Iсторiя Украiни-Руси

Шаула репрезентував туж козацьку верству що й Лобода. Се був земянсько-міщанський київський рід. Одна лїнія Шаулів виступає в тім часї в київськім Полїсю, як земяне, власники с. Колодяжного; але були Шаули в Черкасах міщане, мабуть близші свояки гетьмана, бо у них (Вас. Шаула міщанина черкаського) шукали Шаулиного майна по погромі. Сам він держав якісь печерські ґрунти, під застав ста кіп литовських, які позичив монастиреви ¹³). Гетьманом запорозького козацтва він виступає в початках 1596 р., коли з козацькими полками живив ся хлїбом козацьким на Білоруси ¹⁴). В битві під Гострим Камінем його сильно покалїчено — руку урвало, ¹⁵) і головний провід переходить до Лободи: його вибрано на ново гетьманом в Переяславі ¹⁶). Але Шаула вилїчив ся і при солоницькій капитуляції був виданий на смерть Полякам. Саська Федоровича знаємо з лїта 1594 р. як одного з сотників на Запорожу — він був висланий тодї в посольстві до цїсаря, разом з Лясотою, а рік пізнїйше виступає як полковник козацького війська розкватерованого в Браславщинї ¹⁷). Здаєть ся, був се дуже давнїй козак: в Винницї в реєстрі 1552 р. фіґурує в рядї господарів домів „Сашко Федорович козак", і дуже можливо, що се таки наш Сасько. В кампанїї 1596 р. вів виступає в віддїлї Лободи, і наложив головою в битві під Гострим Камінем. Разом з ним згадуєть ся в Білоцерківській кампанії Шостак, як оден з визначних старшин ¹⁸); при капітуляції він був виданий разом з Наливайком і Шаулою.

Наливайко весь час аж до останньої кампанії держить ся осторонь, і як низове військо старанно підчеркує свою несолїдарність з ним, так і в правительственних кругах відріжняють Наливайковцїв від пів-лєґального низового козацького війська. „Лобода був провідником давнїх, правдивих Низовцїв, Наливайко мав під собою самих злочинцїв і втїкачів, відти обопільна неприязнь і суперництво між Лободою й Наливайком", пише Гайденштайн ¹⁹). З записок Лясоти знаємо, що на Запорожу кривим оком дивили ся на Наливайка ще від початку, і його перепросини, очевидно, не вигладили вповнї сеї неприязни ²⁰). Перед останньою ж кампанїєю Запорожцї вирікали ся всякої солїдарности з ним, як ми бачили. Тільки гроза від польського війська змусила Запорожцїв злучити ся з Наливайківцями, чи властиво — прийняти їх до себе; але часта внутрішня боротьба між обома ґрупами козачини, очевидно, йшла далї в козацькім таборі, прорвалась в дикім повстанню й судї над Лободою, — поки нарештї капітуляція не зрівняла всїх, віддавши однаково і статочних проводирів запорозьких і наливайківських ватажків під катівську сокіру польської Корони. А в пізнїйшій традиції фіґура Наливайка, завдяки вражінню, який зробили його пустошення, походи, контрібуції і нарештї — його довгий арешт в Варшаві й оповита лєґендою смерть, — виросла навіть на центральну постать. Лобода сходить в козацькій традиції на полковника гетьмана Наливайка, або й зовсїм пропадає. Наливайко, який безперечно дуже хотїв вибити ся на гетьманську позицію за житя (він таки і титулує себе „запорозьким гетьманом", і правдоподібно се було одною з причин ворожнечі, що він не піддаючи ся зверхности запорозькій, хотїв грати ролю провідника якоїсь иньшої, самостійної козачини) допяв свого принаймнї хоч у сїй традиції.

