Друга планета

Переконавшись, що собаки теж збираються у великий похід, А-ку подерся угору.

Плем’я, залишивши печеру, вже шикувалося в колону. Кожен займав своє місце, яке й буде пильнувать неухильно, що б там не сталося: попереду — найсильніші мисливці, найдосвідченіші воїни, за ними дві жінки несли вогонь, потім — діти й матері, за ними — найстарші й найслабші. Замикало ж колону кілька мисливців.

Ось перший мисливець подав коротку команду, і плем’я рушило вперед.

Піднімалися вгору. Петляли між крутими, високими скелями, перебиралися через каміння й повалені, давно уже мертві дерева, а позаду, на безпечній дистанції, рухалася собача зграя — і горе тому, хто, знесилений, од стане од колони! Собаки розправлялися швидко й нещадно, і кожен член племені навіть не обертався на короткий крик жаху і болю: це був одвічний закон виживання й відбору, і плем’я сліпо йому скорялося.

Вони йшли і йшли, все вгору і вгору, а над ними вже розгорався світанок — швидко, навально. Ось із-за отієї гори, де палахкотіло багаття, бризнувши промінням, виткнулося єдине око Великого Мисливця (друге він давно втратив на полюванні). Червоно й сердито подивився він на дві зграї, що рухалися в його бік, і плем’я враз зупинилося, а перший мисливець, поклавши на землю палицю, беззбройний ступив уперед.

— Я, І-та, йду до тебе і веду своє плем’я! — гукнув він щосили.

Великий Мисливець піднявсь трохи вище: він наче хотів роздивитися, хто ж це насмілився забратися в його володіння.

— Ти випив усю нашу воду і прогнав усіх наших тварин! — кричав тим часом перший мисливець. — Животи наші позападали, а роти забули смак м’яса!..

Великий Мисливець мовчки дивився на них. Все плем’я, завмерши, в тривозі чекало, що ж буде далі: розгнівається Великий Мисливець чи ні? Пропустить їх далі чи стане жбурляти скелями й головешками отого багаття, що невпинно горить попереду?

— Ми йдемо до тебе, щоб ти пустив нас у свою долину! Ти в ній не полюєш, а тільки спиш! Ми не будемо перетинати твої мисливські дороги, перехоплювати твою здобич! Це кажу я, І-та, перший мисливець свого племені!

Хоч Великий Мисливець продовжував мовчати, погляд його став світліший. Ось він піднявся ще вище угору, наче для того, щоб краще освітити дорогу в свою далеку долину — Великий Мисливець пускав їх до себе!

Одержавши мовчазну згоду Великого Мисливця, повеселіле плем’я рушило далі.

Дорога була довга й важка. Багато разів Великий Мисливець лягав спати і багато разів виходив на своє полювання, а плем’я все блукало в горах, повільно просуваючись уперед. Вдень вони задихалися од спеки, вночі дрижали од холоду. Збивалися до гурту, тулилися один до одного, чекали терпляче ранку. Спускалися в глибокі ущелини, видиралися на гребені скель, порожні шлунки знову просили м’яса, а потріскані губи — води, але довкола майже не було дичини, а річки повисихали. І вже ніхто не сміявся, навіть діти затихли: мовчазне і похмуре, плем’я вперто пробивалося вперед, а позаду брела така ж вимучена собача зграя.

Врешті гори урвалися. Ослаблі, до краю змучені, стояли вони на вершині, а під ними внизу прослалася широка долина, повна соковитої зелені, і дичини у ній було, як у небі зірок. Антилопи і буйволи, зебри й жирафи цілими табунами бродили повсюди, вони то ховалися за деревами, то появлялися на відкритих місцях, а найбільше їх було коло річки, що перетинала долину. Довго і жадібно спостерігало плем’я ту неймовірну картину, а потім зірвалося з місця й понеслося донизу.

Бігли, перемішавшись, усі: і собаки, і люди. Падали, котилися донизу, знову зривались на ноги, й А-ку мчав разом з усіма, в захваті розмахуючи палицею. Ось він перечепився, упав, поранивши об гострий камінь коліно, але одразу ж схопився і знову побіг, не зважаючи на біль у нозі. Зараз почнеться велике полювання, й А-ку не хотів лишатися осторонь.

Спустившись донизу, плем’я зупинилося. Перший запал спав, брала верх обережність та настороженість. Сховавшись за камінням, довго й уважно роздивлялися довкола: чи не причаївся де страшний хижак, чи не чигає якась небезпека. Але довкола було так тихо й мирно, так безтурботно паслися антилопи і зебри, що навіть найобережніші заспокоїлися.

