Пригоди. Подорожi. Фантастика - 87

Народився у Флоренції. Точної дати народження не встановлено. Одні називають 1451 рік, інші-1454. Якщо правильна перша дата, то Амеріго Веспуччі — одноліток Колумба, якщо ж… Саме в цей час, а точніше, в 1452 році, у тій же Флоренції з’явилася на світ інша людина — майбутній титан епохи Відродження, гігант розуму і вченості Леонардо да Вінчі. Геніальний художник, мислитель, інженер-конструктор, він був також і мандрівником — побував у Єгипті, Малій Азії, на Євфраті та Тигрі.

Леонардо да Вінчі збирав матеріали для змалювання шляху від Гібралтару до Дону, цікавився рівнем води у Чорному і Каспійському морях, згадував про Азов, Волгу і Дніпро. Можливо, великий флорентієць чув на батьківщині розповіді про Росію московських послів Митрофана Карачарова і Дмитра Ралева, які репрезентували тоді за кордоном велику північну країну, яка, скинувши ординське Іго, вийшла на широку міжнародну арену.

Леонардо добре знав історію мандрів Колумба, Васко да Гамм, а з Амеріго Веспуччі його поєднувала тісна дружба. Та про це пізніше…

Амеріго був третім сином флорентійського нотаріуса Чернастазіо Веспуччі. Грамоти набирався вдома, його дядько Джордано Веспуччі, монах-домініканець, познайомив його з астрономією і математикою, і ці науки припали йому до душі.

Подорослішавши, вступив на службу до флорентійських банкірів Медічі. Нічим особливим не відзначався — був скромним і непримітним конторським працівником. Ніхто тоді навіть подумати не міг, що в цій людині зріє майбутній мореплавець, який кілька разів перетне під вітрилами Атлантику, бачитиме й опише Новий Світ і таким чином увійде в історію, обезсмертить своє ім’я.

Не думав про це і сам Веспуччі. А втім, хто знає… Іноді непоказний і мовчазний рахівник, відклавши стоси банківських документів, над чимось глибоко задумувався. Коли йому виповнилося сорок років, здавалося, вже ніщо не могло змінити розміреного і усталеного плину його одноманітного життя.

Аж ось сталося! В далекій Севільї, в іспанському філіалі банку Медічі, було допущено велику розтрату. Виникла потреба на місці все з’ясувати. Треба було когось відряджати туди. Вибір упав на Веспуччі, як на досвідченого і бездоганно чесного фахівця. Влітку 1492 року Амеріго з ревізорськими повноваженнями прибув до Іспанії.

Здійснивши перевірку і встановивши винних, він зібрався було додому, та саме в цей час повернувся зі свого тріумфального плавання до берегів уявної Індії його славетний земляк Христофор Колумб. Вони зустрілися — і скромний банківський службовець передумав повертатися додому. Натомість він зголосився працювати у філіалі банку Медічі, який фінансував і споряджав заморські експедиції. У Севільї на новому терені Веспуччі відразу поталанило — Колумб доручає йому підготовку свого наступного плавання. Адмірал знав, на кого можна покластися. Тямущий і скрупульозний інспектор Торгової палати тримає в полі зору всі подробиці підготовки експедиції. Його цікавить буквально все — і добір команди, і визначення маршруту, і заготівля їстівних припасів. Весь у цих клопотах, він потайки виношує думку і собі стати учасником цієї мандрівки. Та Колумб не вводить його до складу експедиції.

— На морі я й сам упораюсь, — говорить він Веспуччі, — а ось тут, на березі, мені потрібна довірена людина, яка б своєчасно попереджала лихі заміри моїх недругів.

А недругів Колумбові не бракувало. Чого вартий був один тільки кардинал Фонсека, єпископ Бургосський — запеклий ворог Колумба і взагалі противник будь-яких заморських плавань, будь-якої живої, творчої думки?..

Залишившись у Севільї, Амеріго Веспуччі ревно дбає: про інтереси свого великого земляка, дбайливо оберігає від опаплюження його велике починання. Вечорами, звільнившись від нагальних справ, усамітнюється і подумки лине вслід за Колумбом — що там, які нові землі існують, хто їх населяє? Перед ним лежить карта відкритої частини світу. Вона схематична, пунктирна, неточна… йому б туди!

І банківський службовець береться за перо. Він уявляє, фантазує, описує хід експедиції, якої не було, але яка (Веспуччі в цьому переконаний) могла бути.

