Днiпровi пороги

Супроти того ж таки Пурисова острова, на правому боці Дніпра, є якась редута, може, та саме, про яку каже історик князь С. І. Мишецький: «Двенадцатый порог, именуемый Вольной. При оном пороге, по Очаковской стороне, построен от россиян в 1739 году ретраншемент с редутами».

«Супроти острова Пурисового, що нижче порога Гадючого, покопані городки (редути), де, кажуть, була війна, а ще нижче, де Старий Кронцвай, скрізь по піску багато невеликих могилок; вони всі мов би обкладені камінням. Як був я малим та пас німецьку череду, то, було, часто находжу мідні стрілочки: після великого вітру або після дощу так і лежать, було, поверх піску».

Нижче Пурисова острова в Лерберга, на «Атласе Днепра» віце-адмірала Пущіна 1784 року, у Бухтієва стоїть острів Великий Дубовий, на «Геометрическом специальном плане дачи генерал-майора Николая Яковлевича Ланова» межування 1780 року — Дубов, у прибережних селян — Абазин, або Льовшинський, од прізвищ власників, які тут зміняли один одного. Острів має, за виміром 1891 року в лютому місяці, 1 верст. 210 саж. довжини, 80—142 саж. ширини і 25–40 ф. над зимнім рівнем Дніпра висоти; площа землі, вкупі із спадами та скосогір'ями — 36 десятин. Грунт піскуватий, поверхня нерівна: єсть ями, рови, горби, гряди; в повідь більшу частину острова затопляє вода. На острові ростуть осокір, дуб, 1 в'яз, верба, а по краях піскуватих берегів — лоза. Року 1845 у велику весняну повідь всі дерева з корінням позносило водою, після чого вже потім того почали рости нові дерева.

Урочище землі з лівого боку Дніпра, коло Вільного порога, а вкупі з ним і острів Дубовий, потім того Абазин-Льовшин, має таке минуле.

Після скасування Запорізької Січи земля коло Дніпра, в урочищі Вільного порога, по течії річки Вільнянки, «по указу Ее Императорского Величества Государыни Императрицы Екатерины Алексеевны вторня, Азовскою губернскою канцеляриею отмежовано из порозжих казенных земель во владение генерал-майора Николая Яковлевича Ланова 9765 десятин 174 сажня». Вже в рік! межування прапорщиком Тимошенковим, в серпні місяці, коло Вільного порога була «деревня» Ланівка-Миколаївка, де було 14 дворів, 36 душ мужського і 23 женського полу «малороссийских крестьян».

В ті часи сусідами дачі Ланова були: «Генерал-майор Федор Михайлович Толстой с деревней Федоровкой на правом берегу речки Вильной; полковник Андрей Яковлевич Леванидов с деревней Андреевкой; прапорщик Гавриил Николаевич Гросс с деревней Гроссовской; пустошь Католицкая жительствующих в Екатеринославе католиков; прапорщик Домашний с деревней Трофимовой; подпоручик Николай Алексеевич Рудь с деревней Семеновкой; вахмистр Степан Романович Кошевской с деревней Протопоповкой; гоф-хирург надворный советник Иван Давидович Зоммер с деревней Павло-Кичкас».

Після того на дачі Ланова виникли «деревня» Михайлівка «хутори» Вільнянський, Михайлин і Миколин.

Після смерті генерал-майора і обер-коменданта Олександрівської кріпости М. Я. Ланова 1788 року лишилась його вдова Євдокія Михайлівна Ланова, в якої було два сини — гвардії корнет Іван, 24 років, і гвардії-сержант Олександр, 20 років, та 20 кріпацьких дворів з населенням 61 душа чоловіків і 68 жінок. У другій половині 1795 року вдова Ланова продала 2200 дес. землі на верховині річки Вільної колезькому реєстраторові Григорієві Семеновичеві Кривобокову і 6865 дес. 174 саж. коло «деревні» Миколаївки Лановки харківському поміщикові-поручикові Василеві Михайловичеві Абазі.

