Пульс всесвiту

— Фердо, я йду працювати! — звернувся доктор Пегас до свого невидимого служника.

— Прошу, маестро! — почулося з камiна. — Заходьте. Хоч я людина без забобонiв i не боюсь невiдомого, але цього разу по-справжньому злякався. Може, у доктора все-таки є живий помiчник, який виконує всi накази?

Не встиг я опам'ятатись, як стальнi дверцята над камiном тихо вiдчинилися. З них повiльно висунулась i спустилась на килим металева драбинка.

— Дозвольте, я пiду вперед. Хiд досить-таки незвичайний, щось нiби як до курника, — виправдувався Пегас. — Але далi буде краще.

Коли я видрався по драбинцi, доктор подав менi руку, i ми опинились у маленькiй кабiнi з кiлькома кнопками на стiнах.

— Лiфт зроблено для одного, на вiдвiдувачiв я нiколи не розраховував, сказав Пегас, натискуючи на одну з кнопок. Кабiна повiльно поповзла вниз.

— Ви — перша людина, якiй я вiдкриваю свою таємницю i показую пiдземну лабораторiю, — зауважив Пегас по паузi. — Нiхто навiть не припускає, що в цьому старенькому будиночку може iснувати щось подiбне.

— А ви не боїтесь, що я як редактор можу виказати вашу таємницю?

— Нi, цього я не боюсь, — сказав Пегас з несподiваним для мене притиском. — Я довiряю вам. Знаю, що не розголосите нiчого, аж доки я сам не попрошу про це.

У мене було таке вiдчуття, наче ми спускаємось у самiсiнькi надра землi. Лiфт рухався з швидкiстю слимака i так тихо, що часом здавалося, нiби ми стоїмо на мiсцi. Та ось вiн нарештi зупинився.

— Як я вже казав, будинок переробив старий Динценгофер десь у другiй половинi сiмнадцятого столiття. Одна з легенд розповiдає, що цей будинок був колись з'єднаний з Празьким кремлем i Новим-Мєстом добре обладнаними коридорами, якi пiд час вiйн та заворушень служили запасними виходами… Прошу! Ми перебуваємо в одному з коридорiв.

Я нерiшуче пiдiйшов до затхлого, тьмяно освiтленого проходу. Краплини, що падали з стелi, тихо видзвонювали чудернацьку мелодiю.

— Динценгофер будував надiйно: минуло стiльки рокiв, а коридор дуже добре зберiгся. Десь на березi Влтави вiн закiнчується обвалом, кимось замурованим, щоб влтавська вода не залила пiдземелля. За всiма ознаками це зроблено через багато рокiв пiсля смертi архiтектора.

Пройшовши близько тридцяти крокiв, ми звернули до бiчної галереї, що кiнчалась сучасними гладенькими дверима.

Пегас витяг з кишенi ключi.

— Ферду я залишив нагорi. Тому тут змушений вiдчиняти сам. Ще один запобiжник — i можемо вступити до мого королiвства… — Вiн натиснув щось на вологiй стiнi. Дверi вiдчинились, i водночас у примiщеннi спалахнуло свiтло.

Я зацiкавлено оглядав просторе примiщення з голими бетонованими стiнами, — в ньому було повно найрiзноманiтнiших приладiв та апаратiв.

— Це ваша лабораторiя? — щиро здивувався я. У Пегаса вiд задоволення заблищали очi.

— I так i нi, в залежностi вiд того, як на це глянути… — почув я знайому вiдповiдь. — Пiдземнi коридори мої за правом прiоритету знахiдки. Апарати я позичив на складi дослiдного iнституту.

— Позичили? — перепитав я iронiчно.

— Власне, це не має значення, — холодно вiдповiв Пегас. — Коли зрозумiєте, якi важливi проблеми розв'язуються в цiй лабораторiї, то погодитесь, що спосiб, яким я дiстав необхiдне обладнання, справдi не має значення. Я працюю над двома грандiозними проблемами. Одна дасть людству необмежену силу, друга — врятує його вiд загибелi…

Слова хворого на манiю величностi анiскiльки не здивували мене.

"Знову вiчний двигун!" — згадав я бiдолашних винахiдникiв, що останнiм часом посипались до редакцiї як iз драного мiшка.

— Я бачу, ви менi не вiрите. Нi, я не божевiльний i зараз переконаю вас у цьому. Моє перше величезне завдання — оволодiти гравiтацiєю, силою земного тяжiння. Теоретично я вже розв'язав цю проблему, практично — ще не зовсiм.

— А чому ви не експериментуєте в дослiдному iнститутi? — запитав я. Адже над цiєю проблемою працюють багато вчених. Самотужки ви її не розв'яжете.

— Я пильно стежу за успiхами iнших i добре знаю, чого досягнуто в битвi з гравiтацiєю. Але я йду зовсiм Iншим шляхом i вже виявив гравiтацiйнi хвилi, аналогiчнi електромагнiтним… А чому не експериментую в iнститутi? Просто не хочу, щоб хто-небудь скористався з результатiв моєї довгорiчної виснажливої працi. А з публiкацiєю другого вiдкриття я затримуюсь насамперед тому, що його можуть використати проти людства, як у свiй час атомну бомбу.

Розумiючи, що дальшi заперечення зайвi, я мовчки уважно стежив за Пегасом, який гаряче i з великим захопленням розповiдав про битву з гравiтацiєю. Вiн говорив про проблему, яку я повнiстю зрозумiв тiльки далеко пiзнiше.

— Отже, ви працюєте над гравiтацiєю… А як вам пощастило перехопити сигнали супутника незабаром пiсля його запуску? — запитав я зрештою, коли Пегас замовк.

— Саме тому, що я працюю над гравiтацiєю, у мене є потужний приймач, яким я перевiряю зв'язок мiж гравiтацiйними та електромагнiтними хвилями. Я дослiджую хвилi рiзної довжини. Полюючи в ефiрi, я тодi випадково натрапив на повiдомлення про запуск супутника i довiдався, яка довжина хвилi його радiопередавача. Пiсля цього перехопити сигнали було вже неважко… Вас я згадав по закону асоцiацiї, бо саме того вечора дочитав ваше фантастичне оповiдання про штучнi супутники Землi.

Я багатозначно поглянув на годинник.

— О нi, я ще не можу вас вiдпустити! — сказав Пегас, зрозумiвши мiй жест. — Адже я ще не ознайомив вас з другим своїм вiдкриттям, яке послужить темою для вашого фантастичного оповiдання.

Схопивши мене за руку i раптово знизивши голос, наче побоюючись, що нас хтось може пiдслухати, вiн зашепотiв:

— Ходiмо!.. Пробачте, я трохи схвильований, але це хвилювання у мене мимоволi виникає вiд думки про велич вiдкриття. Коли ви зрозумiєте, про що мова, то воно й на вас справить захоплююче враження. Насмiлюсь запевнити, що цi iсторичнi моменти ви запам'ятаєте на все життя…

Вiн мав рацiю: лабораторiю Пегаса я не забуду нiколи.

"Напишу про це. Обов'язково напишу. Але не оповiдання, а чисту правду", — думав я в той час, коли вiн пiдводив мене до невеликого стола, на якому виднiлись кiлька маленьких екранiв.

Пегас крутнув вимикач. Спалахнули сигнальнi вiчка. Почулось неголосне гудiння трансформаторiв.