Загибель Уранii
Загибель Уранii читать книгу онлайн
Науково-фантастичний роман
Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь»
Київ 1960
На Землю прилітає гість з іншої зоряної системи. Це складна кібернетична машина, що керується цілком автоматично. Вона розповідає людям про далеку планету Пірейю та про жахливу трагедію, яка сталася на ній.
Новий роман письменника закликає до пильності, до ще активнішої боротьби за мир.
Про свої враження та побажання просимо писати на адресу: Київ, Пушкінська, 28, видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», масовий відділ.
Ілюстрації В. Савадова
Обкладинка Р. Ліпатова
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Професор задумливо барабанив пальцями по столу.
— Треба відшукати якнайбільше вразливих місць у цієї машини… Ви сказали вчора: «Крихітка» збожеволіла…» Так от, треба знайти спосіб викликати таке «божевілля» в першої-ліпшої електронно-обчислювальної злагоди з самопрограмуванням.
— Гаразд, професоре. За скільки часу треба виконати завдання?
— Якнайшвидше. Залучіть до роботи весь відділ. Насамперед дослідіть і складіть докладну інструкцію, яким чином найлегше вимкнути атомний реактор і замінити барабани пам'яті іншими.
— Розумію, професоре! — Дейв рвучко підвівся, взяв теку з фотокопіями і попрямував до лабораторії.
Стун-Ай — «кандидат у Кейз-Оли»
Мелодійно дзенькнув будильник. Айт розплющив очі, схопився. Його погляд упав на циферблат автоматичного календаря.
Нуль годин одна хвилина шостого дня Другого місяця Шістнадцятого року. До наміченого Кейз-Олом моменту атаки на Союз Комуністичних Держав лишилося три доби.
Тоскно стиснулося серце. В душу заповзав холодок безнадії, огидне відчуття власного безсилля, неспроможності зупинити оте лихо, що насувається на планету.
Ой, як не вистачає зараз Айтові підтримки й поради спільників, однодумців! Минули ті часи, коли месник-одинак був сам собі вчителем і суддею, звітував тільки перед собою за свої успіхи і вдачі. Нині інженер Айт відчуває себе солдатом переднього краю… але солдатом, який втратив зв'язок з товаришами та командуванням.
Мей уникає Айта. Спроби відновити ті багатозначні бесіди, які давали змогу порозумітися раніше, не мали успіху. Можливо, ця надмірна обережність і була виправдана. Але як передати цілий ряд надзвичайно важливих даних, добутих протягом останніх днів? До Цариці краси тепер не зайдеш: обов'язки камердинера взяла на себе її обер-фрейліна.
— Гм… Обер-фрейліна…
Айт мимоволі пригадує вчорашню розмову Мей з Кейз-Олом за сніданком.
— Ясновельможний, я бачу, період демократії в Уранії скінчився. Ви так налякали наших дурних наймудріших своєю сколопендрою, що вони залюбки погодяться з диктатурою якого завгодно типу, навіть монархією.
— Що ж, — самовдоволено посміхнувся Кейз-Ол. — Не схотіли президента — хай буде монарх.
— А коли так, — підхопила Мей, — то майбутня імператриця повинна мати свій почет. Ясновельможний, ви подбали про моїх фрейлін?
— Ви матимете їх скільки завгодно, але не зараз.
— Ні, зараз! — вередливо заперечила Мей. — Мені дуже не сподобалася Тессі Торн — оте гоноровите дівча, заради якого ви ганяли ракети в Космос.
— Не сподобалася?
— Так. Я хочу мати її за обер-фрейліну.
— Яка ж тут логіка?
— Звичайна жіноча, мій любий. Зустрівши мене в салоні «Монії», вона зиркнула так, що… Ні, я мушу поставити її на місце!
— Я вважав вас за розсудливу жінку, Мей! — засміявся Кейз-Ол.
— А я — дурненька, ясновельможний! Я тільки чомусь запам'ятала, що академік Торн продав свій пацифізм за можливість урятувати дочку. І мені здалося, що обер-фрейліна її величності міс Тессі Торн зможе вблагати свого розумного й чуйного татуся виготувати для захисту Уранії крихітну бомбочку з антиречовини… — Мей хитнула головою і сказала вже іншим тоном: — Ви — хороший дипломат, ясновельможний, проте забуваєте, що літні мужчини здебільшого не продаються. Їх тільки продають дружини, коханки і дочки. Словом, я сама візьмуся за цю справу… Псойс!
— Слухаю, міс…
— Приготуєш покої для міс Тессі поруч моїх. Ви не заперечуєте, ясновельможний?
Кейз-Ол повільно похитав головою. В його очах світилися вогники зацікавленості й захоплення: ні, це дівча таки заслуговує на вензель «Місіс Кейз»! Розуму їй не позичати! А характер!.. О, це буде справжня імператриця!
