Суэма

— А те, що в російському слові “слон” лише чотири літери, а в англійському вдвічі більше! — вигукнув він. — І це, одначе, не перешкоджає вам і в першому, і в другому випадку уявляти собі саме слона, а не верблюда чи трамвай. До речі, в російській мові “трамвай” на три літери довший, ніж у англійському слові “tram”, а відповідне німецьке слово “Straßenbahn” набагато довше за англійське і в півтора раза довше за російське слово, і ви охоче з цим згоджуєтесь. Ви вважаєте, що так і має бути. Це вам не псує ні поезії, ні прози. Ви вважаєте за цілком можливе перекладати з однієї мови на іншу. А ось перекладати на нулі й одиниці у вас нема бажання!

Спантеличений так поставленим питанням, я підвівся з дивана і вмостився напроти свого співрозмовника. Його темний профіль здавався мені войовничим.

Не дочекавшись, що я йому відповім, він вів своє:

— Та зрозумійте, що справа не в словах, а в тім, що ці слова виражають, точніше, які образи, думки, поняття, відчуття вони пробуджують у вашій свідомості. Павлов, вивчаючи вищу нервову діяльність тварин та людини, перший вказав, що людині властива друга сигнальна система, основою якої є слово, здатне викликати найскладніші почуття. Слово — це код для позначення предметів і процесів навколишнього світу, і цей код часто впливає на людину, як і самі об’єкти зовнішнього світу. Ви розумієте це?

— Трохи…

— Коли ви згодні з цим, то мусите погодитися й з іншим. У деяких випадках зручніше придумати однотипний і якомога простіший код, для того щоб перекласти на нього всі сигнали зовнішнього світу, які діють на людину. Ви розумієте, що я хочу сказати? Не лише слова, але взагалі всі сигнали. Адже ми живемо в світі дуже багатоманітному. Ми його сприймаємо всіма органами чуття, які в нас є. Всі його сигнали змушують нас рухатися, відчувати, мислити… Від чутливих нервових закінчень ці сигнали надходять у вищі ділянки нервової системи — в мозок. Чи уявляєте ви, в якому вигляді сигнали, що ми їх сприйняли з навколишнього світу, надходять нашими нервами у мозок?

— Ні, не уявляю, — відказав я.

— Вони йдуть закодовані, і код цей складається з нулів та одиниць!

Я хотів було заперечити, але мій співрозмовник уже говорив далі:

— Нервова система досить одноманітно закодовує всі сигнали зовнішнього світу. Чи ви читаєте вірша, чи слухаєте, як його читає хтось інший, — зорові нерви ока або слухові нерви вуха надсилають замість кожного почутого чи прочитаного вами слова саме гармонійну послідовність нулів і одиниць.

— Нічого не розумію! — вигукнув я і, підійшовши до дверей, ввімкнув світло. Потім я подивився на мого супутника, що був до краю збуджений.

— Дайте цигарку, — попрохав він. — Думав, кину палити, та, здається, нічого не вийде.

Я мовчки простяг йому цигарки і запалив сірника. Він кілька разів глибоко затягся й за хвилину почав одну з найдивовижніших розповідей, які мені будь-коли доводилось чути.

— Ви, звичайно, читали про електронні лічильно-обчислювальні машини? Це чудове досягнення сучасної науки й техніки. Машини виконують найскладніші математичні обчислення, які часто несила зробити людині. Вони можуть розв’язувати такі задачі, що голова йде обертом. І розв’язують за кілька годин, тоді як людині для цього потрібні місяці і навіть роки. Я не буду вам розповідати, яку будову мають ці машини. Оскільки ви літератор, то однаково нічого в цьому не втямите. Я тільки зверну вашу увагу на одну дуже суттєву річ: під час обчислень ця машина має справу не з числами, а з їхніми кодами. Перш ніж дати завдання такій машині, всі числа кодують; причому кодують їх з допомогою нулів і одиниць, тих самих, які вам так не до вподоби. Ви спитаєте, чому ці нулі та одиниці так настирливо фігурують у нашій розмові? Це дуже просто. Електронна машина додає, віднімає, множить і ділить числа, подані у вигляді електричних імпульсів. Одиниця — це означає “є імпульс”, нуль — “імпульсу нема”.

— Я не проти кодування цифр нулями й одиницями. Але до чого тут слова? До чого тут нулі та одиниці, котрі, як ви запевняєте, доносять до моєї свідомості чарівність поезії? — заперечив я.

— Стривайте, на все свій час. Добре вже й те, що ви переконуєтесь у користі від нулів та одиниць. Тепер уявіть собі електронні машини для обчислень — величезні агрегати, в яких з неймовірною швидкістю виконуються різні математичні операції з електричними імпульсами.

