Блискавка

Наприклад, «ГопNік-12» порекомендував їй взагалі застрелитися і не забруднювати форум «всілякою фігнєю та напрягать рєальних пацанів». А «Німфетка» написала, що Софія «полная дура, шо вивчає якусь телепатію. Лучшє практіковать чорную магію і заворожувати людей, шоб вони тєбє служилі. Шо-то тіпа гіпнозу». Був ще «Правєднік», який хотів наставити Софію на істинний шлях цитатами із Біблії та повідомити про дуже скорий кінець світу. Серед зареєстрованих учасників форуму були навіть «Будда руліт!», «Баба-Йога» (з детальними описами прийому психотропних речовин для розширення границь власних можливостей і відкриття Сахасрари), «Дон Жопан» (ймовірно, мали на увазі Дона Жупана, але це зробили навмисне) та «Астра-льотчик», який пропонував їй практикувати вихід з власного тіла для здійснення астральних подорожей.

Вона більше не змогла читати повідомлення форуму, тому вийшла з цього сайту. Жоден учасник форуму не повірив про телепатію і писав всіляку дурницю, щоб просто згаяти свій час. Це тільки ще більше гнітило дівчину, яка і до того вже натерпілася горя і невдач. За вікном пішов дощ, а в небі десь гриміло. Чомусь Софія знову пригадала удар блискавки і злякалася, що зараз ця трагічна подія знову відбудеться. Хоча, підстав про таке думати зовсім не було. Просто тепер дівчина без причин трохи панікувала, коли наставав дощ і дуже боялася блискавки.

Це, звісно, дурниці. Але треба зізнатися, хоча б собі, що я боюся блискавки. Одного разу мені вистачило на все життя. Але тепер в мене виникла з цього приводу фобія. Як її позбутися?

Відповіді не було.

Під тихий стукіт крапель дощу об скло, Софія не помітно заснула і їй приснився сон. Дуже жахливий і реальний сон. Дівчина побачила уві сні свою матір, яка посміхалася. Все було чудово і прекрасно в цьому видінні, лише до певного часу.

…Вона бачить чоловіка в темряві, що сидить напроти вікна із недобрими намірами. Він явно задумав щось не добре. Тьмяне світло падає на його похмуре обличчя. Столик, за яким він сидить зайнятий жінкою – його супутницею. Раптом Софія пізнає її в обличчя. Світлана

(мертва, вона же померла!)

(не може бути! Це насправді не відбувається!)

сидить за столом і п’є вино разом з цим чоловіком. Настрій у неї був чудовий і здавалося, вона задоволена життям. Софія за цим спостерігала, відчуваючи, що цей чоловік хоче заподіяти зло мамі. Це відчувалося у його лихому погляді. Пальці чоловіка нервово стукали по столу, наче він нетерпляче чогось чекав. Чекав слушної нагоди. Нагоди, щоб зробити свій недобрий лихий намір.

А Світлана хвилин через п’ять встала за столу і вийшла в туалет. Софія побачила, як той чоловік підійшов до її місця і

(він явно задумав щось недобре! Я повинна його зупинити. Точно, цей чоловік небезпечний в першу чергу для моєї мами. Я повинна втрутитися і зупинити його)

озирнувся по сторонах. Нікого не було поруч (власне, вона не бачила більше людей в цьому ресторані окрім незнайомця і Світлани). Він швидко дістав з кишені якийсь порошок і підсипав їй в бокал з вином.

– Що ти робиш?! – закричала Софія, розуміючи, до яких наслідків це призведе. – Не смій сипати отруту в бокал з вином!

Марно.

(здається це дежа вю, я колись це бачила точно!)

Проте, здавалося, що чоловік не чує її і навіть не помічає, наче вона була привидом. Він зробив свою справу і спокійно сів на своє місце, як ні в чому не бувало. Час тягнувся повільно та нудно.

(чорт, я не можу нічого вдіяти! Це не реально! Чому мене ніхто не бачить? Невже я привид?)

Світлана повернулася за кілька хвилин. Чоловік їй посміхнувся у відповідь, знаючи, що трапиться далі.

– Сьогодні чудовий вечір. Давай за це вип’ємо, – він сів ближче до неї.

– Гаразд, – погодилася мати Софії.

