У срiблястiй мiсячнiй iмлi

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу У срiблястiй мiсячнiй iмлi, Лем Станислав-- . Жанр: Научная фантастика. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
У срiблястiй мiсячнiй iмлi
Название: У срiблястiй мiсячнiй iмлi
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 180
Читать онлайн

У срiблястiй мiсячнiй iмлi читать книгу онлайн

У срiблястiй мiсячнiй iмлi - читать бесплатно онлайн , автор Лем Станислав

В сборник вошли научно-фантастические произведения лучших писателей этого жанра из разных стран, посвященные борьбе за мир, за предотвращение угрозы войны.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 56 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— Яка й поготів залишила б після себе сліди! — гукнув репортер. — Чи знаєте ви таку жінку, котра б за добу не доклала ні до чого рук і не змінила б у домі стільки, що його уже ніхто б не впізнав? Тут ми не бачили жодних змін. Можу закластися на що завгодно.

— Хай і так! — пробурчав лейтенант і звернувся до Гарднера: — Ви не знаєте часом, навіщо небіжчикові були протези? Ми знайшли кілька нагорі. Він мав знайомих, що користувалися протезами рук чи ніг?

— У нього взагалі не було знайомих, я вже казав вам про це! Не уявляю собі, навіщо вони йому були потрібні. А тепер послухайте, до чого я додумався. — Він розповів лейтенантові й репортерові про числову комбінацію, що мас відімкнути їм двері, і про те, як він дійшов такого вирішення.

Репортер став занотовувати почуте, але Гарднер запротестував:

— Ви не повинні писати про це, бо це означало б, що ви роздаєте ключі від цього будинку тисячам передплатників вашої газети!

— Правда, — підтримав його Сем Меттісон, — це спричиниться до прямого правопорушення, а крім того — хіба ви прагнете, щоб сюди набігла зграя ваших колег?

— О’кей! — репортер кивнув головою, переконаний найбільш останнім аргументом.

— Вам, професоре, теж треба піти звідси з нами, — провадив лейтенант далі. — Доти, доки тут не буде все сфотографовано й запротокольовано, ніхто не може залишатися на місці пригоди.

Розмовляючи, вони підійшли до дверей. Чарлз Гарднер натиснув на кнопки, що відповідали вчорашній даті й рокові, та двері не відчинилися.

— Ну, не виходить? — запитав Меттісон.

— Я, певне, десь натиснув не ту кнопку, — мовив Гарднер, а тим часом його мозок гарячково працював. Він був певен, що правильно розшифрував лист і правильно натиснув на кнопки. Та десь у його міркуваннях була похибка. Де? Він не міг більше вагатися, бо це привернуло б увагу його супутників, а це не входило в його розрахунки. Баткінс в усякому разі повинен був натискувати правильні цифри, бо інакше не потрапив би до будинку. Потім хтось вимкнув струм… Правильно: коли при вимкнутому струмі не працював дверний механізм, то слід гадати, що й календарний лічильник так само стояв. Ось як це було! Він повинен відрахувати назад вісім, ні, дев’ять днів, отже — десять днів тому за календарем! Натискуючи кнопки цифр, Чарлз Гарднер вирішив — для себе самого зовсім несподівано, — що ця деталь нехай залишиться таємницею для інших. Вони вийшли, двері за ними зачинилися, репортер попрощався з ним, а Сем Меттісон зі своєї машини зв’язався з поліційним відділком.

Наступні дні принесли жирнющі заголовки в газетах, розпити зацікавлених знайомих і — запрошення від такого собі містера Кілінга, адвоката, бути присутнім під час оголошення заповіту.

Чарлз Гарднер визнав за потрібне сповістити про це лейтенанта Сема Меттісона, і той послав сержанта Пінкертона.

В адвокатській конторі все мало поважний вигляд — починаючи від сукні немолодої секретарки до срібної сивини шефа фірми.

Містер Кілінг попросив кожного, хто прийшов до контори, засвідчити свою особу, а тоді задоволено кивнув головою.

— Передусім я повинен повідомити одне “відкриття”, яке мас вам дещо пояснити. Я, певна річ, теж читав газети і тому можу собі уявити, як мучить вас запитання, звідки з’явився той чудний лист. Цей лист послано нашою конторою. Містер Баткінс залишив його в нас кілька років тому на збереження, з умовою, що лист слід відіслати в тому випадку, коли він понад тиждень не озветься до фірми. Такий випадок стався. Змісту листа я, певна річ, не знав, хоча й припускав щось на зразок цього, оскільки деякі чудні риси вдачі містера Баткінса, звичайно, не проминули моєї уваги.

Чарлз Гарднер і сержант спантеличено перезирнулися, і в Чарлза майнула думка: які ще несподіванки наготував їм старий Джім? Та адвокат уже повів мову далі:

— А тепер я оголошу заповіт, але хотів би попросити присутніх не ставити мені на карб розумувань мого покійного клієнта. — Він урочисто розламав сургуч і почав:

“Я, Джеремі Джошуа Баткінс, фізик, перебуваючи в здоровому розумі, оголошую своїм єдиним спадкоємцем фізика Чарлза Гарднера, що проживає на Річмонд-стріт, 42, у місті Мідлтоні. З приводу цієї ухвали даю такі пояснення.