«З Тессі Торн вийде така обер-фрейліна, як з мене камердинер!» — кепкує у думці з трильйонера Айт.
Він побачив Тессі вчора надвечір. Її великі карі очі глянули на нього так пильно… Ні, Айт не може визначити, що було в тому погляді. Тільки чомусь захотілося скинути з себе машкару старика, випростатися на весь зріст, стати сильним і красивим, вартим уваги й кохання.
Вони стояли поруч, Мей і Тессі, не схожі, навіть протилежні в усьому. Звичайна краса Тессі не витримала б змагання з витонченою, довершеною красою Мей. Але, на противагу спокійній і холодній Мей, Тессі була душевною і ніжною. Вона вмить засліпила, підкорила Айта щирим поглядом великих очей…
— Тобі сподобалась моя обер-фрейліна, Псойс? — почувся насмішкуватий голос Цариці краси.
Айт здригнувся, машинально відповів:
— Так, міс.
Його очі стрілися з очима Мей.
— Сподіваюсь, ви з нею будете друзями…
Ця сценка тривала кілька секунд, а інженер Айт і досі не може заспокоїтись, якась тривога терзає йому душу… Айта дедалі дужче охоплює бажання побачити Тессі, почути її голос, зустрітися з нею поглядом.
Перед його очима перебігають картини минулого. Перша зустріч з Мей. Подорож до Синього водоспаду. Останній поцілунок.
Поблякла гострота тодішніх відчуттів, лишилась тоскна занепокоєність, невиразний смуток… Саме те, що сприймалося тоді як другорядне, тепер набувало характеру головного.
Чи була ж то справжня любов, коли вони з Мей не наважились шукати одне в одному спільників, коли кожен віддавав не всього себе, а тільки частинку? Їх кинула в обійми одне до одного весна. Але вона триває недовго. Облетіли б, обсипалися ніжні пелюстки первоцвіту, і Айт та Мей розійшлися б у різні боки. Для спільного життя замало любити. Треба бути однодумцями.
Тепер старий Псойс усе частіше стоїть перед дзеркалом, пильно й допитливо розглядає своє відображення.
Торжествуй, друже Айт: молодість повертається! Зморшки на обличчі, рожева, блискуча лисина зникли разом з непевністю рухів, тьмяним поглядом, подагричним болем у суглобах. Слово честі, Айт починає сам собі навіть трошки подобатися! Звичайно, цьому худорлявому підстаркуватому чоловікові, який поглядає з дзеркала трохи розгублено, далеко до стрункого красеня Айта. Але й псойсівського в ньому дуже мало. День за днем юний мозок відновлював, перебудовував клітини старечого тіла, повертав до життя амортизовані ендокринні залози, налагоджував взаємодію всіх частин організму. Айтові дедалі важче було вдавати з себе старого.
І це радісне відчуття повернення молодості витісняло з душі Айта неспокій і зневіру. Ні, він не самітний у боротьбі проти Кейз-Ола.
По обіді за наказом трильйонера Айт поїхав до порту Уранії зустрічати дружин та служників наймудріших, яких привезла другим рейсом «Монія». Після закінчення офіційної церемонії Айт затримався на пристані, і тут до нього підійшов огрядний чолов'яга у формі служника короля хімії Хейл-Уфа.
— Як тут чудово!.. — він пильно глянув в очі Айта, зробив ледве помітний знак. Айт здригнувся: то був умовний знак Братства Синів Двох Сонць. Майже машинально він повторив той жест.
— Палите? — братчик подав йому коробку з цигарками.
Мимохіть довелося взяти її, а разом з нею — клаптик паперу з лаконічною фразою: «Виконуй свою справу!»
За кілька довгих місяців перебування в машкарі старого Псойса інженер Айт почав забувати про свою належність до Братства Синів Двох Сонць. Здавалось, і Братство забуло про нього. Але ні, воно тільки не надокучало. «Справа» була аж надто ясна: треба знищити Кейз-Ола, і негайно, бо братчики не подарують зволікання.
Не встиг Айт обміркувати ситуацію, як його викликав Кейз-Ол.
Трильйонер був чимось стурбований і роздратований. Він довго сидів мовчки, задумливо барабанячи пальцями по столу, потім підвів голову.
— Отже, ти вважаєш, що його слід усунути?
Айт добре знав манеру Кейз-Ола міркувати вголос, тому лише кахикнув.
— Звичайно, він знає багато. Надто багато!
Айт догадався, що йдеться про головного інженера Уранії Стун-Айя.
— А ти пам'ятаєш, Псойс, оту ампулку з отрутою, яку дала тобі Кетті?
— Так, ясновельможний.
— Вона й досі лежить у шухляді в моєму кабінеті. Завтра запросиш Стун-Айя на обід до себе. Вип'єте з ним по чарчині доброго вина. Він заслужив такої честі.