Фiлософiя: хрестоматiя (вiд витокiв до сьогодення)

У часі ніде ще не знайдена philosophia perennis (вічна філософія), і все-таки вона завжди присутня в ідеї філософствування й у загальному образі істини філософії як її історії за три тисячоріччя, які стають власне сьогоденням.

…

Подяка за можливість звертатися до цього сказання символічно персоніфікувала “філософію”. Для нас стало звичним говорити про неї як про істоту. Цицерон і особливо виразно Боецій здійснили цю персоніфікацію.

Однак філософська віра ставиться до традиційної філософії не з послухом, хоча й з повагою. Історія стає для неї не авторитетом, а присутністю духовної боротьби.

…

Лише виходячи з філософської віри, завжди спочатку, будучи здатним пізнавати себе в іншому, можна через накопичення відхилень знайти в історії філософії шлях до істини, що зародилася в ній.

Друга лекція

ЗМІСТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ВІРИ.

Від філософії чекають переконливого розсудкового осмислення, чогось, що кожний повинен визнати правильним і що він може знати, а не чому він повинен вірити.

Насправді, філософія не посилається ні на одкровення, ні на авторитет. Однак те, з чим розумно виражає свою згоду філософствуючи людина, − щось значно більше, ніж переконливе розумове знання. Це те, що він осягає як істинне із власних витоків і привносить у сьогодення за допомогою всіх органів.

У філософствуванні людина здійснює прорив свого єства, але за допомогою власної сутності. Те, що він у цьому прориві схоплює як буття і як самого себе, і є його віра. У філософствуванні ми йдемо шляхом, який веде до витоків віри, властивий людині як людині.

У своїх началах філософські думки присутні в кожній людині, у найбільш чистому вигляді іноді в дітях. Виявляти такі міркування, проясняти їх і розкривати, повторювати їх і дізнаватися в них те, що мислилося протягом тисячоліть,− справа філософії як такої, що перетворилася в професійне ремесло мислення. До цього відноситься, по-перше, рефлексія щодо простору змісту віри(методичне осмислення), по-друге, рефлексія щодо змісту самої віри.

…

Простір змісту віри

Воно відкривається чотирма питаннями: Що я знаю? Що, власне, є? Що є істина? Яким чином я знаю? Виходячи з розроблених у першій лекції понять, ми відповідаємо:

Перше питання: Що я знаю?Відповідь зазначає: Усе, що я знаю, знаходиться у розмежуванні на суб’єкт і об’єкт, воно для мене предмет (об’єкт), явище, що існує не саме по собі. Однак у цьому розмежуванні суб’єкт і об’єкт пов’язані один з одним. Немає об’єкта без суб’єкта, немає й суб’єкта без об’єкта. Тому те, що я пізнаю як буття, завжди знаходиться в цілісності розмежування на суб’єкт і об’єкт, а не тільки на одній із цих сторін.

Розмежування на суб’єкт і об’єкт багатоаспектне: наявне буття виступає у своєму світі як навколишнє середовище; свідомість взагалі протистоїть предметам: дух живе в ідеях, екзистенція співвіднесена із трансценденцією. Однак навколишнє середовище, ідеї, трансценденція стають мислимими об’єктами тільки у свідомості взагалі за допомогою опредмечення в схемах і символах.

Отже, те, що я знаю, − завжди об’єктивність у свідомості взагалі й обмежене цим; але у своїй кінечності воно − можливий трамплін до трансцендентування.

Друге питання: Що, власне , є?Відповідь варто шукати й знаходити не в перерахуванні численного сущого, а в схоплюванні того, що саме по собі або справді є. Оскільки наше питання завжди припускає розмежування на суб’єкт і об’єкт, а буття повинне виходити за межі суб’єкта й об’єкта або охоплювати те й інше, то питання про буття є одночасно питання про того хто запитує. Відповідь повинна показати нам буття в нерозривному зв’язку з тим, що ми є самі; адже буття за допомогою сутності нашого буття має допускати можливість питання про нього й бути доступним цій запитальності до нього з таким питанням.