Тепер, коли вони переконалися, що їм ніщо не загрожує, треба було подбати про їжу.

Мовчки і злагоджено плем’я поділилося на дві частини: діти, жінки й старі лишилися на місці, мисливці ж у супроводі собачої зграї рушили далі. Разом із ними пішов і А-ку: це було перше його полювання.

Обережно і сторожко просувалися мисливці вперед, скрадаючись до антилоп, які паслися поблизу. Зупинялися, коли якась із тварин одривала голову од паші, на місці, щоб не видати себе жодним порухом. Завмирав і А-ку-боявся навіть дихнути, хоч сотні комах уп’ялися йому одразу в обличчя. Він стояв, не пробуючи навіть од них одмахнутися, і пильно дивився на першого мисливця, рухи якого повторював.

Ось перший мисливець ліг на землю й поповз, і всі поповзли за ним, ховаючись у траві, аж поки антилопи опинилися майже поряд: чутно навіть було, як вони жували траву.

Тоді перший мисливець виткнув із трави голову, шукаючи поглядом собак. А-ку насмілився визирнути.

Собаки з’явилися праворуч, далеко від антилоп. Не ховаючись, спокійно бігли вони рівниною, вдаючи, що антилопи їх ніскільки не цікавлять: вони навіть не дивилися в їхній бік, і стривожені спершу тварини згодом знову заходилися пастись. А собаки бігли все далі й далі, однак рухалися вони не по прямій, а по великому колу, відрізаючи антилопам шлях до втечі. Завмерши, стежив А-ку за собаками, він весь аж тремтів од збудження.

Врешті до його слуху долинув гавкіт Га-ава: собаки, що розтягнулися у величезне півколо, кинулися в бік антилоп.

Тварини, одірвавшись од паші, якийсь час стояли, дивлячись на собак, що мчали в їх бік. Та ось самець, який стояв на сторожі, зірвався з місця, й антилопи метнулися за ним услід — прямо на мисливців. Високо задираючи рогаті голови, охоплені страхом, вони підбігали все ближче і ближче, — аж земля стугоніла довкола, і мисливці стали переймати їх. Ось перший мисливець стрибонув напереріз великому самцеві, що пробігав мимо, тварина, схарапуджена, сахнулася, але вже було пізно: страшна палиця опустилася на череп, і самець упав, мов підтятий. Перший мисливець одразу ж підскочив до антилопи і вдарив іще раз, а довкруж виростали з трави постаті інших мисливців й опускалися палиці, і не одна антилопа котилася на землю.

Табун збився докупи, змішався, частина метнулася назад, але там їх стрічали собаки: рвали гострими іклами, валили на землю…

А-ку теж схопився разом з усіма й щосили ударив палицею, однак зброя тільки ковзнула по антилопі, і вона неушкоджена промчала мимо. А-ку аж голову в плечі ввібрав, чекаючи глузливого сміху, але ніхто ж з мисливців не помітив його промаху, й він поплентав до мисливців, які вже стягали докупи забитих антилоп.

Здобичі було багато, дуже багато. Все плем’я до нестями об’їлося м’ясом, люди ледь повзали, а собаки лежали, мов передохлі. В траві ще залишалося кілька недоїдків антилоп. Високо в небі кружляли величезні птахи. Плем’я наїлося, як давно вже не наїдалося, і багато хто так і заснув з недоїденим м’ясом у руці.

Аж коли Великий Мисливець став опускатися донизу, люди й собаки прийшли трохи до тями.

Тепер, коли плем’я було забезпечене їжею, треба було подумати про житло.

Бо відколи існувало плем’я, воно жило у печерах. Печера захищала людей од холоду, вітрів і дощів, а влітку — од спеки. В печері ховалися вони од хижаків, в печері народжувалися, а інколи й помирали. Посеред печери завжди горів вогонь, зігріваючи й освітлюючи. Без печери плем’я вже не могло б існувати. Тож і тут, в новій цій долині, треба було подбати насамперед про притулок.

Пошук печери — справа затяжна й дуже складна: треба знайти досить велику, щоб умістилося все плем’я, і водночас таку, щоб можна було завалити прохід, лишивши вузеньку щілину. Печера мала бути не високо в горах, а при самій долині, до того ж у неї не повинна була попадати вода чи задувати вітри. Тож минуло багато-багато днів, поки таке житло було знайдене.