Фiлософiя: хрестоматiя (вiд витокiв до сьогодення)

Закон утворення світоглядів

...

…Тут на основі життєвого досвіду, обумовленого різноманітними життєвими відношеннями індивідуумів до світу, застосовуються і здійснюються спроби вирішення загадки життя. Саме в світоглядах у більш високих формах особливо часто застосовується один метод − пояснення деякого незрозумілого даного за допомогою даного більш зрозумілого. Ясне стає засобом розуміння й пояснення незрозумілого. Наука здійснює аналіз і потім встановлює загальні відношення між ізольованими таким чином однорідними групами фактів; релігія, поезія й первісна метафізика виражають значення й зміст цілого. Перша (тобто наука) вивчає, пізнає, а ці останні − розуміють. Таке тлумачення світу, яке його багатоманітну сутність пояснює за допомогою більш простого, постає вже в мові. Воно розвивається далі в метафорі у вигляді заміни одного погляду іншим, подібним до нього і в тому чи іншому сенсі пояснює його, в уособленні, у якому роз’яснення досягається за допомогою уподібнення людині, або у висновках за аналогією, у яких менш знайоме визначається за аналогією зі знайомим, роблячись у такий спосіб більш доступним науковому мисленню. Скрізь, де релігія, міф поезії або первісна метафізика намагаються створити що-небудь зрозуміле, знаходить застосування саме цей метод.

Будова світогляду

Усі світогляди, коли вони намагаються вирішити загадки життя, виявляють зазвичай одну й ту саму будову. Вони являють тоді одну струнку систему, у якій на основі однієї картини світу вирішуються питання про значення й сенс світу, і звідси виводиться ідеал − вище благо, основні принципи життя. Ця система визначається психічною закономірністю, згідно якої концепція дійсності кладеться в основу поділу станів й речей на приємні й неприємні, ті що викликають задоволення й невдоволення, гідні схвалення або осуду, а така оцінка життя постає у свою чергу основою, що визначає Нашу волю. … Усякий прояв життя розвивається в єдине ціле, у якому структурно пов’язані одні й ті самі відношення до світу. Так і світогляди являють собою системи, у яких проявляється ця будова нашого духовного життя. Основою їх є завжди деяка картина світу, що виникає в результаті закономірної послідовної роботи нашого пізнання. Ми спостерігаємо внутрішні процеси й предмети зовнішнього миру. Утворенні в такий спосіб сприйняття ми прояснюємо собі, виділяючи в них за допомогою елементарних розумових процесів основні співвідношення дійсного. Коли сприйняття закінчуються, вони відбиваються й систематизуються у світі наших уявлень, які піднімають нас над випадковістю сприйняття. … Але над цим світоглядом будується потім інша типова діяльність в аналогічній закономірній послідовності. Відчуваючи своє власне я, ми насолоджуємося цінністю нашого буття; ми приписуємо навколишнім речам і особам певне значення й дію тому, що вони піднімають і розширюють наше буття: ми визначаємо цінність через здатності цих речей приносити нам користь або шкоду; ми їм оцінюємо й для цього шукаємо який-небудь безумовний масштаб. Таким чином, стани, особи й речі одержують відоме значення у відношенні до єдності всієї дійсності, та й сама єдність одержує відомий смисл. У міру того як протікають ці етапи в житті наших почуттів, поступово наростає другий шар у структурі нашого світогляду: картина світу стає основою в оцінці життя й розумінні світу. І в такій же закономірності духовного життя, з оцінки життя й розуміння світу виростає вищий стан свідомості: ідеали, вище благо й вищі принципи, що вперше надають світогляду практичну енергію, свого роду вістря, за допомогою якого вони впроваджуються в людське життя, у зовнішній світ і в глибину самої душі. Тоді світогляд стає створюючим, реформуючим. …

Багатоманіття світоглядів

Світогляди формуються при різних умовах. Клімат, раси, нації, створені історією й тим або іншим державним порядком, обумовлені часом розподілу на епохи й століття, в яких живуть нації, впливаючи один на одного, − ось основні передумови, що впливають на багатоманіття світоглядів. …

