Аелiта. Гiперболоiд iнженера Гарiна

— За скільки приблизно місяців ви сподіваєтесь пролетіти відстань од Землі до Марса? — спитав Скайльс, дивлячись на кінчик олівця.

— За дев’ять або десять годин, я думаю, не більше.

— Ага! — мовив Скайльс на це, потім почервонів, заворушив вилицями. — Я був би вам дуже вдячний, — озвався він з вкрадливою ввічливістю, — коли б у вас було довір я до мене і серйозне ставлення до нашого інтерв’ю.

Лось поклав лікті на стіл, закутався димом, крізь тютюновий дим блиснули його очі.

— Вісімнадцятого серпня Марс наблизиться до Землі на сорок мільйонів кілометрів, — цю відстань я маю пролетіти. З чого вона складається? Перше — висота земної атмосфери — сімдесят п’ять кілометрів. Друге — відстань між планетами в безповітряному просторі — сорок мільйонів кілометрів. Трете — висота атмосфери Марса — шістдесят п’ять кілометрів. Для мого польоту важливі тільки ці сто сорок кілометрів атмосфери.

Він підвівся, засунув руки в кишені штанів, голова його потопала в тіні, в диму, — освітлені були тільки розкриті груди та волосаті руки з-під закачаних по лікті рукавів.

— Звичайно польотом називають політ птаха, листка, що падає, аероплана. Але це не політ, а плавання в повітрі. Чистий політ — це падіння, коли тіло рухається під дією сили, яка штовхає його. Приклад — ракета. У безповітряному просторі, де нема опору, де ніщо не заважає польоту, ракета рухатиметься дедалі швидше: мабуть, там я зможу досягнути швидкості світла, якщо не перешкодять магнітні впливи. Мій апарат побудовано саме за принципом ракети. Я маю пролетіти в атмосфері Землі і Марса сто сорок кілометрів. З підйомом і спуском це займе півтори години. Годину я беру на те, щоб вийти з земного тяжіння. Далі, в безповітряному просторі, я можу летіти з будь-якою швидкістю. Але є дві небезпеки: від надмірного прискорення можуть лопнути кровоносні судини, і друге — коли я з величезною швидкістю влечу в атмосферу Марса, то удар у повітря буде такий, як коли б я врізався в пісок. Апарат і все в ньому вмить перетвориться в газ. У міжзоряному просторі літають уламки планет ненароджених або загиблих світів. Врізаючись у повітря, вони згоряють. Повітря — майже непроникний панцир. Хоча на Землі його, певно, колись пробили.

Лось вийняв руку з кишені, поклав її на стіл під лампочкою і стиснув пальці в кулак.

— У Сибіру, серед вічної криги, я відкопував мамонтів, які загинули в тріщинах землі. Між зубами у них була трава, вони паслися там, де тепер лід. Я їв їхнє м’ясо. Вони не встигли розкластися, вони замерзли за кілька днів, їх замело снігами. Очевидно, відхилення земної осі відбулося блискавично. Земля зіткнулася з небесним тілом або ж у нас був другий супутник, менший за Місяць. Ми втягнули його, і він упав, розбив земну кору, відхилив земну вісь. Можливо, саме від цього удару загинув материк, який лежав на захід од Африки в Атлантичному океані. Отже, щоб не розплавитися, входячи в атмосферу Марса, мені доведеться дуже уповільнити швидкість. Тому я беру на весь переліт у безповітряному просторі шість-сім годин. Через кілька років подорож на Марс буде не складніша, ніж переліт із Москви до Нью-Йорка.

Лось відійшов од столу і ввімкнув рубильник. Під стелею зашипіли, засвітилися дугові ліхтарі. На дощаних стінах Скайльс побачив’ креслення, діаграми, карти; полиці з оптичними і вимірювальними приладами; скафандри, купи консервів, хутряний одяг; телескоп на драбинці в кутку сарая.