В своїм листї-справозданню, висланім до короля на початку 1596 р., Наливайко рекомендує себе як давнього й досвідченого вояка — він „з молодих лїт, за багатьох козацьких гетьманів промишляв в неприятельських землях хлїбом козацьким", аж поки конфлїкт з козачиною Константина Острозького, у якого тодї був у службі Наливайко, поріжнив його з козаками; він поясняв се, що був звязаний з князем „словом рицарським" і не міг його тодї покинути. З Острогом і Острозькими була звязана вся їх сїмя, як ми вже знаємо. Родина їх була з Поділя; кажуть, що батько Северина був кушнїром. Се може бути, хоч зачіпка Северина з Калїновским могла б вказувати на чоловіка „лїпшої кондиції" ²¹). „Пан Калїновский мому батьку, що був у мене оден, без всякої причини полатав ребра, і тим батька мого світа позбавив", писав потім Наливайко королеви, поясняючи свій пізнїйший напад на маєтности Калїновского. Потім сїмя осїла ся в Острогу. Оден з Наливайкових братів Дамян, як знаємо, вийшов на визначного дїяча Острозького кружка ²²). Северин свою причастність українській лїтературі задокументував тільки славянськими лїтерами свого підпису на однім з листів ²³), але мав репутацію чоловіка дуже здібного мабуть не даремно. До того був дуже гарний з себе. „Була то особа красна, чоловік до того не аби який, як би був на добре обернув те що йому Бог дав; до того прегарний пушкар", згадує Бєльский на закінченню свого оповідання про кампанїю 1596 року, вінчану манїфестаційною екзекуцією над Наливайком ²⁴).

Примітки

¹) Archiwum Radziwiłłów c. 114.

²) Ibid. c. 115.

³) Лист Острозького у Кулїша Ист. возсоед. II с. 433.

⁴) Archiwum Radziwiłłów c. 117.

⁵) Archiwum Radziwiłłów c. 152 — цедула без дати, заблукала під р. 1599, се помітив добре Доманицький с. 69), але помилив ся теж, прийнявши для сеї цидули дату 16 мая 1595 р. — дата 16 мая до цедули не належить, а писана вона в початках 1596 р. (польське військо збираєть ся іти на козаків).

⁶) Жерела VIII ч. 59-60, Жукович ор с с. 193 .

⁷) Archwum Radziwiłłów ч. 115, Listy Źółkiewskiego c. 67, пор 69.

⁸) Семашка Запорозцї громили в першій половинї сїчня (н. с.), до Терлецького Наливайко взяв ся головно в лютім, унїверсали королївські підписані 27 сїчня, але до актів луцьких Семашко внїс сей унїверсал тільки 24 лютого, се поясняєтъ ся тим (як довідуємо ся з листу Жолкєвского — с. 69), що унїверсали посилали ся на його руки, до ужитку відповідно до обставин.

⁹) Кн. Ружинський — доносить Замойскому Жолкєвский „nауmał, niespodziewanie przyszedszy, siła tego hultaystwa y dał ich nascinać przez pięcdziesiáth. Ja do thego czasu, oprócz tych czo w potrzebie legli, zachowalem ręcze swoie od ich krwi.

¹⁰) Мої Матеріали до історії коз. рухів ч. 5, 7, 11, 12, Каманїна Матеріали до іст. коз. землеволодїння ч. 4, додатки до Исторіи возсоединенія Кулїша II с. 431-5.

¹¹) Lassota с. 515, див. вище с. 169. В збірцї Йончиньского (досить пізній і мало авторитетній — ркп. бібл. Осолїньских ч. 627 с. 170 і 106) є загадкова, незнати відки взята звістка, що Лобода збунтував козаків против офіціального старшого, якогось Пелку, довів до того, що того Пелку вбито, і потім підняв повстаннє.

¹²) Гайденштайн с. 327: Duo praecipui colluviei illius hominum duces erant: Archorij Loboda et Simon Nalevaiko, Loboda apud maiorem partem et mахіmе antiquiores Nizovios in pretio erat. Nalevaiko apud fugitivos plerosque, qui vel scelere aliquo perpetrato vel dominorum imperio relicto tanquam ad asylum eo confugerant, audacia potissimum et scelere magnam virtutis opinionem sibi conciliarat. Unde aemulationes et simultates, ad extremum apertae inimicitiae inter Lobodam et Nalevaikum existere. (В польськім виданню се місце перекладено дуже свобідно, II с. 363).

¹³) Мої Матеріали до іст. коз. рухів ч. 8-9, Архивъ Ю. З. Р. VI. І с. 170, VIІ. I с. 763 с.

¹⁴) О Saule przi ktorem iest armata kozaków zaporoskich y ktori teras wszystkiem iest głowa, писав Жолкєвский в мартї 1596 р. (Listy с. 74); Archiwum Radziwillów c. 152. Archiwum Sapiegow I c. 156.

¹⁵) Saule utrácono łokiecz z działka — Listy ч. 80.

¹⁶) Ся звістка Гайденштайна (с. 332) в польськім перекладї упущена.

¹⁷) Lassota c. 221, Listy c. 64.

¹⁸) Listy c. 72.

¹⁹) Див. вище с. 215.

²⁰) Див. вище с. 200-1.