І тут вбачається одна закономірність: пригнічена безперервною зміною вражень, негараздами долі й силою зовнішнього світу, душа повинна прагнути до внутрішньої стійкості, щоб бути в силах всьому цьому протистояти, і тому від мінливості, плинності, так би мовити, свого змісту, своїх світоглядів вона звертається до більш довготривалих оцінок життя й твердо поставлених цілей. …

Серед гаданої випадковості цих світоглядів існує в кожному з них відомий взаємозв’язок цілей, що випливає із взаємозалежності питань, що знаходяться в загадці життя і зокрема з постійного відношення, що існує між картиною світу, оцінкою життя й цілями, які ставить собі воля. Одна спільна людська натура й відомий порядок індивідуалізації перебуває у міцно встановлених життєвих відношеннях до дійсності, а ця остання залишається завжди однієї й тієї ж, життя показує завжди ті самі сторони.

…

Підсумовуючи все вищесказане в одному загальному положенні, яке підтверджується у всякому пункті порівняльно-історичним методом. Світогляди не є витвором мислення. Вони не виникають у результаті лише однієї волі пізнання. Осягнення дійсності постає важливим моментом у їхньому утворенні, але тільки один з моментів. Вони − результат зайнятої у житті позиції, життєвого досвіду всієї структури нашого психічного цілого. Піднесення життя до усвідомлення в пізнанні дійсності, оцінка життя й діяльності − ось та повільна й важка робота, яку здійснило людство в розвитку світоглядів.

Це основне положення вчення про світогляд підтверджується, якщо розглядати весь хід історії в цілому.

…

Типи світогляду в релігії, поезії й літературі

… Вона (наука) перебуває в найтіснішому зв’язку із практикою життя, і так як вона підлегла закону поділу праці, тому кожний дослідник обмежує своє завдання певною областю пізнання й навіть певним місцем у ній. Навіть філософія в деяких своїх проявах підлегла поділу праці. Тільки релігійний геній, поет і метафізик творять у тій області, яка звільняє від ярма суспільства, від обмеженості завдань, від рамок, що наперед визначають кожній історичній епохі межі досяжного. … У цьому царстві волі створюються й розвиваються могутні й цінні світогляди.

Але ці світогляди різні в релігійного генія, у генія художнього й у метафізика, як по своїй структурі, своєму типу, так і за законом свого виникнення.

Релігійний світогляд

Джерелом релігійних світоглядів є споконвічна доля людини. … Неминуче повторення народження, смерті, хвороби, сновидіння, божевілля, благодійного й злого втручання в людське життя демонічних сил, своєрідне сплетіння в природі порядку, що говорить про цілепокладаючого творця, і випадок, руйнування, − все це створює перші релігійні уявлення. Друге Я в людині, божественні сили на небі, сонце, зірки, духи лісів, боліт і води − ці уявлення, що виникли природно − точка відліку для створення світу фантазії, що викликаний почуттями та отримавший багатий матеріал в релігійному досвіді. Вплив незримого − основна категорія елементарного релігійного життя. Думка будує з релігійних ідей вчення про походження світу й людини, про душу і її батьківщину.

… Світ наповнений окремими, кінцевими речами й людьми, які мають певне відношення до незримого, завдяки якому їм властива прихована сила цього незримого. Таке відношення до надчуттєвого визнається за священними місцями, святими, зображеннями богів, символами, таїнствами: у релігії воно означає те ж, що символ у мистецтві й поняття в метафізиці. …

… Релігійний геній замінює окремі розрізнені моменти відносин між людиною й вищими істотами внутрішнім злиттям з незримим. Ця концентрація релігійного досвіду утворює із релігійних ідей релігійні світогляди, сутність яких полягає в тому, що відношення до незримого визначає собою розуміння дійсності, оцінку життя й практичні ідеали. Вони знаходять вираження в образах і у віровченнях; основою вони мають уклад життя. Вони розвиваються в молитві й у релігійному спогляданні (meditation).