-->

Загибель Уранii

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Загибель Уранii, Дашкієв Микола Олександрович-- . Жанр: Научная фантастика / Социально-философская фантастика. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Загибель Уранii
Название: Загибель Уранii
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 264
Читать онлайн

Загибель Уранii читать книгу онлайн

Загибель Уранii - читать бесплатно онлайн , автор Дашкієв Микола Олександрович

Науково-фантастичний роман

Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь»

Київ 1960

На Землю прилітає гість з іншої зоряної системи. Це складна кібернетична машина, що керується цілком автоматично. Вона розповідає людям про далеку планету Пірейю та про жахливу трагедію, яка сталася на ній.

Новий роман письменника закликає до пильності, до ще активнішої боротьби за мир.

Про свої враження та побажання просимо писати на адресу: Київ, Пушкінська, 28, видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», масовий відділ.

Ілюстрації В. Савадова

Обкладинка Р. Ліпатова

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 84 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

«Бідна дівчина! — думав Рум. І раптом чомусь згадав Майолу… Він бачив її перед собою, найлюбішу в світі, яку не міг забути. — Де ти, люба?!.»

Рум навіть не сподівався, що зустріч з Майолою принесе йому не радість, а біль і скорботу.

«В цій грі пішаків немає!»

Рідна Пірейє, яка ж ти зелена, яка красива! Пройшов дощик, покропив ліси й поля, порозсипав сріблясті цятки на бетонованій смузі автостради. Краплинки роси на свіжій зелені здаються прекраснішими за найкоштовніші дорогоцінності. Вологе й прохолодне повітря вливається в груди, як нектар. Заїжджена автострада видається чарівною дорогою в невідоме. І хочеться жити, співати, вимахувати руками, витанцьовувати або лягти горілиць і проводжати мрійним поглядом хмарки.

Тессі Торн ще хвора. Їй не дозволяють сидіти за кермом автомашини. Але вона хвора по-дивному, перебуває в такому стані, коли це нездужання їй дуже приємне. Тіло живе, серце співає, а минуле — подаленіло, зникло геть, ніби його й не було.

Назавжди викреслено з життя Фредді Крайна, похмурого Проута, Зорю Кейз-Ола і оту добу в міжпланетному просторі, що була найстрашнішим випробуванням.

Вітрогонки Тессі більше немає. Рештки її безтурботності перетліли в ті хвилини, коли загинула всяка надія на порятунок. Але нова Тессі аж ніяк не збирається розлучатися з молодістю. Навпаки, після того, як смерть зазирнула їй в очі, дівчина ще дужче полюбила життя, бо узнала йому ціну.

Рожева «Ластівка» не мчить, а просто летить над землею.

Ось уже на обрії з'являється похмура запона, що весь час висить над Дайлерстоуном. Тессі аж шкода, що незабаром урветься цей навальний літ.

Шофер зупиняє «Ластівку»: мабуть, щось сталося з мотором. З ліска сюди поспішає незнайомий чоловік з квітами в руках.

Дівчина одвернулась: не вистачає залицяння якогось шукача пригод.

— Міс Тессі…

Вона хутко обернулася.

— Лю… — Тессі затнулась і глянула на шофера. Той заклопотано копирсався в моторі.

— Можна! — посміхнувся Люстіг. — Ну, космонавтко-невдахо, вітаю тебе з поверненням на рідну планету!

Дівчина мовчки дивилася на нього, і очі її сповнювались слізьми — не від болю чи жалю, а просто з дурної жіночої звички плакати не знати чому.

Тессі сердито витерла очі і рішуче подала руку Люстігові.

Люстіг повів її на галявинку, показав на простелений під кущем плащ:

— Сідай… Нам треба серйозно поговорити… Ти знаєш, що твоєму батькові поставлять золотий пам'ятник за життя?

Тессі зі щирим здивуванням знизала плечима.

— Як і слід було сподіватись, від тебе це приховують… Ну, то прочитай… — Він подав згорнену газету, сам ліг біля дівчини і задивився в небо.

Тессі швидко переглянула повідомлення.

Золотий пам'ятник… Тільки п'ять вчених Монії заслужили таку честь за останні двадцять років. І серед них — її батько.

Дівчина замислилась. Антиречовина… Антиречовинна бомба… Справа в цьому?

— Це дуже погано, Люстіг? — запитала вона жалібно.

— Як тобі сказати… — він підвівся, узяв її за руку. — Просто антиречовинну бомбу, мабуть, не встигнуть виготовити, бо…

— Я розумію…

— Твій батько дуже серйозно посварився з Кольріджем.

— Але ж, наскільки я знаю…

— Ти нічого не знаєш! Професор Літтл розповість тобі все.

— Він у тебе? — радісно вигукнула Тессі.

— Так. Ти з ним зустрінешся сьогодні надвечір. І ще одне: заради твого порятунку твій батько і Кольрідж погодились працювати в ядерному інституті Кейз-Ола, в Уранії.