Лось і Скайльс підійшли до риштування, зведеного навколо металевого яйця. На око Скайльс визначив, що яйцеподібний апарат був щонайменше вісім з половиною метрів заввишки і шість метрів у поперечнику. Посередині, по окружності, його оперізував стальний пояс, що йшов униз, до поверхні апарата, мов парасолька, — це було парашутне гальмо, яке збільшувало опір апарата при падінні в атмосфері. Під парашутом видніло троє круглих дверцят- вхідні люки. Нижня частина яйця кінчалася вузьким горлом. Його оточувала подвійна, з масивної сталі спіраль, закручена в протилежні боки — це був буфер для пом’якшення удару при падінні на землю…

Постукуючи олівцем по клепаній обшивці яйця, Лось заходився пояснювати подробиці міжпланетного корабля. Апарат збудовано з пружної і тугоплавкої сталі, всередині добре укріплено ребрами й легкими фермами. Це зовнішній чохол. У ньому містився другий чохол, із шести шарів гуми, повсті і шкіри. Всередині цього другого шкіряного стьобаного яйца були апарати спостереження і руху, — кисневі баки, ящики для поглинання вуглекислоти, порожнисті подушки для приладів та провізії. Для спостережень поставлено особливі “вічка”, — короткі трубки, оснащені призматичними скельцями, висунуті за зовнішню оболонку апарата.

Механізм руху було розташовано в горлі, обвитому спіраллю. Горло відлито з металу, твердішого за астроно-, мічну бронзу. В товщі горла висвердлено вертикальні канали. Кожен з них розширювався зверху в так звану вибухову камеру. В кожну камеру проведено іскрову свічку від загального магнето і живильну трубку. Як у циліндри мотора надходить бензин, так і вибухові камери живились ультраліддітом — дрібнесеньким порошком, надзвичайної сили вибуховою речовиною, винайденою в лабораторії…ського заводу в Петрограді. Сила ультраліддіту перевершувала все досі відоме в цій галузі. Конус вибуху надзвичайно вузький. Щоб вісь конуса вибуху збігалася з осями вертикальних каналів горла, ультраліддіт надходить у вибухові камери через магнітне поле.

Такий у загальних рисах був принцип рушійного механізму: це була ракета. Запас ультраліддіту — на сто годин. Зменшуючи або збільшуючи кількість вибухів на секунду, можна регулювати швидкість підйому і падіння апарата. Нижня його частина значно важча од верхньої, тому, попадаючи в сферу тяжіння планети, апарат завжди повертається до неї горлом.

— На які кошти збудовано апарат? — спитав Скайльс. Лось дещо здивовано глянув на нього:

— На кошти республіки…

Лось і Скайльс повернулися до столу. Трохи помовчавши, Скайльс невпевнено спитав:

— Ви сподіваєтесь найти на Марсі живих істот?

— Це я побачу ранком у п’ятницю, дев’ятнадцятого серпня.

— Я пропоную вам десять доларів за рядок дорожніх вражень. Аванс — шість фейлетонів по двісті рядків, чек можете дисконтувати в Стокгольмі. Згодні?

Лось засміявся, кивнув головою: згоден. Скайльс сіз край столу виписати чек.

— Жаль, жаль, що ви не хочете летіти зі мною. Адже це, по суті, так близько — ближче, ніж пішки, наприклад, до Стокгольма, — сказав Лось, пихкаючи люлькою.

Лось стояв, прихилившись плечем до вереї розчинених воріт. Люлька його потухла.

За ворітьми до набережної Ждановки лежав пустир. За річкою видніли невиразні обриси дерев Петровського острова. За ними догоряв і не міг догоріти сумний багрянець заходу. Довгі хмари, осяяні по краях його світлом, наче острови, лежали в зелених водах неба. Над ними зеленіло небо. Кілька зірок спалахнуло на ньому. Було тихо на старій Землі.

Робітник Кузьмін, який щойно мішав у відерці сурик, теж підійшов і зупинився біля воріт, кинув вогник цигарки в темряву.

— Важко з Землею розлучатися, — мовив він тихо, — з домівкою, і то важко розлучатися. Із села йдеш на залізницю — разів десять оглянешся. Хата соломою крита, а — своє, обжите місце. Землю покидати — ой-ой-ой…

— Закипів чайник, — сказав Хохлов, другий робітник, — іди, Кузьмін, чай пити.

Кузьмін зітхнув: “Отак-то” і пішов до горна. Хохлов — суворий чоловік — і Кузьмін сіли коло горна на ящики і пили чай, обережно ламали хліб, одривали від кісток в’ялену рибу, жували неквапливо. Кузьмін, мотнувши борідкою, озвався стиха:

— Шкода мені його. Таких людей тепер майже немає.

— А ти не поспішай правити по ньому панахиду.

— Мені один льотчик розповідав: піднявся він на вісім верст — улітку, зверни увагу, — і все-таки масло в апараті замерзло. А вище летіти? Там — холоднеча. Темрява.

— А я кажу — не поспішай з панахидою, — повторив Хохлов похмуро.

— Летіти з ним ніхто не хоче, не вірять. Об’ява другий тиждень висить марно.