Iсторiя Украiни-Руси

9 Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 19.

¹⁰) Таку умову ставляла соймова конституція — Vol. legum II с. 318; з сього можна думати, що й Косинський був шляхтичем.

¹¹) Так, я думаю, належить розуміти сю історію. Рулїковский, автор просторих статей про сї маєтности в Słownik-y Geograficzn-ім (sub voce Rokitno, Wołodarka), толкував се инакше: що Косинський дістав свою пустиню з обовязком залюднити її, але не будучи спроможен, відпродав її. З скарги на Косинського 9/I. 1592 бачимо, що він спеціально інтересував ся деякими документами і забрав грамоти Ян. Острозького на стар. Білоцерківське і Богуслав, на Розволоже і на Рокитну (Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 12); значить, Ян. Острозький вже випросив був собі на них привилеї, і я думаю, що з початку були то потвердження на сї ґрунти як на королївщину. Але на Рокитну дістав привилей Вишневецький, і Ян. Острозький потім, купивши його претензії, став приватним власником Рокитни (див. лист Януша з 1599 р. в додатках до Исторіи возсоед. II с. 447: dwie wsi, ktory był i. m. pan hetman (Замойский) ziednał u k. i. m. Kosinskiemu, od Kosinskiego kupił (sic! — знаємо ті купна, хиба дав якесь відчіпне, діставши привилей) niebosczyk xiąze Wiszniewiecki, ia zaś uchodząc w sąsiedstwie tak bliskiem niezgody iakiey, dla swego pokoiu musiałem kupic te wsi wiecznosią u хсіа Wiszniewieckiego, пор. Źródła dz. XX c. 16). Права на Володарку купив у Загоровського і Трембіцкого кн. Збаразький, і вона за ним зістала ся; але цїкаво, що білоцерківські урядники далї претендовали на Володарецькі ґрунти (ibid. c. 392, пор. Рулїковского l. c.). Думаю, що се кидає світло на властивий початок спору Острозького з Косинським — що він піднїс претензії на сї ґрунти як білоцерківські.

¹²) Listy Źółkiewskiego c. 22. Новійші дослїдники (Николайчик, Доманицький) датували сей лист 1592 роком, але се не можливо — тодї реєстрова козачина була збунтована, й які ще переговори про платню могла вести!

¹³) Докум. львів краєв. архиву.

¹⁴) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 12.

¹⁵) Жерела VIII ч. 48.

¹⁶) Жерела VIII ч. 43 і 48. Значіннє сього нападу на Трипілє не зовсїм ясне. Рулїковский думав, що се козаки розширяли свої Терехтемирівські володїння (Słownik geogr. sub voce Trypol); може бути одначе, що й тут був якийсь звязок з аферою Острозького, бо на Трипілє претендували воєводи київські (ibid.).

¹⁷) Архивъ Ю. З. Р. III. 1 ч. 13.

¹⁸) Жерела VIII ч. 48.

¹⁹) Listy St. Źółkiewskiego c. 21-2.

²⁰) Жерела VIII ч. 48.

²¹) Ibid. ч. 43. Як виходить з сього, Косинський цїлий сей час був „на волости”, сидїв у Трипілю з козаками. Отже помиляють ся дослїдники, думаючи, що по нападї на Білу Церкву Косинський пішов на Низ і про ньго не чути було більше як півроку.

²²) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 14.

²³) Матеріали до іст. козацьких рухів ч. 1.

²⁴) Жерела VIII ч. 48, пор. Сборникъ лЂтоп. Ю. и З. Рос. с. 77.

²⁵) Бєльский с. 1080-1, пор. Гайденштайна с 302 = польського перекладу II. с 367.

²⁶) Бєльский с. 1681.

²⁷) Архивъ III. І. ч. 15 і 16.

²⁸) Ibid. ч. 18.

²⁹) Ibid. ч. 50.

³⁰) Архивъ III. І ч. 17.

³¹) „Былъ послухъ, же козаки воєводу києвского воюютъ,” опо-відає про сю фазу рухів оден з учасників — Архивъ Ю. З. Р. III І с. 60.

³²) Проєкт конституції виданий недавно в Жерелах т. VIII ч. 48. Не знати, чи була прийнята постанова иньша — про скасованнє уряду козацького старшого (що займав Язловецкий) та підданнє козацького війська просто гетьману коронному — тамже ч. 49.

³³) Była to wasń domowa, spory powiatowe, zajscia pomiedzy Rusinami, do któorych nie mieszała się ani powaga rzeczypospolitej ani oręz wojska koronnego, добре коментує становище польських гетьманів видавець Любомірский (Listy). Для повного пояснення треба додати було тільки що й особисту wasń між Замойским і Острозькими.

³⁴) Listy St. Źółkiewhkego ч. 14.

³⁵) Бєльский

³⁶) Лист маємо в копії з володимирських книг, вид. в Архиві Ю. З. Р. III. І ч. 19 і в дефектнім видї Listy St. Źółkiewhkiego ч. 15; невважаючи на свою дефектність, се виданнє справляє одначе деякі помилки володимирської копії (я їх використав в сїй виписи).

³⁷) Listy ч. 16.