— В Уранії?! — Тессі схопилася за голову, труснула нею, немов відганяючи примару. — Якщо це справді так, то я…

— То ти зустрінеш це повідомлення схильно! — різко сказав Люстіг. — І навіть більше: ти наполягатимеш, щоб академік Торн обов'язково поїхав до Уранії, причому за помічника чи супутника взяв би собі безробітного шофера, на ім'я Люстіг.

— Ніч-чого не розумію… Ця політика — мов шахова гра. Я відчуваю себе в ній пішаком, якого пересувають хто куди хоче…

— Ні, Тессі! Ми ведемо гостру гру. Але в цій грі пішаків немає… Ніхто не примусить академіка Торна створювати антиречовинну бомбу, якщо він сам не захоче цього; ніхто не видере знань з його світлої голови… Академік Торн може заявити хоч зараз, що розриває свою угоду з Кейз-Олом… Ну, то й що — трильйонер знайде інших фізиків, менш принципових, хоч і менш талановитих. Але тоді до Уранії не потрапить ні Тессі Торн, ні Люстіг.

Він помовчав, узяв руку дівчини, приклав до своїх губів, поцілував.

— Моя рідна! Ти знаєш: я тебе кохаю… Я сказав це вперше і востаннє — може, нам і говорити більш не випаде… Цими днями до Уранії вирушить така собі екскурсія в складі кількохсот чоловік. Це означатиме, що… — Люстіг помовчав. — Це означатиме, що незабаром почнеться війна! За всяку ціну треба зробити так, щоб у цю екскурсію поїхали й ми, хоч звідти ми вже навряд чи повернемося…

Тессі сиділа не рухаючись. Тільки рука її стиснула руку Люстіга.

— Я хочу, щоб ти дожила до того часу, коли на планеті не буде ні Уранії, ні Кейз-Ола, хочу, щоб ти на власні очі побачила новий світ… Але я не знаю, де буде безпечніше: в Уранії чи тут… Вибирай сама…

— Мені нічого вибирати. Для чесної людини є тільки один шлях — шлях боротьби за мир. За оту страшну добу в порожнечі я надивилася смерті в очі… Зроблю все, як ти радиш. Думаю, до Уранії ми потрапимо разом. І ми повинні перемогти… Я не зраджу тебе, Люстіг.

Решту того дня Тессі згайнувала у специфічно жіночих турботах: никала по магазинах, накуповуючи всілякий дріб'язок, побувала в перукаря, зайшла до кравчині. Все це вона робила з якогось внутрішнього почуття самоствердження. Їй хотілося переконати саму себе, що ще будуть літа й зими, ще не раз шитиме вона у найкращої кравчині ошатні сукні, чіплятиме на них різні прикраси.

І все ж десь у підсвідомості блукав тоскний неспокій. Він зник аж після зустрічі з Літтлом.

Коли в домовлений час «Ластівка» зупинилася на перехресті Кільцевої магістралі, до неї підійшов чолов'яга в брудному комбінезоні чорнороба.

— Професор Літтл?! — не стрималася дівчина.

— Тс-с-с! — з удаваним переляком замахав руками Літтл. — Не вимовляйте ім'я цього боговідступника й гангстера! Він більше не існує. Я — його спадкоємець. Здрастуйте, міс Тессі!

Це був зовсім інший Літтл. Без старомодних окулярів, позбувшись вусів та борідки, він помолодшав і, здавалося, втратив нерішучість і сумовитість.

Тессі охоче підхопила жартівливий тон:

— І бідолашний спадкоємець мусить тепер важко працювати, щоб заробити на кусень хліба?

— Так, так!.. Знаєте, що я сьогодні вантажив?! — Він урочисто підняв палець. — Бомби!.. Ні, не атомні, а звичайні. Такі собі охайненькі, блискучі поросятка. Я досі бачив їх тільки на малюнку.

— На жаль, ми дуже багато що бачили тільки на малюнках! — посміхнулася Тессі. — Сідайте, професоре, проїдемося!

«Ластівка» летіла тим же п'ятим радіусом південних магістралей, що й місяць тому. Але тепер надвечірнє небо було лагідне й чисте, а між стариком і дівчиною встановилися теплі, щирі відносини спільників, борців за одну справу. І добре, що Тессі поїхала по колишньому маршруту. Він нагадав їм, як отам, у Сан-Клеї, може вперше за багато років, люди, яким загрожувала смертельна небезпека, поєднали свої зусилля, виступили на боротьбу з стихією.

— Тессі, я, здається, знайшов свій шлях… — тихо говорив Літтл. — Ви, мабуть, не підозріваєте, що місяць тому своєю несподіваною появою в інституті врятували мене від самогубства. Тоді я не боявся смерті. А тепер боюсь… І боюсь по-хорошому, по-людському. Просто мені хочеться дожити до того часу, коли я зможу вперше натиснути на кнопку споруди, яка викине антиречовинну бомбу в одну з критичних точок якогось майбутнього страшного циклону… Я прочитав дуже багато нелегальної літератури. І я, професор, шанобливо схилив голову перед шофером. Це Люстіг розкрив мені шлях до істини…

Літтл помовчав, проводжаючи очима лісок з правого боку машини.

1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 84 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название