Гiнцi Нептуна

Олег схвильовано дивився на Черненка.

— Але ж це значить, — сказав він з глибоким подихом, — що в дельфіна справді є розум!.. І розум незвичайний!

— І розум, і фантазія, — підтвердив Черненко. — До того ж, багата фантазія! Ми чули тільки тривожні, хаотичні звуки. А це була лірична, хвилююча поема про любов…

— Так, люди й дельфіни… — тепер уже тихо й повільно мовив Олег. — Два розуми і прірва нерозуміння…

— Нічого дивного, — зауважив Черненко, — адже ці розуми не дотикаються. Хоча, — задумався він, — є дивовижне, правда, дуже рідкісне явище. Діти здатні уявляти собі те, чого ніколи в житті не бачили і не могли бачити. Це генетична зорова інформація. Зорова, — підкреслив він. — Не словесна. Звідки це?.. Може, найперший розум на землі мав здатність мислити зоровими образами? А потім… Дві еволюції — у двох напрямах: у дельфіна відеомислення збереглося, а людина відкрила слово й почала виражати свої думки не конкретними уявленнями про дійсність, а абстрактними їх символами й поступово забула свою попередню здатність. Але оте первісне мислення час від часу виявляється в генах через тисячі поколінь — як атавізм, як відгук того далекого-далекого минулого… А сни, галюцинації?

— Ну, гаразд, — мовив Олег, — дельфіни не розуміли нас. Але чому ж вони не могли домовитись один з одним?

— І про це дізнаємось, — посміхнувся Черненко. — У нас тепер з’явиться тисяча отих “чому?”.

— Я думаю, що в океані дельфіни можуть уловлювати біоструми й без звуків, якщо, звісно, поряд знаходяться, — сказав Віктор.

— Так, — підтвердив Черненко, — цілком імовірно. Був такий експеримент в Атлантиці понад тридцять років тому…

— Невже? — здивовано перепитав Олег.

— Я пам’ятав його завжди. А зрозумів тільки зараз…

Раптом якось особливо різко задзвонив телефон.

Олег підняв трубку.

— Так. Тут. Зараз, — й, прикривши рукою мікрофон, звернувся до Черненка: — Сергію Терентійовичу, це вас. Професор.

Черненко підійшов до телефону.

— Слухаю.

Данилевський був у доброму гуморі.

— Сергію, дорогий, я зараз вилітаю. — У трубці чувся гуркіт аеропорту. — Викликали, розумієш? Терміново. Але ти не хвилюйся, не засмучуйся. Я для тебе дещо придумав… Дві темки запасних підшукав.

— Не треба, Федоре, — сказав Черненко.

— Як це… не треба?.. — перепитав стурбовано Данилевський.

— Запасних тем не треба. Є в мене одна, єдина. І дай бог, щоб вистачило життя довести її до кінця.