КОСИНСЬКИЙ І ВІЙНИ ТА РОЗРУХИ 1592-3 Р.: ПОХІД НА ЧЕРКАСИ І СМЕРТЬ КОСИНСЬКОГО, ТРІВОГА ВИШНЕВЕЦЬКОГО, УГОДА ЙОГО З КОЗАКАМИ, КОЗАЦЬКИЙ ПОХІД НА КИЇВ. МІЩАНСЬКІ РОЗРУХИ БРАСЛАВСЬКІ.

Косинський корив ся одначе на те тільки, аби цїло дістати ся з своїм війском на Низ. Своєї обіцянки — скинути Косинського, козаки не сповнили; він зістаєть ся атаманом і лагодить ся зараз до нового походу на Україну, — ще з серіознїйшими замірами нїж перед тим, коли вірити реляції побідника Олекс. Вишневецького. Вишневецький писав, що сим разом Косинський думав не про пустошеннє панських маєтностей, а про те щоб „вивернути до ґрунту все пограниче і нас усїх побити". Що розумів він під сими хоч і страшними, але досить неясними словами, лишаєть ся сумнївним: чи підозрівав він в Косинськім заміри опанувати східно-полудневу Україну і завести там новий лад без холопа і без пана, під козацьким реґіментом, чи тільки бояв ся загальної різанини. І розумієть ся, другий сумнїв — чи дїйсно Косинський мав такі заміри, які росписує отсе кн. Вишневецький. По його словам Косинський „з війском своїм сприсяг ся на те, щоб з турецькими і татарськими військами пустошити землї коронні й помагати псам поганським опанувати корону, і хан кримський має з ним післати військо своє, а Косинський за те обіцяв йому воювати землї королївські. На се він присяг і в. кн. московському з усїм своїм військом і піддав йому вже все пограниче, більше як на сто миль на тих границях; і в листї своїм до них великий князь московський писав себе вже царем запорозьким, черкаським і низовським і післав на Запороже сукно і гроші" ¹).

Ґрандіозно все се виглядає, і дуже б інтересно було мати в Косинськім дїйсного репрезентанта таких ідей, таких соціальних і полїтичних плянів, — попередника козацьких вождів XVII в. в їх плянах широкої боротьби против шляхетського польського режіму, опертої на союзах з відвічними ворогами і суперниками річи посполитої, для перестрою суспільного ладу України. Тільки знов непевність, чи не додав тут Вишневецький чогось, щоб збільшити вагу своєї побіди над Косинським; що де що напустив він сюди і з непорозуміння, се певне; ті грізні московські претенсії оперті на очевиднім непорозумінню: на згадцї в царськім титулї черкеських князїв і низовської землї (Черкесів кавказьких і Низу волзького). Та в кождім разї інтересно се, що так би сказати в повітрі носили ся гадки хоч би про можливість з боку козачини плянів, які кількадесять лїт пізнїйше стали перспективами і плянами вповнї реальними. Коли ми пригадаємо зносини козаків з московськими царями в 1550-1580 роках, недавнї пропозиції ханови помочи від козаків в 1580-рр., всї ті оповідання про розтяганнє козацької власти і юридикції над шляхту на Укранї в попереднїм роцї, то в оповіданнях Вишневецького, поза деякими перебільшеннями і непорозуміннями, властиво не знайдемо багато недорічного або неправдоподібного. Що московське правительство мало зносини з Косинським, се навіть знаємо певно: весною того року до нього була вислана царська грамота з порученнєм, аби разом з козаками донськими слїдив за кримськими Татарами в інтересї Москви ²). Але чи було що більше в тих зносинах — якісь проби оперти ся на московській помочи з боку Косинського — того не знаємо.

По словам Вишневецького Косинський вибрав ся був весною (в маю 1593 р.) з двотисячним козацьким військом і арматою й потягнув під Черкаси. Чого він тут хотїв, Вишневецький близше не поясняє. Сучасники Гайденштайн і Бєльский кажуть, що Косинський гнївав ся на Вишневецького за поміч Острозьким і тому від нього хотїв почати; можемо додати до сього, що Вишневецький і в рокитнянську історію був вмішаний ³), — а козаки з ним як з черкаським старостою теж мали довгі і давнї рахунки. Так чи инак, Косинський сим разом хотїв зачати від нього. Вишневецький оповідає, що Косинський, приступивши під Черкаси, почав обстрілювати місто, в ночи сподївали ся від нього штурму і Вишневецький за лїпше взяв його випередити й несподївано напав на Косинського з міста. В битві, в замішанню згинув сам Косинський, а його товариші, збентежені тим, подали ся чим скорше на Запороже, до війска ⁴). Бєльский і Гайденштайн оповідали инакше: що Косинський, випередивши військо, вїхав до міста і з ним кілька сот козаків; зачав в корчмі гуляти і тут його пяного забили слуги кн. Вишневецького. А за тим стали громити й козаків і їх згинуло до півчвертаста ⁵). Хоч оповіданнє Вишневецького авторитетнїйше, але щось воно не мусїло бути так просто і чисто з тим, як він оповідає — така собі звичайна битва; мусїв бути там якийсь елємент підступу, засїдки або чогось такого. Се дає дорозумівати ся й страх Вишневецького перед козацькою пімстою, і пізнїйше признане право своякам Косинського і його товаришів судом доходити свого на Вишневецькім ⁶).