Iсторiя Украiни-Руси

Опорними базами — уздами сеї воєнно-служебної орґанїзації служили замки, але на жаль ми про них маємо дуже слабі відомости з сих часів. На подільскім пограничу бачили ми два замки, правдоподібно невеликі — Голчедаїв і Жван. На середнїм Днїстрі — Караул. На середнїм Богу крайнїй замок в напрямі до степів, звістний нам — се Браслав. Далї на схід Звенигород, знищений під час татарських погромів і потім не відновлений. На Днїпрі крайнїй замок в Черкасах. За Витовта мусїли бути якісь замки на низу Днїпра і Бога (порівняти звістку про якийсь город св. Івана, поставлений Витовтом десь на нижнїм Днїпрі) — вони відповідали б тим чорноморським замкам в околицї Днїстра і були потрібні, як передові пости, для охорони хоч би митних комор тих часів. Але про них не маємо нїяких докладнїйших відомостей ³⁴). Знаємо тільки сю внутрішню лїнїю — Браслав, Звенигород, Черкаси. Можливо переходила вона й за Днїпро — тут міг бути також замок в порічю коли не Ворскли, то Сули, але вказати його близше ми не спроможні.

Деякі згадки з XV в. і з пізнїйших, напр. в описях українських замків середини XVI в. кидають світло на кольонїзацію й житє, яке розвивало ся під ослоною сеї воєнної орґанїзації. Житомирцї згадують в 1552 р., які то доходи несли замкові млини перед спустошеннєм, як ще села не спустїли — тому шістьдесят, сїмдесят, вісїмдесят лїт. „Добрыхъ лЂтъ, гды пашня роживала, а мелючи тут воживано муку до Києва и до иншихъ замковъ, прихоживало тогды з млына выхованє хлебом на сорокъ особъ, бо привоживано молоти и з Чуднова, и з Слободищ, и з инших сел што по Тетереви” ³⁵). Цїкаво порівняти з пізнїйшим нужденним станом Житомира і його околицї, в серединї XVI в. ³⁶), звістки про нього в описи XV віку: — тодї в нїм було двадцять корчом, а в Чуднові 53, „а в месте людей полно” ³⁷). В Браславщинї пригадували, як за давнїйших часів ходили підводи з Браслава до Канїва, Київа й Черкас навпростець „по селом, которыи передъ тымъ бывали, а теперъ вжо од поганства спустели” ³⁸) — отже були не тільки номінальні права на ті села, але й реальні осади. З сусїднього подільского погранича маємо цїкаву пізнїйшу память в меморіалї Претвича, як то „тих часів як Ров, Олчедаїв та Жван не були спустошені, богато людей сидїло коло тих замків”, але потім підчас спустошень воєвода волоський перегнав їх за Днїстер й оселив у себе; а як поставлено замок в Барі й стала та околиця залюднюватись, почали й ті еміґранти (чи їх потомки) назад вертатись ³⁹).

Примітки

¹) Див. т. IV ² е. 313-315, т. VI с. 58-9 і прим. 2.

²) Грамота в моїй книзї: Барское староство, с. 25-6.

³) Пізнїйший обвід границь з часів Семена Олельковича — зараз низше про се.

⁴) Київських державцїв перших двох десятилїть XV в. не знаємо докладно. Не знаємо, як довго сидів Іван Ольгимунтович; остатнї слїди його житя маємо з р. 1401 (див. у Вольфа sub voce), але чи був він тодї київським державцем, не видно. Між убитими в 1399 р. на Ворсклї фіґурує князь Іван Борисович київський, і коли се не помилка, то приходить ся думати, що Іван Ольгимунтович в Київі просидїв не довго, і був хтось по нїм. Див. про се в моїй Історії Київщини с. 501; ототожненнє Івана Борисовича з Іваном Ольгимунтовичем, зроблене ще Густинським лїтописцем, розумієть ся, не можливе, але не більше помагає й поправка, предложена Вольфом, с. 95: замість „Івана Борисовича” читати „Бориса Івановича” і вважати його сином Івана Ольгимунтовича, по за тим незвісним. Не знаю також, звідки зачерпнув пок. Малишевський вказівку, що син Івана Ольгимунтовича Андрій „називаєть ся київським князем коло р. 1420” (Доминиканецъ Яцекъ Одровонжъ, с. 461-2). В документальнім, взагалї джереловім матеріалї я не знаю такої згадки; не знають її й дослїдники, що займали ся біоґрафією сього Андрія Івановича (Пулаский, Вольф). Аж 1422 р. згадуєть ся син Івана Ольгимунтовича Михайло як capitaneus kiiowiensis і носить сей титул до рр. 1431-3.

