Елементарнi частинки

Кладучи руку їй на коліно, Брюно, по суті, освідчувався їй, пропонуючи руку і серце. Первісна пора її дівоцтва припала на перехідну епоху. Якщо не зважати на кількох предтеч — до речі, його батьки були досить болісним прикладом такого людського різновиду, — представники дорослого покоління встановили надзвичайно міцний зв’язок між шлюбом, сексуальністю та любов’ю. Поступове зростання заробітної платні, швидкий розвиток економіки п'ятдесятих мали б скасувати так званий «шлюб за розрахунком», що тепер має сенс лише для все більш нечисленних верств населення, для яких поняття спадщини зберегло своє реальне значення. Католицька церква, яка завжди засуджувала статеві зв’язки поза шлюбом, з ентузіазмом сприйняла таке зосередження суспільства на «шлюбі за коханням», що більше відповідало її теоріям («Чоловік та жінка — Господь їх створив») і могло стати першим кроком на шляху до встановлення цивілізації миру, любові та вірності, у чому вона вбачала свій природний обов’язок. Тільки комуністична партія, єдина духовна сила того часу, яку за своєю значущістю можна було порівняти з католицькою церквою, відстоювала майже ту ж саму мету. Отже, юнаки та дівчата п’ятдесятих були одностайні в своїй нетерплячій жадобі закохуватися, тим більше, що відплив населення з сільської місцевості, супроводжуваний занепадом сільських общин, дозволяв значно розширити сферу пошуків нареченої чи нареченого, в той час як самі ці пошуки набували неабиякого значення (недарма саме у вересні 1955–го в Сарселі було запроваджено гасло так званої «політики щільних співтовариств», що вочевидь звузило поняття соціального інстинкту до масштабів сімейного вогнища). Таким чином, можна, не ризикуючи зробити серйозної помилки, визначити п’ятдесяті та початок шістдесятих як справжній золотий час любовного почуття, образ якого й зараз можна знайти у піснях Жана Ферра та ранньої Франсуази Арді.

Водночас виникає масовий попит на мистецтво північноамериканського походження, що збуджує чуттєвість (пісні Елвіса Преслі, фільми з Мерилін Монро); така продукція поширюється по всій Західній Європі. Поряд з холодильниками та пральними машинами, цим матеріальним зміцненням родинного щастя, європейський ринок заполонили транзистори та пікапи, які мали зіграти вирішальну роль у створенні сучасної моделі «молодіжного флірту». Ідеологічний конфлікт, який назрівав протягом шістдесятих, на початку сімдесятих вирвався назовні в таких творах, як «Двадцять років» та «Мадмуазель ніжного віку», зосередившись навколо центрального питання того часу: «Що можна дозволити собі до шлюбу?» Водночас чуттєво–гедоністичні тенденції північноамериканського походження були підхоплені органами преси анархічного спрямування (перший номер «Актюель» з’явився у жовтні 1970–го, а «Шарлі–Ебдо» — у листопаді). Принципово відкидаючи капіталізм, з точки зору його політичних перспектив, ці періодичні видання дуже гарно вписалися в індустрію розваг: вони ставили на знищення іудео–християнських цінностей і прославлення молодості і власної свободи. Роздираючись між суперечливими мотивами, ці дівочі журнали дотримувалися компромісної позиції, яку можна стисло висловити так: на початку (скажімо, між дванадцятьма та вісімнадцятьма роками) дівчина гуляє з багатьма хлопцями (втім, семантична невизначеність терміна гуляти відбивала двозначність, властиву реальному стандартові поведінки того часу: якщо дівчина гуляє з хлопцем, як по суті це слід розуміти? Чи йдеться тут про поцілунки у вуста, чи про більш суттєві ігрища, як от петтінг чи діп–петтінг, чи безпосередньо про статеві стосунки? Чи слід дозволяти хлопцеві торкатися ваших грудей? Чи слід стягувати йому штанці? І як справлятися з його органами?) Для Патриції Хохвайлер, для Кароліни Єсаян все це було не так легко; улюблені журнали відповідали на їхні питання невиразно, суперечливо. У більш зрілих літах (невдовзі після закінчення школи) дівчина відчуває потребу більш серйозних відчуттів (згодом у німецьких журналах з’явиться для цього термін «big love»), тоді головне питання буде таким: «Чи повинна ти жити із Джеремі?»; це й є другий, у принципі вирішальний період. По суті йшлося про те, що за волею анархії на певних спільних етапах життя слід поєднати дві протилежні моделі поведінки, — надзвичайну вразливість компромісів, що їх пропонують дівчатам глянцеві журнали, та наслідки яких з’явилися згодом, коли розлучення стало повсюдним явищем. Проте факт є фактом: на кілька років ця неймовірна схема заполонила голови юних дівчат, до того ж надто наївних і збентежених стрімкістю змін, що відбувалися навколо, аби вважати таку життєву модель правдоподібною та щиро намагатись її засвоїти.

