Законсервована планета (на украинском языке)

- Ми хочемо знати лише одне - чи згодиться населення вашої планети, щоб ми увiйшли у вашу систему!..

Рiй образiв зник. Старий напевне ждав вiдповiдi.

Тригуб сконцентрував думку i згадав подiї останнiх днiв. Вони пролiтали в його головi, мов осiннє листя. Та, очевидно, Старий все розумiв, бо вiн залишався спокiйним i непорушним...

Раптом Валя розгублено зупинив потiк думок... Вiн згадав, що в свiтовому просторi з божевiльною швидкiстю мчить назустрiч цiй планетi космiчний крейсер з страшним зарядом, який мусив розбити на шматки небесного гостя Але ж тепер в цьому немає потреби! Треба негайно телеграфувати на Землю!

Тригуб схопив Старого за руку, на хвилину зосередився, сконцентрував свої думки i викликав у свiдомостi картину:

...В темному просторi пливе планета... Назустрiч їй - ракета... Вони зустрiчаються, вибух... I планета розлiтається на безлiч осколкiв...

Старий через хвилю зрозумiв, що загрожує їхнiй планетi! Вiн передав таке:

- Ваш план був би правильним, якби наша планета летiла наослiп! Заспокойте Землю i скажiть, що нiякої небезпеки нема! Ми летимо як брати!..

Валерiй зняв шолом. Старий перемовлявся з товаришами, очевидно, розповiдаючи про те, що взнав...

Тригуб хутко одягнув скафандр. Його вивели на саморушiйну дорогу. Старий i ще один з господарiв теж одягнули щось подiбне до скафандрiв з балонами для дихання. Стрiчка дороги здригнулася пiд ногами, попливла... Вона зупинилася тодi, коли Валерiй i два господарi опинилися в шлюзi. Шлюз закрився... Стало темно. Над головою вiдкрився отвiр, i майданчик, на якому вони стояли, миттю пiднявся нагору, туди, де Тригуб опускався в пiдземелля ранiше. Сяяло вдалинi холодне Сонце; на темному обрiї, на тлi зiрок вирiзьблювався силует зорельота.

Всi троє хутко рушили вниз. Через кiлька хвилин вони були бiля корабля i пiднялися по схiдцях до люка Господарi планети з незвичайною цiкавiстю i повагою розглядали велетенський апарат. Вони по своїй iсторiї знали, якої мужностi i смiливостi потрiбно, щоб летiти в свiтовий простiр - геть вiд рiдної планети...

Валерiй натиснув автоматичний замок. Дверi не вiдчинялися. Що трапилося? Де Вiкторiя? Чому герметично зачинений люк?..

Вiн поспiшно включив радiо, про яке зовсiм забув по дорозi, i промовив:

- Вiкторiя! Що з вами трапилося! Я жду вас бiля входу!

В ушах пролунало не то зiтхання, не то ридання. За люком щось загуркотiло, вiдкрився вхiд, i Вiкторiя, одягнена в незграбний скафандр, впала в обiйми Валерiя.

- Боже мiй, - плачучи, хлипала вона. - Я думала, що ви загинули, i вже збиралася вилiтати!

- Бачте, яка ви,- пожартував Валерiй.-Мене не так легко поховати...

- А це що таке? - здивовано вигукнула Вiкторiя, нарештi, побачивши господарiв планети, якi вийшли з-за спини Тригуба.

- Це розумнi iстоти, тутешнi люди! Ви все зрозумiєте! Я буду зараз говорити з Землею! Треба поспiшати - ракета з зарядом незабаром буде тут!..

Коли всi зайшли до каюти, Тригуб зняв шолом i включив радiо. Земля через десять хвилин вiдгукнулася.

- Алло! - сказав Валерiй. - Негайно зберiть засiдання Академiї. Необхiдно її рiшення!..

З Землi через п'ять хвилин сповiстили, що Всесвiтня Академiя якраз проводить засiдання, телевiзор включений, i Тригуб може починати. Валерiй включив телепередачу...

На Землi, в гiгантському залi Академiї, на телеекранi з'явилося чiтке зображення Тригуба, який стояв з вiдкритою головою, в скафандрi, бiля нього - Вiкторiя, а поряд - двi чудернацькi постатi незнайомих iстот...

Весь зал здивовано зашумiв. Що таке? Що за видiння?..

- Увага! - почав Валерiй.- Я вам все з'ясую! Планета, на яку прилетiли ми, не загрожує Землi! Ця планета заселена розумними iстотами, подiбними до людей, якi живуть в пiдземних мiстах. Двох з них ви бачите на екранi!..

Тригуб показав на господарiв, тi злегка вклонилися...

