Фiлософiя: хрестоматiя (вiд витокiв до сьогодення)

Якраз становлення науки загалом,або знання,й репрезентує “Феноменологія духу”. Знання, яким воно є спочатку, або безпосередній дух −це щось позбавлене духу, чуттєва свідомість.Щоб стати справжнім знанням, або створити елемент науки, що є чистим поняттям самої науки, треба здолати важкий і довгий шлях. Це становлення, яким воно виявляється у своєму змісті і формах, набраних у своєму процесі, не буде тим, що одразу уявляють собі, ведучи ненаукову свідомість до науки; крім того, воно буде чимсь іншим, ніж обґрунтуванням науки, і, звісно, іншим, ніж натхнення, що безпосередньо починається з абсолютним знанням, немов спалахнувши від пістолетного пострілу, і швиденько впорується з іншими поглядами, просто оголосивши, що на них не слід звертати уваги.

Завдання вести індивіда від його неосвіченості до знання треба сприймати в загальному значенні, тобто спостерігати формування універсального індивіда, самоусвідомленого духу. Що стосується відносин між окремим індивідом та універсальним, то в універсальному індивіді виявляється кожен момент, тільки-но набувши конкретної форми і своєї конфігурації. Окремий індивід − це неповний дух, конкретна постать, в усьому існуванні якої переважає однавизначена особливість, тоді як решта особливостей затерті. В духові, що стоїть вище від іншого духу, нижче конкретне існування опускається до рівня непомітного моменту; те, що раніше було самим предметом [Sache], тепер − тільки слід, його форма завуальована, ставши простою тінню. Індивід, чиєю субстанцією є дух, що стоїть на вищому рівні, пронизує цю минущість, і то способом, близьким до того, коли хтось, беручись до вищої науки, проходить ті попередні стадії пізнання, які він уже давно опанував, аби пригадати собі їхній зміст; він згадує про них, але не зосереджує на них свою цікавість. А в аспекті змісту індивід мусить пройти й етапи формування універсального духу, але пройти як форми, що їх уже скинув дух, як етапи вже прокладеного й вирівняного шляху; таким чином, коли йдеться про пізнання, ми бачимо: те, що в попередні історичні періоди давало роботу зрілому духові людей, тепер опустилося до рівня інформації, вправ і навіть дитячих ігор, і в цьому педагогічному поступі можна добачити немов контурно зображену історію світової цивілізації. Це минуле буття вже стало набутою власністю універсального духу, що становить субстанцію індивіда, а отже, з’являючись йому зовні, його неорганічну природу. З погляду індивіда, освіта в цій ретроспективі полягає в тому, що він здобуває вже готове, вбирає в себе свою неорганічну природу й починає володіти нею для себе. А з погляду універсального духу як субстанції, розвиток освіти означає не що інше, як те, що ця субстанція дає собі своє самоусвідомлення, породжує своє становлення і своє відображення в собі.

Наука репрезентує перед нами цей розвиток освіти та культури з усією його докладністю та необхідністю водночас і як те, що вже опустилося до рівня моменту і власності духу. І тут мета − це прозирання духу в те, що таке знання. …

…

Те, що уявлене, стає власністю чистого самоусвідомлення, цього піднесення до універсальності взагалі, − це тільки один аспект розвитку, а не завершена будівля освіти та культури. Спосіб дослідження за давніх часів відрізняється від способу дослідження за новітньої доби тим, що той спосіб полягав у безпосередньому розвитку природної свідомості. Ретельно випробовуючи кожен елемент існування й філософуючи про все, на що натрапляв, цей давній метод став наскрізь пронизаним універсальністю. Натомість за новітніх часів індивід знаходить уже готову абстрактну форму; намагання збагнути і привласнити її − це радше безпосереднє виготовлення внутрішнього і скорочене виробництво універсального, ніж постання універсального з розмаїття конкретного існування. Через те завдання тепер полягає не так у тому, щоб очистити індивіда від чуттєвої безпосередності і зробити його субстанцією, що помислена й мислить, як радше в протилежному: реалізувати універсальне й надихнути його духом, скасувавши непорушні й визначені думки. А проте набагато важче надати плинності непорушним і визначеним думкам, ніж чуттєвому існуванню. Причина полягає у сказаному вище; ті визначеності мають за свою субстанцію та елемент свого існування Я, силу негативного, або чистої реальності; натомість чуттєві визначеності мають тільки безсилу абстрактну безпосередність, або буття як таке. Думки стануть плинними, коли чисте мислення, ця внутрішня безпосередність,пізнає себе як момент, або коли чиста впевненість у собі абстрагується від себе, проте не покине себе, не відступить убік, а зречеться фіксованостісвого самоутвердження й водночас фіксованості чистого конкретного, що є самим Я, на відміну від його розмаїтого змісту, а також фіксованості всіх відмінностей, які, утверджені в елементі чистого мислення, беруть участь у незумовленості Я. Завдяки цьому процесові чисті думки стають поняттямиі лише тоді стають тим, чим є насправді, − незалежним рухом, колами; стають тим, у чому полягає їхня субстанція, − духовними сутностями.