Для Анабель усе було не так. Вечорами, засинаючи, вона думала про Мішеля; вона раділа, що, прокинувшись наступного дня, вона знову побачить його. Коли під час шкільних занять відбувалося щось кумедне чи цікаве, вона передчувала ту мить, коли зможе розповісти йому про це. В ті дні, коли вони з будь–якої причини не могли зустрітися, вона відчувала нудьгу та тривогу. Під час літніх канікул (її батьки мали будиночок в Жіронді) вона щодня писала йому. Якщо вона відверто й не зізнавалась у цьому, якщо її листи не були палкими і скидалися більше на листи, які вона могла б писати братові–ровеснику, якщо почуття, що сповнювало життя цієї дівчини, скоріше огортало її хмаркою ніжності, ніж обпалювало всепожираючою пристрастю, то поступово вона усвідомлювала правду, а правда полягала в тому, що з перших же кроків, не шукаючи і навіть мимоволі вона знайшла велике кохання. Перший хлопець, якого вона зустріла, виявився найкращим, іншого їй було не треба, про це навіть мови не могло бути. «Мадмуазель ніжного віку» вважала, що таке є цілком можливим: не слід забивати собі цим голову, в реальності таке майже не трапляється; утім, коли–не- коли, дуже рідко, у надзвичайних, майже казкових, але реальних випадках таке може статися. І в цьому полягає найбільше щастя, яке людина може спізнати на Землі.

11

Звідтоді в Мішеля збереглася фотографія, зроблена під час великодніх канікул 1971 року в саду батьків Анабель; її батько сховав шоколадні великодні яйця під деревами і на квіткових клумбах. На фотографії Анабель зображена серед форсітій; цілком поринувши в пошуки, вона з дитячою серйозністю розсуває кущі. Її обличчя починає набувати тонких рис, вже можна здогадатись, якою чарівною красунею вона стане. Її груди ледве вимальовуються під светром. То був останній раз, коли на Великдень у них були шоколадні яйця. Через рік вони були вже надто дорослими для таких забав.

З тринадцяти років, під впливом прогестерону та естрадіолу, що виділяються яєчниками, на грудях та сідницях дівчини формуються жирові подушечки. Якщо все йде якнайкраще, ці частини тіла набувають остаточного вигляду гармонійних округлостей; їх споглядання породжує в чоловіка пристрасне бажання. Анабель мала чарівне тіло. Як і в її матері у цьому віці. Проте обличчя матері було лише приємним, привабливим, але не більше того. Ніщо не передвіщало болісного спалаху вроди в Анабель, що починало лякати матір. Мабуть, від батька, від голландської гілки родини, Анабель отримала великі блакитні очі та розкішне сліпучо–біляве волосся; але тільки неймовірний морфогенетичний випадок міг створити таке обличчя, ці риси, чарівні за своєю чистотою. Дівчина, позбавлена краси, відчуває себе нещасною, вона втрачає надію бути коханою. Звісно, ніхто не знущається з неї, не поводиться з нею жорстоко, але вона наче невидимка — коли вона проходить, ніхто не дивиться їй услід. Незвичайна краса, яка надто швидко перевершує звичайну принадність свіжої спокусливої молодості, справляє враження надзвичайності, в ній відчувається неминуче передвістя трагічної долі. В свої п’ятнадцять Анабель стала однією з тих доволі рідкісних дівчат, побачивши яких, усі чоловіки — незважаючи на вік та соціальне становище, — завмирають, уражені; коли така дівчина просто йде собі вулицями якогось провінційного міста, повз торговельні крамнички, це викликає прискорення серцевого ритму у юнаків та зрілих чоловіків, а у старих — буркотливе ремствування жалю. Вона швидко помітила, що при її появі будь‑де — у кафе чи у лекційній залі, — всі одразу замовкають, але тільки через кілька років вона зрозуміла причину такого мовчання. У колежі в Кресі- ан–Брі всі загалом визнали той факт, що «вона з Мішелем»; але, правду кажучи, навіть без цього ніхто з хлопців не насмілився щось зробити, щоб зблизитися з нею. В житті надзвичайно вродливих дівчат це одна з головних проблем: тільки досвідчені бабії, розв’язні та цинічні, почуваються з ними вільно; таким чином, скарб їх невинності зазвичай дістається найнікчемнішим і наймерзеннішим типам, що часто–густо й стає першою стадією неминучого краху.