Ущелина синiх туманiв

Швейцар дрімав у вестибюлі, і Яреськові вдалося непомітно винести хлопця на руках. Ми не хотіли привертати чиюсь увагу до події, в якій самі не могли нічого второпати. На щастя, завірюха вгамувалася, на вулицю Поля, де живе Черенков, ми дісталися без пригод. Хлопця я залишив на руках у Яреська, а сам пішов по Івана.

Двері відчинила Галина, і справа одразу ускладнилась — Івана з роботи ще не було. Я мало вже не ляпнув про Сашка, і аж тут збагнув, що то ж він сидить перед телевізором і дивиться хокей. Уявляєте? Принаймні дві хвилини розмовляли ми з Галиною, Сашко сидів навпроти, а я дивився на нього, як на порожнє місце. Мабуть, у мене був вигляд йолопа, бо Галина запідозрила погане. Я ледве переконав її, що нічого не сталося, Іван, мовляв, завтра доповідає Вченій Раді, отож сидить готується.

Коли я повернувся до Яреська і сказав йому, що Івана вдома немає, а Сашко дивиться телевізор, він розгублено зиркнув на мене, потім на хлопчика і спитав: — А хто ж тоді цей?

Ще кілька хвилин тому я, не вагаючись, запевнив би, що це і є Сашко власною персоною, як-не-як, він виріс у мене на очах. Але зараз я не знав, що сказати.

Яресько ніби заціпенів Я сказав, що в цій химері я анітелень. Зараз ми відвеземо хлопця в найближчу лікарню, а тоді заявимо в міліцію. Ось тоді у Яреська виникла щаслива думка. Він пригадав розмову в кабінеті директора, коли Борода попереджав Івана про якусь небезпеку.

Незабаром ми були вже на квартирі в Бороди і аробили там переполоху. Не встигли й двох слів сказати, як професор аж підскочив. Перепрошую на слові, та він одразу став схожий на гончака, що несподівано напав на слід. Борода роздягнув хлопця і дуже ретельно його обмацав. Слухав, гмукав, знову слухав, знову гмукав. Я зроду не бачив, щоб хворого так оглядали. Стан, хлопця, очевидно, задовольнив професора, проте вигляд у нього був стурбований. Він понишпорив по кишенях, вийняв Іванові документи, носову хусточку і ключ від лабораторії. Нас спитав лише про одне:

— Пальто Черенкова було в гардеробі?

Я почервонів, бо про пальто й досі не подумав.

Борода пожував губами і сказав, що міліцію втручати в цю справу не треба. Хлопця він забирає до себе в клініку, а Галині звелів передати, що… Іван терміново виїхав у відрядження.

Це все, що я знаю. Професора ми чекаємо з хвилини на хвилину. Кажуть, він пробув у клініці всю ніч… Між іншим, ви з якої газети?.. Тоді все гаразд. Він, бачте, не терпить “Вечірки”, мав з нею якісь неприємності.

АВТОР: Бородін приїхав до інституту десь аж по обіді. Неголений, втомлений, повіки червоні, і одразу ж зачинився з директором в його кабінеті. Ми з Сліпчуком і Яреськом терпляче чекали його ще з годину. Інститут гудів, розмови точилися навколо хлопця і таємничого зникнення Івана. Висловлювалися найфантастичніші припущення, аж до викрадення Черенкова іноземною розвідкою. Швейцар усім показував Іванове пальто з таким виглядом, наче він давно все знає, тільки сказати не хоче.

Врешті наше терпіння було винагороджене, ми впіймали професора в коридорі. Йому, видно, не хотілося вступати в розмову, але ми стояли стіною. Я не дуже-то пнувся наперед, та все ж не сховався від колючого погляду Бородіна.

— Ви хто? — спитав він, не вдаючись до церемоній.

Я сказав.

— А, всюдисуща преса, — усміхнувся професор. — Ну, що ж, від вас все одно не сховаєшся…

— Василю Семеновичу, куди зник Черенков?

Це вихопився Сліпчук.

Бородін за звичкою пожував губами.

— Нікуди Черенков не зникав. Він лежить у моїй клініці… Той хлопець і є Іван Черенков.

Пропоную читачам самим уявити, що в ту мить зчинилось в коридорі інституту. Я не беруся змалювати більш-менш правдиву картину. Ми були здивовані, вражені, приголомшені? Усе це не ті слова. Може, я буду близьким до істини, коли скажу, що ми отетеріли. Мозок відмовився прийняти інформацію, бо вона здавалася безглуздою.

А Бородін вів далі:

— Ви знаєте, чим займався Черенков? Навіть ми, геріатри, вважали його ідею абсурдною. Змусити життєвий процес в організмі потекти в зворотному напрямку — чи не суперечить це законові часу? Наші методи омолодження досі мало відрізнялися від звичайного лікування, а Черенков замахнувся на свята святих. У мене зараз немає часу пояснювати його ідею. Скажу лише, що в своїх дослідах він посувався майже наосліп. Ні градування, ні потрібний енергетичний потенціал не були йому відомі. Як колись Пастер, Черенков експериментував на собі. В принципі експеримент вдався, але скінчився трагічно. Доза виявилася надто великою. Звичайно, вживаючи слово “доза”, я спрощую, та суть саме така. Іван випустив джина з пляшки, а як його загнати назад — не знав…

— Чому ж його не спинили? Це ж… це ж злочин, — прошепотів хтось за моєю спиною.

Однак Бородін почув. Він надовго замовк, і ми знову побачили, який він втомлений.

— Це правда, — сказав професор. — Його треба було спинити. Я пробував, ми навіть сварилися. А він відсилав лаборантів і брався за своє Так може тільки справжній вчений…

Яресько спитав, чи впливає це на пам’ять. Бородін аж стрепенувся.

— Ви, юначе, попали в точку, — схвильовано сказав він. — Іван ще не опритомнів, тому відповісти важко. Ми б хотіли, щоб не впливало, інакше втрачається всякий сенс. За винятком омолодження з метою лікування. Що ж до Черенкова, то для нього… хтозна, може, й краще було б, якби впливало.

Бородін не сказав, чому для Черенкова це було б краще, та ми й так зрозуміли.

Професор простував довгим коридором на вихід, ми мовчки розступалися, проводжаючи його очима.

— Не уявляю, як сказати про це Галині, - тихо мовив Сліпчук, але Бородін знову почув, бо відразу згорбився, ніби звалив собі на плечі важкий тягар.

— Ось тут і наука безсила, — сказав він, не повертаючи голови.

ЗМІСТ

Леонід Залата ЇЇ ГОЛОС

Леонід Залата УЩЕЛИНА СИНІХ ТУМАНІВ

Віктор Бурлай СИН ДОКТОРА КЛІРКА

Леонід Залата “ПЕРЕДАЮ КООРДИНАТИ…”

Віктор Бурлай ОСТРІВ ЧОТИРЬОХ РОБІНЗОНІВ

Леонід Залата ГОЛУБА ЛИСИЦЯ

Віктор Бурлай КВІТКА АСУАНА

Леонід Залата А ЗАВТРА?

Леонід Залата П’ЯТЬ ХВИЛИН НА РОЗДУМИ

Віктор Бурлай ПО ІМЕНІ СКІРР

Леонід Залата БУМЕРАНГ