Відомо, що, розв’язуючи навіть простеньку арифметичну задачу, часто доводиться проробити кілька операцій. Як же машина може розв’язати задачу на багато дій? Саме отут і починається найцікавіше. Щоб розв’язати складну задачу, машині у вигляді особливого імпульсного коду ставлять не тільки умови задачі, але й закладають у закодованому вигляді програму її дій. Машині говорять приблизно таке: “Після того, як ти додаси два задані числа, запам’ятай результат. Тепер перемнож інші два числа і теж запам’ятай результат. Перший результат поділи на другий і дай відповідь”. Я розумію, вам не ясно, як можна машині сказати, що вона мусить робити. Вас дивує, як це машині наказують запам’ятати результат. Проте це не фантазія. Машина добре “розуміє” програму дій, яку їй задали, і добре запам’ятовує та фіксує проміжні результати обчислень.

Програму роботи машини також складають у вигляді імпульсного коду. Кожну групу цифр, які надсилають у машину, супроводять додатковим кодом, і в ньому зазначається, що з цими цифрами треба робити. До останнього часу програму роботи машини складала людина.

— А хіба може бути інакше? — запитав я. — Адже важко собі уявити, щоб машина знала, як розв’язати задачу.

— Ось тут-то ви й помиляєтесь! Виявляється, можна побудувати й таку машину, котра сама складає програму дій, щоб розв’язувати задачі.

Ви, звичайно, знаєте, що в школі дітей навчають розв’язувати так звані типові задачі, їх розв’язують за одним рецептом або, говорячи по-нашому, за однією й тією ж програмою. Чому б цього не навчити машину? Треба лише зафіксувати в її пам’яті у вигляді кодів програми найтиповіших задач, і вона успішно їх розв’язуватиме без допомоги людини.

— Ні, не зможе! — вигукнув я. — Якщо навіть вона й запам’ятає програми розв’язання всіх типових задач, вона не зможе сама обрати потрібну програму!

— Правильно! Бувало й таке. Машині ставили умови задачі і потім супроводжували їх коротким кодом, в якому говорилося, наприклад: “Розв’язувати за програмою номер двадцять”. І вона розв’язувала.

— Ну, на цьому й закінчуються всі чудесні мислячі здібності вашої машини! — вигукнув я.

— Навпаки, саме тут починається найцікавіша робота над удосконаленням таких машин. Чи розумієте ви, чому машина, перед якою поставили вихідні дані задачі, сама не в змозі обрати програму роботи?

— Звичайно, розумію, — мовив я. — Бо самі цифри, які ви поставили перед нею у вигляді послідовних імпульсів, ні про що не говорять. Ваша машина не знає, що з ними робити. Вона не знає ні умов задачі, ні того, що від неї вимагають. Вона мертва. Вона не здатна аналізувати задачу. Це може зробити лише людина.

Пасажир у смугастій піжамі посміхнувся й кілька разів пройшовся по купе. Потім вернувся на своє місце і знову закурив. Хвилинку помовчавши, він заговорив далі:

— Був час, коли я міркував точнісінько так, як ви. Справді, чи може машина замінити людський мозок? Чи може вона виконувати неймовірно складну аналітичну роботу? Чи може вона, врешті-решт, мислити? Звичайно, ні, ні і ні. Так мені здавалося. Це було в той час, коли я тільки-но взявся конструювати електронні лічильно-обчислювальні машини. Як багато змін сталося відтоді! Як мало теперішня електронна машина схожа на ту, колишню! Раніше така машина була спорудою, що займала величезну будівлю. Вона важила сотні тонн. Аби працювати, їй потрібні були тисячі кіловат енергії. А скільки радіодеталей і радіоламп! Що досконалішими ставали машини, то невпинніше зростали їхні розміри. Машини перетворювались на електронних гігантів, які хоч і розв’язували дуже складні математичні задачі, але, на жаль, постійно потребували пильного нагляду людини. Незважаючи на всі вдосконалення, це були дурні, бездумні чудовиська. Часом мені здавалося, що такими вони й лишаться назавжди… Ви, мабуть, пам’ятаєте перші повідомлення про електронні машини, які перекладали з однієї мови на іншу? 1955 року одночасно у нас і в Америці було створено машини, що перекладали журнальні математичні статті з англійської мови на російську і з російської на англійську. Я читав кілька перекладів і переконався, що вони не такі вже погані. В той час я повністю присвятив себе машинам, які виконують математичні операції. Зокрема, понад рік я вивчав і конструював машини для перекладу.