Фiлософiя: хрестоматiя (вiд витокiв до сьогодення)

По-третє, світогляд передує філософії й у розвитку індивідуальної свідомості: індивід здатний опановувати філософські знання лише в певному віці й на певній теоретичній, науково-культурній базі. Однак це не означає, що до вивчення філософії в індивіда не формується світогляд. Він формується на ґрунті освоєння ним духовної культури даного суспільства, а вже через неї й певних філософських уявлень.

…

У зв’язку із цим виникають питання: яке співвідношення вузлових категорій світогляду, духовної культури й філософії, у чому полягає єдність і розходження категоріальної структури світогляду, культури й філософії?

…

…На наш погляд, якщо брати духовну культуру в цілому, у всьому тому обсязі, у якому вона охоплюється у філософських і історико-культурних дослідженнях, то категорії світогляду, безсумнівно, є категоріями культури. Можна також сказати, що деякі категорії культури − це категорії світогляду. Більше того, якщо мова йде про духовну культуру, то основою категоріальних відносин духовної культури виступають категоріальні зв’язки світогляду. В основі системи категоріальних зв’язків духовної культури лежить категоріальна структура притаманного їй світогляду.

Але в той же час ряд категорій духовної культури не можна віднести до категорій світогляду. Вони можуть мати світоглядний зміст, але не завжди і не у всіх аспектах. Візьмемо, наприклад, казки. При аналізі культури тієї або іншої епохи казки, легенди, міфи, епос тощо розглядаються як феномени культури. І не можна характеризувати культуру того або іншого народу, не вивчивши створених ним казок. Світоглядний аспект дослідження казок, на наш погляд, полягає в розкритті казкового світу як форми світогляду людини певного віку. Казковий світ дитинства − важливий компонент, що виявляє особливість дитячого світосприймання. Надзвичайно важливим компонентом культури є також дитячі ігри. Разом з тим вони мають і велике світоглядне значення, оскільки є своєрідним способом прилучення підростаючого покоління до форм життєдіяльності дорослих, котрі забезпечують освоєння суспільних відносин через “програвання” в уяві.

…

Таким чином, існують категорії культури, які мають важливі світоглядні аспекти й тому повинні розглядатися в системі світогляду. Але між ними є межі. І щоб їх визначити, необхідно взяти світогляд насамперед як форму суспільної самосвідомості людини. Світогляд − це узагальнені уявлення про світ, природу й суспільство в їхній єдності, про людину і її місце у світі, сенс буття тощо. Але дані уявлення стають елементами світогляду тоді, коли вони інтегруються у форму суспільної самосвідомості людини, де вузловими категоріями виступають поняття “людина” і “світ”, через які суб’єкт світогляду (індивід, соціальна група, клас або соціум у цілому) усвідомлює своє місце й призначення у світі. У такому розумінні важливим є дослідження самого генезису понять “людина” і “світ” як вузлових категорій світогляду.

…

Категоріальний зв’язок “людина − світ” конкретизується в категоріальних зв’язках “людина − природа”, “людина − суспільство”, “людина − історія”, “людина − природа − суспільство − історія”. Між ними є градації, які вимагають дослідження.

…

Органічна єдність світогляду й духовної культури виявляється не тільки в тому, що остання немислима без вироблення й вираження в ній суспільної самосвідомості людини, але й у тому, що культура містить у собі світогляд як спосіб духовно-практичного освоєння світу. Культура (у широкому розумінні - матеріальна й духовна) − це суспільно-історичне матеріальне й духовне освоєння (олюднення) природи, перетворення її в світ людського буття. У свою чергу світ людського буття тоді виступає як культура, коли він здійснює функцію “формоутворень людського духу”, тобто розвитку людини.

Вузловими категоріями світогляду як форми суспільної самосвідомості є “людина” і “світ”. Коли ж воно береться як спосіб духовно-практичного освоєння світу, такими категоріями є поняття про світ як наявної дійсності (світ предметної практичної життєдіяльності) і світ буття за цією дійсністю (за безпосередньою життєдіяльністю). В основі такого освоєння світу за допомогою його подвоєння − протиставлення світу наявного буття світу за ним − лежить матеріально-практичне перетворення світу через цілепокладання.