Я вирішив так не тому, що містер Гарднер дуже близька мені людина. Після довгих міркувань я дійшов висновку, що тільки він учинить із моєю спадщиною і власністю так, як це гідно лише нас, учених: використає їх на експерименти, що не ставлять перед собою будь-якої певної мети. Я не маю іншого вибору. Якби хтось використав мою спадщину, щоб утішатися розкошами, тобто трім, що в нас звичайно під цими словами розуміють, він би просто примножив юрби тих людей, що є нічим іншим як паразитами на тілі здорової колись країни. Якби мої гроші віддано було на потреби так званого доброчинства, то цим тільки довше живилося б ошуканство, яким маскується під цивілізацією розклад нашого суспільства. Та найгірше було б, коли б моя спадщина прислужилася виробництву. Від самої такої перспективи мене охоплює жах. Хоч би що вироблялося, разом з речами вироблятиметься п іще більша залежність від тих-таки речей. Я свідомий того, що навряд чи хтось зрозуміє мене, та мені до того байдуже. Цим заповітом я всього лишень хочу більш-менш заспокоїти своє сумління, зробивши все можливе, щоб після моєї смерті моя спадщина накоїла якомога менше лиха.

Оскільки я хочу, щоб за будь-яких обставин спадкоємцем моєї маєтності став містер Гарднер, я утримуюсь від будь-яких умов чи побажань щодо її використання. Маю до нього лише одне прохання: він повинен подбати про те, щоб після його смерті рештки спадщини ні за яких умов… — Адвокат затнувся, кахикнув, з винуватою міною подивився на обох слухачів і повів далі: — …Ні за яких умов не дісталися цій країні, яка не здатна спокійно й велично дочекатися свого згасання, а натомість прищеплює свою трупну трутизну іншим народам, чи то у формі капіталовкладень, чи то за допомогою напалму.

Містер Гарднер знає, що я аж ніяк не аскет і насолоди, які дарує мені життя, приймаю залюбки, але тільки такою мірою, щоб не примножувати бруду на землі; отже, я маю на увазі переважно духовні насолоди, експерименти з природою, що можуть стати для вченого сферою справжніх розваг, якщо він утримується від марних спроб десь щось змінити. Таким чином, я на свій манір людина задоволена, і хоча це мені так само байдуже, та я хотів би сподіватися, що мій спадкоємець, принаймні в цій справі, наслідуватиме мене.

Джеремі Джошуа Баткінс”.

Джейн Гарднер піднесла до уст малесеньку чашечку і відпила ковточок кави. Вона належала до тих небагатьох жінок, які, не розгубивши всієї вроди замолоду, залишили дещо й на старість, щоб милувати око. Важке старомодне крісло давало змогу її зграбній фігурі прибрати будь-якої пози, та вона сиділа випроставшись і лише поводила очима за чоловіком, що, рішуче ступаючи, ходив туди-сюди по кімнаті, наче збирався на семінар, де мав шпетити студентів-фізиків за лінощі.

Вона добре знала, що оце бігання туди-сюди було виразом якнайбільшого невдоволення, а найбільше невдоволення для Чарлза Гарднера означало невдоволення на самого себе, на свою нерішучість — і не щодо практичних справ, бо їх звичайно вирішувала вона, а щодо принципових питань.

Джейн чудово розуміла чоловіка. Ця спадщина, від якої інші пальці облизували б, важила на весь звичний плин їхнього життя, могла перекинути його з ніг на голову. А це, можливо, приємна пригода в тридцять років, та коли вам уже під сімдесят — це катастрофа. їхній вигідний, сплетений із звичок, поглядів та обіцянок гамак, у якому вони сподівалися спокійно дожити життя, погойдуючись над прірвою людських стосунків, здавалось, мав от-от прорватися. Що їм робити з цією спадщиною? Ігнорувати її, тобто, взявши, поводитися так, наче її просто не існує, — це не відповідало їхнім уявленням про природність людського поводження. А використати її означало передусім, що треба дійти ухвали: як? І вона не віддавалась ілюзіям, ніби все оце укладання планів не призведе до таких кроків, наслідки яких для їхнього затишного скромного світу годі передбачити. Обоє не були борці вдачею, і коли у вирі часу та подій зберігали певну внутрішню рівновагу, то тільки ціною відмови від будь-якого втручання в хід речей — як у великому, так і в малому. Досі їхні дні минали в чисто духовному задоволенні від того, що вони досить тверезо й вільно судили про все й про всіх, але самі нічого не робили. А тепер? Купити більший будинок? Мати великий будинок означало б провадити велике господарство — зі слугами, вечірками, розмовами про місцеву політику, міськими плітками та іншими паскудствами. Кругосвітня подорож — навіщо? Для подолання справжніх труднощів, що так ваблять нас у молоді літа, вони були надто старі, а звичайний туризм для багатих американців — пхе, досить тільки уявити собі товариство, в якому їм довелося б опинитись!

1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 56 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название