«В деревне Николаевке-Лановке били: господский двор со всеми службами, в котором строения: дом о восьми покоях, с печами алебастровими, убран в середине обоями, панелями й карнизами, с двойными вязанннми дверьми, столярной работы, с медными замками, вполне меблированный: 4 больших одномер-ных зеркала красного дерева с позолотою; столи, комоди, шкафи, также красного й черного дерева, железные двойные кровати с приборами, канапе, кресла, стулья, росписнне шкафы; три флигеля — для приказчиков, для мадамы й людской; кухня, баня, комора хлебная, ледник с рубленою коморою, каретний сарай, конюшня, скотный й овчарный двори с избами, два сарая для птиц, мельница на Днепре об одном поставе на ходу, господский сад с разними деревьями, два фиговых дерева в кадке й 25 подданнических изб; хлеб й сено в стогах й скирдах, скот, овци, кози, птица разная й 48 колодок пчел. К сея описи генерал-майорша Ланова руку приложила».

Так, більш як сто років тому на березі Дніпра, коло Вільного порога, була багата панська садиба з повним хазяйським обзаводом. Що ж тепер тут замість тієї садиби?

Там, де колись високо вгору підносились панські хороми, де на обширному дворищі було повно худоби, птиці, бджоли, де на токах земля стогнала од множества стогів хліба, де життя людське клекотіло, як той кип'яч у величенному казанищі, там тепер нема того нічого й на признаку; перед очима людини дикий, пустинний, скелястий, сумний берег, а на ньому, між щілинами скель, кубла чорного, страшного, отрутного гаду…

Спускаючись вниз по Дніпру од Великого Дубового острова, теж Абазина-Льовшина, можна побачити сперше підводну скелю Моргун, яку дуже не люблять лоцмани; потім того кілька хат німецької колонії Кронсвайд на правому березі Дніпра, а на лівому балку Осокорівку і скелястий, випертий дуже в Дніпро ріг, а за рогом село Маркусівку. Той ріг так і зветься в місцевих селян Рогом, або Кутом. Скеляста середина того Рогу підноситься вгору на 40–50 ф. вище рівня річки; східна частина його остільки знижена, що, як висока буває весняна вода, туди йде плин води, і тоді той ріг, охоплений водою, робиться островом в декілька десятків десятин. То є так званий Маркусів острів.

На «Участку Днепра № 15, составленному по исследованиям днепровской описной партии в 1881 г., под руководством полковника Поликарпова», Маркусів острів поставлений нижче Пурисова острова. На «Плане порожистой части р. Днепра 1917–1923 гг.» Марку сів острів стоїть зразу нижче Льовшина острова.

За виміром 1881 року він має 1 верст. 270 саж. завдовжки і 220 саж. завширшки. Він увесь піскуватий, опріч кам'яної голови; на ньому росте осокорняк та лоза; взагалі рослинність на острові вбога.

На одну верству нижче Великого Дубового, тобто Льовшина острова, стоїть острів Вербовий, показаний на «Плане части реки Днепра» Арапова 1780 року, а також у віце-адмірала Пущіна, академіка Лерберга, дослідувача Бухтієва. Місцеві рибалки звуть його Вербовий і Кам'януватий. Але на «Плане части реки Днепра» Арапова Вербовий острів стоїть окремо, а Кам'януватий окремо; Кам'януватий менший на половину од Вербового; він зразу за Вербовим, не далі як на 30 саж. нижче од нього. Це буде якраз теперішній Голий острів.

За старими вимірами, Вербовий острів мав завдовжки понад верству, завширшки — чверть верстви, було там 26 дес. землі; середина його приходилась проти устя балки Осокорової; тепер острів нижче балки Осокорової; він має 337 саж. довжини, 30 саж. ширини, 30 ф. на «голові» і 15–20 ф. на середині найбільшої височини, а всієї площі не більш як 4 дес.

Чому ж він так зменшився?

Острів Вербовий, кажуть давні мешканці, в старовину був далеко довший, ширший і вищий, ніж тепер, але 1845 року у велику повідь всю рослинність його знесено, поверхню розмито, і для пам'яти нащадкам лишилась тільки скеля.

На острові Вербовому протягом усіх літніх місяців гуляє худоба; там для неї «всегдашнє тирло», через що на ньому з рослин тільки й є обгризений й забитий осокорняк.

Вербовий острів та Кичкас — це останнє місце плавання через пороги для кодацьких та кам'янських лоцманів: тут їх уже заміняють «судопроводчики-литвини», тобто білоруси. Споконвіку піскуваті одмілі острова Вербового та протилежного правого берега Кичкасу дають пристановище для плотів. Тут ціле літо мають стяги «хазяйщини», тобто будки на плотах горішніх іудеїв. Ціле літо чуєте тут товкотнечу, крик, лайку білорусів, чуєте запах деревової кори, люльки й поту.