Категоріальний зв’язок “світ наявного буття” і “світ за світом наявного буття” у різні історичні й соціально-культурні епохи мав неоднаковий зміст. Елементарна форма цього протиставлення – “видимий світ” і світ “невидимий”, уявлення про що виникали ще в первісному суспільстві. Уже первісна людина “подвоювала” світ на безпосередній, “видимий”, і “невидимий”, у якому нібито перебувають предки й у який відходять померлі або сплячі. Таке первісне подвоєння світу стосується здебільшого окремого індивіда, тим часом як турбота про майбутнє індивіда має належати соціуму, колективу й суспільству. В антропогенезі людство змогло сформуватися, вирватися із тваринного стану, зокрема, завдяки тому, що виробило здатність піклуватися не тільки про нащадків, але й про людину взагалі як носія людських суспільних відносин до й після її смерті. Проблема смерті й безсмертя − надзвичайно важлива світоглядна проблема. Вона пронизує всю історію духовної культури людства.

Іншим “зрізом” протиставлення світу наявного буття й світу за ним є протиставлення їх як різних соціальних і соціально-історичних світів: сьогодення, минулого й майбутнього, які поляризуються категоріями добра й зла, правди й неправди, істини й омани. Скажімо, відповідно до античної міфології, світ щасливого людського буття − у минулому; “золоте століття” уже був, наступив жорстокий “залізний вік”. У релігійному світогляді це уявлення про “вічне блаженство”, “пекло” і “рай”, “воскресіння”, “царство боже на землі” тощо, де в эсхатологічній формі виробляється уявлення про прийдешній світ правди, добра й справедливості. …

Науковий світогляд, на противагу релігійному, ґрунтується на науковому пізнанні й практичному використанні об’єктивних законів і орієнтує людину на практичне перетворення дійсності. Категоріальний зв’язок світу наявного буття й світу прийдешнього опирається у світогляді на сприйняття й переживання уявлюваного як дійсного, майбутнього як сьогодення, можливого як дійсного. У світогляді світ майбутнього (а в широкому розумінні – “світ за цим сьогоденням”) сприймається й переживається як безпосередня реальність. У цьому полягає особливість світогляду.

Що ж забезпечує можливість переживати уявлюване, те, що створюється в мисленні (теорії, свідомості), як дійсне? Надзвичайно велику роль тут відіграють людські почуття (не емоції, а саме почуття). …

На наш погляд, особливістю предмету людських почуттів як духовних є те, що він являє собою внутрішньо розчленовану єдність ідеального й реального, матеріального й духовного. …

Предмет всіх людських почуттів так чи інакше являє собою єдність ідеального й реального, почуття “сплавлюють” ідеальне й реальне у світогляді, дозволяють переживати ідеальне як реальне, матеріальне як духовне. Більше того, особливість людських почуттів і їх надзвичайно важлива роль у світогляді полягає в тому, що заради їхнього задоволення людина готова йти на самопожертву. Вона здатна навіть віддати життя заради предмету своїх духовних почуттів. Тому предмети духовних почуттів є смисложиттєвими предметами.

Світогляд як духовно-практичне освоєння світу − це таке його освоєння, у якому реалізуються суспільно вироблені поняття про добро, правду, справедливість, щастя, інакше кажучи, ідеї істини, добра й краси. І не просто ідеї, а ідеали. На наш погляд, ідеал - це ідея, що стала ідеально-реальним предметом людських почуттів; у його реалізацію людина вкладає енергію, заради нього здатний йти на будь-які випробування. Світ майбутнього саме й формується тими ідеями, які, перетворюючись у предмет людських почуттів, стають ідеалами.

…

… Наші уявлення про майбутнє не що інше, як пошук і переживання різних можливостей, створення на їхній основі образу майбутнього буття, що уявляється. Та й сам процес творчості насамперед відкриття можливостей. У цьому й полягає, зокрема, більша творча роль мрії, злету людської фантазії, за допомогою яких людина, оглядаючи поглядом безкрає море абстрактних можливостей, відкриває реальні. У процесі їхнього відкриття відповідно інтересам, очікуванням і прагненням людини й формується такий психологічний феномен духовного життя, як надія. Без надії неможливий світогляд як активне переживання й вживання в майбутнє, прагнення віддати себе цьому майбутньому, без надії немає активної життєвої позиції.