На питання щодо буття існує ряд типових відповідей, іноді влучних, іноді зовсім неправильних. Спочатку буттям або основою всього сущого вважали предметність , що зустрічаєтьсяу світі: матерію, просторові структури, картини миру. Буття є об’єкт.

Потім, навпаки, тим, із чого виходить буття, тим, що його створює, опредмечує, стали вважати суб’ єктивне .Буття є породженням “Я”.

Нарешті, буття, очищене від випадків матеріально визначеного, осмислюється як структури мислення (категорії), які дозволяють осягати буття тому, що вони самі містяться у самому бутті. У мисленні щодо буття стає безпосередньо достовірним, що буття є, не є, постає, існує, є щось, субстанція, причина й дія тощо. Буття є Логос.

Незадоволеність кожною такою онтологією веде до усвідомлення своєрідності філософської переконаності буття.

1) Якщо те, що справді існує, не є предметв якості об’єкту для суб’єкта, то воно недоступне для того типу пізнання, яке означає предметне знання чогось.

Однак оскільки все те, що постає для нас як предмет, змушує зрозуміти відмінність його наявності від самого по собі буття, то буття як явище вказує на справжнє буття, яке у ньому говорить і стає відчутним.

2) Якщо те, що справді існує, не є пережите в якості об’єкту для споглядаючої одиничної свідомості, то воно недоступне і психологічному пізнанню.

Однак оскільки все пережите є присутність буття, то спосіб існування в суб’єктивності є основне явище буття; переживати й розуміти − обов’язкові акти для знаходження впевненості в бутті.

3) Якщо те, що справді існує, не є структура мислення в категоріях, не Логос, то воно недоступне і логічному пізнанню.

Але так як все, що є для нас, повинне ввійти в спосіб мислення, то знання категорій − умова ясності філософствування.

Справжнє буття, що не є ні об’єкт, ні суб’єкт, а виявляє себе в цілісності розмежування на суб’єкт і об’єкт і повинне наповнити категорії, щоб додати їм смисл і значення, ми назвали охоплюючим.

Тому питання, що, власне, є, повинно знайти відповідь за допомогою висвітлення модусів охоплюючого − світу й трансценденції − наявного буття, свідомості взагалі, духу, екзистенції. Але тому що в основі всіх цих способів лежить єдине, то в остаточному підсумку відповідь повинна говорити: справжнє буття є трансценденція (або Бог), положення, істинне розуміння якого містить у собі всю філософську віру й все філософськи визначене мислення, що знаходить тільки один шлях − у послідовності всіх способів охоплюючого.

Третє питання: Що є істина?Відповідь говорить: У кожному модусі охоплюючого, яке є ми, знаходиться своєрідний смисл, властивому буттю істини.

У наявному буттізнаходиться істина як безпосередність чуттєво наявного, як вітальна користь, як інстинкт, як практичне й сприяюче.

У свідомості взагаліістина постає як несуперечність предметно мислимого в загальних категоріях.

В духовіістина постає як переконаність в ідеях.

В екзистенції − як справжня віра. Вірою називається усвідомлення екзистенції у співвіднесенні з трансценденцією.

Всяка істинність висловлюється в середовищі свідомості взагалі, яка, однак, дає при цьому лише форми правильності, тоді як джерело істини походить із інших модусів охоплюючого.

Четверте питання: Яким чином я знаю?Коли виникає сумнів, я шукаю обґрунтування. Я ставлю запитання щодо способу, за допомогою якого я знаю, щодо смислу і меж цього знання. Тоді стає ясно, що кожна істина присутня в особливому способі мислення. Ці способи мислення пізнаються у вченні про категорії й про метод. Вони дають мені загальне уявлення про філософствування, опанувавши яке я не тільки знаю, але й знаю, яким чином і за допомогою чого я знаю.

…

Наші чотири питання ведуть до міркування, яке у своїх межах трансцендентує все пізнаване й світ у цілому таким чином, що ми переконуємося в явищності наявного буття, а тим самим і в охоплюючому, і відкриваємо область віри. Це трансцендентуюче мислення є мислення, яке завдяки методу наукове за своїм характером, а разом з тим через зникнення визначеного предмету інше, ніж наукове пізнання.