Iван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана

Провівши ніч на роздумуваннях, Мазепа відкрив Орликові свою душу, наскільки взагалі така непроглядна душа могла це зробити. У довгій промові з різними обережними застереженнями, розумно та передбачливо він виложив йому причини зміни своєї політики.

«Досі я не посмів передчасно виявляти тобі свого наміру та тайни, яку ти відкрив учора випадково, не тому, щоб я мав який-небудь сумнів щодо твоєї вірності для себе — адже ніколи не зможу про твою чесність і подумати, щоб ти за таку мою ласку для себе, любов і добродійства відплачував мені невдячністю і став зрадником. А проте, зваживши, що хоча ти розумний і з чистою совістю, все ж молодий і у таких обставинах не маєш повного досвіду, боявся я, щоб ти у розмові з різними російськими та нашими старшинами, чи то довірочно чи з необережності, не вимовився перед ким з тим секретом і тим самим мене і себе не погубив. Тому, що тепер не можна було перед тобою затаїти цієї тайни, то Всевишнього Бога взиваю на свідка і присягаю, що я не для приватної своєї користі, не для вищих почестей, не для збагачення себе, або для яких-небудь інших химер, а для вас усіх, що є під моєю владою, для жінок і дітей ваших, для загального добра спільної неньки своєї батьківщини бідної України, всього Запорозького війська і українського народу, для розширення прав і військових вільностей, хочу це зробити при допомозі Божій, щоб ви з жінками і дітьми і батьківщина з військом Запорозьким ані від москалів, ані від шведів не загинули».

Мазепа казав Орликові присягнути на хрест, що він мовчатиме. Коли генеральний писар зобразив йому небезпеки наваженого діла, гетьман упевнив його, що піде за подіями. Він прийме пропозиції Карла аж тоді, коли побачить, що цар не тільки не зможе боронити Україну, але й Московщини; тоді весь світ буде свідком, що він іде за конечністю. Чи вільний народ не має обов'язку захищати всіма засобами своєї волі? Щодо листа від Станіслава, він рішив переслати його цареві через свою маму. Можемо догадатись, що Петро ніколи не дістав цього листа. Хоча яке довір'я мав Мазепа до Орлика, він не хотів уводити його у спокусу. На другий же день він казав йому написати лист до Станіслава, яким відкидав усякі проекти союзу з ним. Хитрий гетьман ніколи не скомпрометував себе писаним словом; він розумів добре його небезпеки і не хотів давати своїм ворогам проти себе такої страшної зброї. Зате посланців можна було завсіди відпекатись.

Мазепа попрямував на Батурин, де він востаннє відсвяткував дуже пишно Різдво. Єзуїт Заленський вернувся вже туди зі своєї місії. Гетьман зустрівся з ним при помочі Орлика, подбавши за всі можливі форми обережності. Священик оповів йому про становище шведської армії. Він привіз із собою поклик Станіслава Лещинського, який обіцяв Україні якнайбільші користі. Але Мазепа не ставився поважно до нового польського короля. Його цікавив тільки Карло XII. Залєнський дістав доручення ждати на нові інструкції у своїй колегії у Вінниці.

Тим часом Мазепа нарікав перед царем на свою недугу, і цей прислав йому свого лікаря; він не підозрівав намірів гетьмана, проти якого повстало небезпечне обвинувачення. Один хитрий вояка на московській службі, що втік із турецької в'язниці, випадково перехопив тайну про листування, яке йшло між Мазепою і ворогами царя. Тому доносові, що покривався з правдою, цар не хотів йняти віри і його довір'я лишилось ненарушне.

Карло XII ішов уперед, побив росіян і зайняв Гродно. 11 лютого 1708 р. він зупинився перед Сморгонем: вирішний мент наближувався.

Цар з'єднав собі у Польщі прихильника, коронного гетьмана Сєнявського, якому давав надію на польський престол. Сєнявський був магнатом з амбіцією, мав становище менш-більше воєнного міністра, інтелігенцію невелику, але здоровий розум, який казав йому слухати своєї жінки, Єлисавети, або, як називають її у тодішніх дипломатичних паперах, «пані воєводової белзської». Вона була, як кажуть, дуже гарна, енергійна, з амбіціями та дуже популярна між польською аристократією, «завсіди готова, — як писала «Gazette de France», — до якоїсь нової інтриги». Вона любила Францію і належала до найкращих агентів маркіза де Бонак, представника Людовика XIV у Варшаві.

Воєводова мала сильні симпатії до Швеції і зуміла нав'язати зносини з Мазепою, якого дуже точно інформувала про діяльність свого чоловіка.

Сєнявськнй прохав гетьмана через посередництво царя, щоб йому прислати корпус війська на допомогу. Мазепа не мав ніякої охоти робити цього, не бажаючи ослаблювати своєї армії у мент важливого рішення, а головно не хотів помагати полякам у боротьбі зі шведами. Сєнявський пожалувався Петрові, але Мазепа доказав дотепно цареві, як то важко «довіряти козаків завсіди перфідним полякам». Відтак піддав іще думку, що коронний гетьман готов перейти на бік шведів, зваживши, що його жінка не скривала своїх справжніх симпатій. Накінець сміливо докинув: «Хтозна, чи Сєнявський не має наміру відібрати мені 10000 людей, щоб поділити моє військо і відчинити ворогові дорогу на Україну?»

Сєнявський, хоча і малоінтелігентний, зрозумів подвійну гру своєї жінки і обвинуватив гетьмана у таємнім союзі з Карлом XII і Станіславом. Не треба було зрештою і великого дипломата, щоб дійти до такого висновку. Адже Станіслав, непоправний балакун, чванився перед турецьким амбасадором, що гетьман України — це його приятель. Інформатори Мазепи остерегли негайно свого пана, і гетьман уже заздалегідь нарікав у листах до Петра, що «кружляють підлі наклепи, поширювані його ворогами, які не дають йому вмерти спокійно».

Мазепа ще раз виграв; він не вислав свого війська і без труднощів розсіяв підозріння. Але в останній хвилині, коли вже мав перевести в діло союз із Швецією, все захиталось. Непереможне кохання пізньої осені потрясло цим досі дивно зрівноваженим життям і казало гетьманові майже призабути про розсудливі, точно обдумані плани. Велика пригода, що ждала його, почалась під знаком жаги.

III. МОТРЯ КОЧУБЕЇВНА

Василь Кочубей, найвищий суддя, був давнім військовим товаришем Мазепи ще за Дорошенка: вони були навіть свояками, бо сестрінок гетьмана Обидовський оженився з одною донькою Кочубея. Старий Кочубей був багатир, яких мало: у всій Україні знали про його багатства, безмежні поля, табуни шпарких коней, палати із золотом, кожухами, дорогоцінностями. Та найкращим його самоцвітом була донька Мотря. Мазепа був її хресним батьком. Пушкін у «Полтаві» так звеличав її красу:

Мазепа мав більш 60-ти, коли закохався у Мотрю. Його дужий організм не відчував наступу літ. Він мав струнку стать, гарні промовисті очі, що горіли живим блиском і не втратив нічого зі своєї сили та живучості. Був якийсь чар довкола цієї незбагнутої постаті; слава та кохання супроводили її вірно. Донька Кочубея теж зазнала цього непереможного чару. Не маємо причин сумніватись, що вона щиро покохала гетьмана.

Мазепа хотів із нею оженитись у 1704 р. Старий Кочубей і чути про це не хотів. Не кажучи про різницю віку, православна церква забороняла шлюби між хресним батьком і похресницею. Зрештою гетьман мав славу переможця жіночих сердець…