). Сухий житній хлїб, варена непомащена городина і вода — се вже була страва незвичайного аскета. Хлїб уважавсь чимсь більш роскішним,як сочиво, а на самім кінцї, як остатня з потрав стояла варена городина ⁸ ). Се аскетичне меню дає нам понятє про поживу біднїйших верств суспільности. З стравою заможнїйших, вищих верств знайомить нас нераз згадуваний „урок“ княжих урядників- „вирників“ : вирник має дістати для себе й для свого отрока (слуги) що дня хлїб, по „уборку“ пшона й гороху (в иньшім варіантї хлїба й пшона має дістати стільки, скільки зїсть), далї двоє курей, а крім того на тиждень бичка або „полоть“ мяса, що дня „головажню“ соли й відро солоду на пиво, в скоромний день сир, а в піст замість мяса — рибу ⁹ ).

З того виходить, що хлїб, каша і варена городина (правдоподібно — рід борщу) були тодї головними стравами людськими, як і тепер; може тільки мясо, при богатій ще фавнї і вільних випасах, було тодї звичайнїйшою народньою їжою нїж тепер. Хлїб — був справжнїй вже хлїб, подібний до теперішнього, а не якісь опрісноки. Муку замішували на теплій водї (укропъ), місили, додаючи дріжджей (квасъ) і пекли в печи, не на огнищу, а таки в печи, більш подібній до теперішньої варистої печи, нїж до примітивного огнища ¹⁰ ). Хлїб мусїв бути більших розмірів, судячи по тому, що його мало стати на день двом чоловікам; але були й малі („коврижькъ“, „коврижька“) ¹¹ ). З иньших страв лїтопись ще нам описує докладнїйше кисїль: муку розмішують у водї („цЂжь“), варять і підливають „сити“ -розведеного водою меду. Мясо звичайно варили — в казанї або горнцї; лїтописець оповідає за Святослава, як щось не звичайне, що він не варив мяса, а пік його на углях; з сього-ж оповідання бачимо, що їли і мясо домашньої худоби (вчисляючи й кінське) і дичину ¹² ). В сумі, як бачимо, страва в ті часи далеко не була примітивно-простою, а се важний культурний симптом, і для того я коло нього довше спинив ся.