Цей рух чистих сутностей становить саму природу науковості. Коли цей рух розглядати як взаємозв’язок його змісту, цей рух є необхідним розширенням цього змісту до органічного цілого. Завдяки цьому рухові шлях, на якому досягають поняття про знання, теж стає необхідним і цілковитим становленням, тож ця підготовча стадія припиняє бути випадковим філософуванням, що випадково спрямовується на ті або ті об’єкти, відносини та думки нерозвиненої свідомості або намагається обґрунтувати істину з допомогою різноманітних міркувань і висновків із певних думок; цей шлях завдяки рухові самого уявлення охопить усе життя свідомості у світі в її необхідності.

Крім того, такий виклад становить першучастину науки, бо існування духу як чогось первісного − це не що інше, як безпосереднє, або початок; початок, але ще не його повернення до себе. Отже, елемент безпосереднього існування −це та риса, завдяки якій ця галузь науки [феноменологія] відрізняється від інших галузей. Вказівка на цю відмінність спонукає до обговорення певних усталених думок, які звичайно згадують у цьому контексті.

Безпосереднє існування духу, тобто свідомість,має два аспекти: знання і об’єктивність, що негативна до знання. Оскільки в цьому елементі дух розвивається й розставляє свої моменти, ця протилежність між аспектами виявляється на кожному етапі розвитку, а всі моменти виступають як форми свідомості. Наука про шлях цього розвитку − це наука про досвід,який здійснює свідомість. Субстанцію, як її саму, так і її рух, слід розглядати як об’єкт свідомості. Свідомість знає й розуміє лише те, що є в її досвіді, бо те, що є в досвіді, − це тільки духовна субстанція, і то як об’єктсвого Я. А дух стане об’єктом, бо полягає в процесі перетворення себев інше,тобто в об’єкт свого Я,і в скасуванні цієї іншості. А досвідом названо саме той процес, у якому безпосереднє, несприйняте в досвіді, тобто абстрактне − чи то як чуттєве буття, чи то як помислене просте, − самовідчужується, а відтак повертається до себе з цього відчуження і, таким чином, тільки тепер постає у своїй реальності та істині і стає власністю свідомості.

Нетотожність, що постала у свідомості між Я і субстанцією, яка є його об’єктом, − це відмінність між ними, негативністьузагалі. її можна вважати за бракцих обох протилежностей, але вона становить їхню душу, їхню рушійну силу, і тому деякі мислителі давнини вважали за рушійну силу порожнечу,бо, хоч і розуміли рушійну силу як негативність, ще не думали про цю негативність як про самість. Оскільки ця негативність постає передусім як нетотожність Я і об’єкта, то це не меншою мірою й нетотожність субстанції з собою. Те, що начебто відбувається за її межами й видається діяльністю, спрямованою проти неї, − це її власна дія, і субстанція засвідчує, що вона, по суті, суб’єкт. Коли вона цілком засвідчила це, дух ототожнює своє існування зі своєю сутністю; дух, такий, як є, становить свій власний об’єкт, а абстрактний елемент безпосередності та відокремленості знання від істини подоланий. Буття абсолютно опосередковане, є субстанційним змістом, а водночас і безпосередньою власністю Я, самістю, або уявленням. На цьому й закінчується феноменологія духу. Дух готує для себе в цій феноменології елемент знання. В цьому елементі моменти духу містяться у формі простоти,яка знає, що її об’єкт − це вона сама. Моменти духу вже не розходяться відповідно до протилежності між буттям і знанням, а лишаються в простоті знання, є істиною у формі істини, і їхнє розмаїття − це тільки розмаїття змісту. Процес, завдяки якому вони в цьому елементі організуються в ціле, − це логіка,або умоглядна [ speculative ] філософія.