…1497 рік. Флотилія з чотирьох суден пристає до берегів Нового Світу. У складі експедиції — Амеріго Веспуччі. Разом із своїми супутниками він обстежує берегову лінію західної Атлантики — називає відкриті затоки, миси, острови, вказує їхні координати.

На нововідкритих землях іспанці бачать “міста над водою, схожі на Венецію”. Будинки в них з’єднуються навісними мостами. У містах живуть стрункі, середнього зросту люди, з “червонуватою шкірою, навподіб левиної”. Взявши на борт кількох аборигенів, білі прибульці відпливли до країни, що лежала близько 23-го градуса північної широти. Потім вирушили на північний захід, далі пройшли вздовж звивистого берега майже 5 тисяч (!) кілометрів. Часто виходили на берег і вимінювали всілякі дрібнички на золото, доки у липні 1498 року не досягли “найвищої у світі гавані”. Тубільці, які жили поблизу, тісно подружилися з іспанцями. Вони просили убезпечити їх від людоїдів, котрі робили набіги на їхні поселення. Через тиждень мореплавці висадились на “острів канібалів”, вступили в бій і захопили полонених… У жовтні 1498 року експедиція повернулася до Іспанії…

Веспуччі так повірив у вигадану ним експедицію, що згодом переповів її у листі до свого друга дитинства, знатного флорентійця П’єро Содеріні. Він так яскраво змалював усі перипетії свого “плавання”, з такими достовірними деталями і точними географічними координатами подав їх, що в Італії його уявну експедицію сприйняли за справжню.

Радіючи за свого друга, Содеріні швидко обнародував його твір. Звіт про експедицію, якої не було, передрукували в інших країнах. Мине час, і Веспуччі звинуватить в ошуканстві. Більше того — в привласненні чужої слави. А він же всього-на-всього просто уявляв, фантазував. Але як прозірливо, як правдоподібно! Воістину в цій людині жили і літератор, і географ, і навігатор.

І Веспуччі, син флорентійського нотаріуса, на ділі довів, що це так.

…1499 рік. Заморська експедиція Алонсо Охеди, того самого, що супроводжував Колумба у другому плаванні, — жорстокого і грошолюбного іспанського ідальго, який заповзявся будь-що розбагатіти у плаваннях до Нового Світу. У складі експедиції — Амеріго Веспуччі. Це вже не безплідне фантазування — це реальний факт. За свідченням історика того часу Бартоломео Лас Касаса, на суднах флотилії Охеди Веспуччі був “одним із штурманів… вельми досвідченим у мореплавстві і обізнаним у космографії”, його час таки настав. І хоч він був лише “одним із штурманів”, під час плавання проявив таку навігаторську вправність, що біля берегів нововідкритого материка Охеда довірив йому два судна і благословив на самостійне плавання.

Кілька місяців Амеріго Веспуччі досліджував бразільське узбережжя між Амазонкою і Оріноко. На відміну від Охеди, який “мечем і вогнем” визискував з тубільців золото, колишній банківський службовець ступав на заокеанську землю з миром. Виходець з простолюду, він шанобливо ставився до аборигенів, і ті відповідали йому тим же, ніби знаючи, що ім’ям цієї людини назвуть їхній материк.

Веспуччі з захопленням описує гостинний край. Привітні усмішки тубільців, мелодійні співи птахів, аромати лісу створювали, за словами Амеріго, повну ілюзію земного раю…

У червні 1500 року експедиція повернулася до Іспанії. Охеда відкрито злостився — він так і не розбагатів. Веспуччі, навпаки, торжествував — він повернувся з дорогоцінним набутком, ім’я якому досвід. Віднині його матимуть за вправного мореплавця, віднині його ім’я стоятиме поряд з іменами Колумба, Васко да Гами, Магеллана… Не минуло й року, як Веспуччі знову запрошують до подорожі. І не іспанські можновладці, а сам король Португалії Мануел Щасливий. Курс — береги Бразілії, завдання — вести літопис експедиції. Офіційним начальником плавби був знатний придворний Гонсалу Куелью, а насправді…

Понад п’ять місяців судна плавали біля берегів нововідкритого материка. Амеріго Веспуччі робить ретельні нотатки про його природу. Тут він гранично точний і правдивий. А ось у змалюванні життя і побуту тубільців бере гору в ньому літератор-фантаст. “Вони живуть райським життям, — пише про них Амеріго. — Тут немає ні королів, ні храмів, ні ідолів, немає в них ні торгівлі, ні грошей. Воли живуть, як мавпи, на деревах і літають, немов птахи, а ще плавають, як риби. У них усе не так, як у звичайних людей. Люди-боги, люди-ангели…”