– Ні! – закричала Софія панічним голосом. – Мамо, не пий! Це отрута! Не пий, бо ти помреш!

Але Світлана теж не чула її голосу і Софія зрозуміла, що опинилася в іншому вимірі. Вона могла лише спостерігати, що відбувається і не мала жодної можливості в це втрутитися. І в цьому був її найбільший жах. Світлана повільно взяла бокал і зробила маленький ковток. Дівчина з болем і з жалем спостерігала за цим. А її ніхто навіть не помічав. Повільні маленькі ковтки тільки уповільнювали реальність майбутнього жаху, що чекав на Світлану. З кожним ковтком її життя як пісочний годинник зменшувалося на мільйони пісчинок.

– Мамо, не пий! – знову закричала вона. – Цей чоловік підсипав тобі отруту в вино! Прошу тебе. НЕ ПИЙ ВИНО! НЕ ПИ-И-И-И-И-Й!!!

Але Світлана знову зробила кілька ковтків і потім повністю допила усе вино, поставивши пусту склянку на стіл. Чоловік

(затемнення)

за нею спостерігав.

(я не бачу його обличчя!)

Через хвилину Світлані стало зовсім погано і вона впала мертвою на підлогу, розбивши ту склянку з отрутою.

– НІ! ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ! Я НЕ ВІРЮ В ЦЕ! Я НЕ ВІ…

Софія намагалася запам’ятати

(затемнення)

обличчя цього чоловіка, який після цього

(З А Т Е М Н Е Н Н Я)

голосно реготав. Він був в темному плащі

(Господи, що це за звір ховається?)

і в сірому капелюсі, що налазив йому аж на очі. Софія хотіла схватити пляшку з під вина і розбити об його голову. Але…

… але вона голосно закричала, від побаченого уві сні

(вбивці)

жаху, який тільки-но почався. Як таке могло їй приснитися? Адже мати дівчини

(була отруєна)

померла від серцевого нападу і це був

(навмисний вчинок)

нещасний випадок. Тоді до чого цей сон з отрутою? Як його можна пояснити і чи це випадковість насправді? А може це був не сон, а

(реальність)

щось інше не зрозуміле?

Феноменальне видіння минулого?

Дощ продовжував капати з неба, не зволікаючи на відкриті питання Софії, що залишалися без відповіді.

На жаль, відповіді були на всі питання далеко не такі добрі, як хотілося б, але яку ціну довелося їй заплатити за це, Софія не мала уявлення.

Розділ VIII

Викрадення Софії

Цю ніч Софія спала дуже погано і довгий час взагалі не могла заснути. Лише під ранок, коли вже почало світати, вона міцно спала аж до дев’ятої ранку. Батько її не будив, тому, коли дівчина вже прокинулася, Василь снідав на кухні.

– Доброго ранку, тату.

– Доброго ранку, – він уважно подивився на доньку. – Ти себе добре почуваєш?

– Так, я просто не виспалась. Довго не могла заснути. Щось ніч видалася важкою…

– Це погано. Ти, мабуть, проспала пари.

Софія трохи завагалася, але потім вирішила сказати правду.

– Ну, на одну пару вже точно не встигну…

– Треба раніше лягати спати, щоб виспатися. Ти може не могла заснути із-за якоїсь проблеми?

– Не якоїсь, а конкретної проблеми.

Софія збиралася з думками, щоб правильно почати розмову, про те, що їй приснилося минулого вечора.

– Тату, я хотіла… е-е… поговорити, ну, про маму… Як вона померла?

Василь здивовано подивився на доньку, не в змозі зрозуміти, що вона має на увазі. Це його навіть трішки налякало.

– Що?! Що ти таке взагалі говориш?! – не міг зрозуміти батько. – Ти добре знаєш, що вона померла від серцевого нападу. Навіщо ти питаєш таке?!

– Мені просто приснився сон…

– Який ще в біса сон?! – не міг заспокоїтися ніяк Василь.

Софія бачила, що тато з недовірою віднісся до її слів і навіть дещо розлючений, що вона сама сумнівається в причині смерті матері. Але в неї були підстави сумніватися і вона сподівалася, що ці підстави виникли не просто так. Василь же сидів за столом дещо розгубленим і знервованим, намагаючись все зрозуміти самому. Проте, розуміння – це лише маленька частина інтерпретації нашого світу.