- Планета направлена в нашу систему їхньою волею з допомогою могутньої енергiї атома. В системi, де вони жили, свiтило погасло, i вони вирiшили переселитися в нашу планетну сiм'ю! Вони просять дозволу в людей Землi ввести свою планету на орбiту Землi з iншого боку.

Весь зал, вся Земля, що слухала Тригуба, полегшено зiтхнула. I хоч все це було неймовiрним, казковим - сотнi старих i молодих вчених закричали:

- Дозволити!!!

Тригуб продовжував:

- Нехай уряди держав негайно затримають будiвництво в Гренландiї i перешкодять злочинному плану Гершера...

- Заспокойтеся, Тригуб, - вiдповiв президент Академiї. - Вчора вiйськовi сили великих держав за проханням Академiї примусили Гершера припинити будiвництво. Всесвiтня Академiя нинi контролює всi запаси ядерного пального в свiтi...

- Чудово! - вигукнув Тригуб i додав: - Тепер головне! Треба негайно викликати вибух на кораблi, який летить до планети. Повертати його на такiй швидкостi назад - неможливо!

- Ми зараз же дамо вказiвки на контрольний пункт, звiдки здiйснюється керiвництво по радiо. Слiдкуйте! Через п'ять хвилин корабель вибухне... вiдповiв президент.

Валерiй виключив радiо. Вiн запросив господарiв планети до iлюмiнатора. Всi пiдiйшли i почали дивитися в напрямку Сонця. Хвилина. Двi...

I ось... в темному просторi - недалеко вiд Сонця спалахнув пучок полум'я, охопив пiвнеба темними клубами диму, який моментально розсiявся в Космосi... Цей страшний вибух на мить осяяв навколишнiй краєвид блакитним промiнням...

Все було закiнчено. Тепер нi Землi, нi цiй планетi не загрожувала бiльше нiяка небезпека...

ЗАКОНСЕРВОВАНА ПЛАНЕТА

...Через годину Валерiй i Вiкторiя в супроводi господарiв планети спустилися тiєю ж дорогою в пiдземелля i, скинувши скафандри, поїхали саморушiйною дорогою знайомитися з дивним пiдземним свiтом. Той самий Старий, що говорив з Тригубом, тепер теж був поряд i давав необхiднi пояснення...

Знову Валерiю одягнули шолом, а коли було необхiдно говорити, на очi спадали чорнi екрани, i Старий передавав Валерiю зоровi зображення думок, якi пояснювали все, що хотiлося космонавтам. Тригуб передавав змiст розмови Вiкторiї...

Велетенська печера, яка починалася вiд вхiдного шлюзу, незабаром перехрещувалася з iншими печерами таких же масштабiв. Все разом, як пояснив Старий, створювало гiгантську сiтку пiдземель по всiй планетi. На перехрестях печер були широчезнi - до кiлькох кiлометрiв у дiаметрi - площi з куполоподiбною стелею, яка здiймалася на п'ятсот метрiв вгору. Стiни пiдземних вулиць i площ, а також куполи, були створенi з синтетичних плит рожевого кольору. Джерела холодного свiтла ядерною походження були схованi за тими плитами i давали рiвне яскраве освiтлення. Без кiнця тягнулися в пiдземеллi, де їхали мандрiвники, ряди небачених рослин.

Вiкторiя торкнула Валерiя за рукав:

- Попросiть, щоб дорога зупинилася! Я хочу побачити їхнi плантацiї...

Валерiй зробив знак. Старий зупинив дорогу, i всi разом вийшли на грунт - справжнiй земний грунт. Вздовж вузенького каналу, по якому швидко мчалася вода, розстилалися по землi повзучi рослини. Вони були всiянi синiми квiтами, пуп'янками плодiв i жовтогарячими плодами, подiбними до динь. Старий зiрвав один з плодiв i подав Вiкторiї. Дiвчина розломила його, i солодко-задушливий запах ударив у нiздрi мандрiвникам. Валерiй узяв половинку i поглянув запитливо на Старого.

- Це дуже цiкавi плоди,- передав той,- нашi землероби вирощували їх на протязi багатьох тисяч рокiв. З кожним поколiнням в плодах з'являлися новi ознаки, необхiднi дослiдникам. Тепер ця робота майже закiнчена, i рослини вирощуються на плантацiях всiєї планети...

- Що ж це за плоди i яке їх значення? - не стрималась Вiкторiя. Старий посмiхнувся, зрозумiвши запитання дiвчини. Вiн опустив на очi екран, те ж саме зробив Валерiй, i мандрiвники взнали таке:

- Я не можу з'ясувати вам всього процесу, пiдбору необхiдних ознак, але скажу лише одне: цi плоди стимулюють всi фiзiологiчнi процеси в органiзмi, активiзують мозок i на сотнi рокiв продовжують життя iндивiдiв, якi систематично вживають плоди.