⁵) Матеріали до історії Зах. України ч. 18-22, Акты Зап. Россіи І ч. 22 (факсимиле в Палеограф. снимках, 19), Акты Юж. и Зап. Р. I ч. 17; иньші надання і згадки про них вказані в моїй книзї Барское староство с. 27 і в книзї Молчановского с. 318 і далї (є одначе і кілька фальсифікатів — як грамоти на Княжу Луку і Симяків).

⁶) З Браславщини і з полудневої (зароської) Київщини, що до неї зачисляла ся, маємо кілька згадок про привілєґіоване (воєнно-служебне) володїннє, що сягало часів Витовта, але все се в документах пізнїйших, і з них деякі зовсїм певно фальшиві, а иньші непевні. Так грубий фальсификат представляє грамота в. кн. Олександра з 1509 р. (sic) про Жаботин і Оловятин, з згадкою про наданнє Витовта (видав проф. Антонович в Кіев. Старинї 1896 X c. 2, вважаючи за автентичну). Без сумнїву не автентичний лист Свитригайла Карпу Микулинському з 1431 р., де згадують ся володїння Микулинських (Грамоты в. кн. Литовскихъ ч. 4). Деякі підозріння будить і пізнїйший лист Жиґимонта (ib. ч. 28), але може бути, що він тільки підправлений; але друга грамота Свитригайла, з згадкою про наданнє Витовта Микулинському, переказана в сїм листї, мабуть не була автентична. В записи 1580 р., виданій проф. Антоновичом (К. Ст., 1. c.) наданнє Ольбрахта зовсїм неймовірне, бо Кялаур лежав на території литовській, і мабуть не певнїйше й наданнє Витовта (пор. мою рецензію в Записках т. XVI с. 6). Згадки про наданнє Витовта в грамотї Олександра 1505 р. (Starożytna Polska III с. 535 — див. низше) приходить ся брати на віру — документи мовляв погоріли. Більше значіннє мають згадки про „отчини” деяких бояр-шляхти в наданнях Казимира 1448 р. (див. низше) — отчини Рогози й Івашка Львовича в східнїй Браславщинї.

⁷) Див. низше.

⁸) Xто правив Браславщиною в Казимирових часах, се не дуже ясно. Грамот Свитригайла для Браславщини з сих часів не можемо вказати. Грамота його на Згаровцї й Котюжинцї, звісна з пізнїйшого копіарія (Archiwum Sauguszków І ч. 42), з датою 1444 р., коли автентична, належить мабуть до ранїйшого часу (індикт вказує на 1437). Грамота на Ричегів, з р. 1415 (Грамоты в. кн. Литовских ч. 5), має підозрілу як на такий рік, згадку про порученнє від в. кн. Володислава Ягайловича (сей Ричегів правдоподібно те саме що Урунчугів граничного обводу 1570 р., маєтність Ободенських, на Роси, між Погребищами й Джуньковим — у Яблоновского jakiś Unruczów — Źródła dz. XXII с. 627). Так само непевна, що до своєї форми, одинока грамота Семена Олельковича на браславські маєтности — наданнє Шашкевичам з 1459 р. (наведене низше). В своїм місцї (т. IV ² с. 235) я вказав на те, що обвід границь, вчинений Семеном Олельковичом, може натякати на те, що Браславщина належала до нього. З другого боку маємо записи про надання в. кн Казимира в Браславщинї, що належать, очевидно, до початку 1448 р. (див. низше). Приклад, який я подав у своїй статейцї: До питання про правно-державне становище київських князїв XV в. (Записки т. XXXI і Розвідки кн. III), правда, показує, що Казимир вважав можливим втручати ся в місцеві справи княжих волостей. Але маємо таку звістку, що в 1463 р. Браслав держав кн. Михайло Чорторийський — очевидно як великокняжий намістник (Длуґош V с. 372) (иньша звістка — про намістникованнє Сангушковича в 1446 р. опираєть ся на дуже непевних підставах — пор. Monografia ks. Sanguszków I с. 115-8). Се вказувало б на безпосередню залежість Браславщини від великокняжого правительства.

⁹) Мурахва була границею литовського Поділя з коронним.

¹⁰) „А Очаковъ на земли вашей милости господарскіє стоитъ”, додає ся пізнїйша реляція, на підставі відомостей від київських старожилів, що оповідали про сей давнїй обвід границь.

¹¹) Акты Зап. Рос. II ч. 99 — реляція в. кн. Жиґимонту (коло р. 1540) про границї в. кн. Литовського на підставі оповідань „людей старих Киян, Черкашан і Канївцїв”, що памятали той обвід Семена Олельковича.