Багато, багато, багато золота

Проте все це золото не мало стільки історичної ваги, скільки мав один самородок. Це був найбільший самородок з усіх, знайдених на землі досі. Потонув він разом з одним галіоном (а всього їх тоді затонуло чотирнадцять) біля мису Тенеріф під час шторму. Було це 10 березня 1657 року.

…Чимало голландського золота лежить на дні океану.

Власне, голландським його не назвеш. Голландським воно стало лише після того, як колонізатори відібрали його в індонезійського народу.

В XVII–XVIII сторіччях у південних морях, так поетично оспіваних згодом Джеком Лондоном, загинуло чимало голландських суден, трюми яких були забиті золотом і коштовними камінцями.

Найбільше зацікавлення з-поміж цих суден викликає фрегат “Батавія”, що затонув 4 червня 1629 року. Золота він ніс на собі шістсот двадцять п’ять мільйонів франків, велику вартість являв собою агатовий кубок, що належав художникові Рубенсу й за романтичних обставин потрапив на борт “Батавії”.

Інший голландський фрегат, що затонув 14 березня 1694 року біля острова Роббен, став могилою для семисот мільйонів франків.

Але найбільше обібрав голландських купців у 1716 році шторм, що розгулявся в Столовій затоці. Разом з фрегатами, що загинули, пішло на дно золота на суму в сорок два мільярди франків.

Не заборгувала перед океаном і Франція.

Під час Великої французької революції, як щури з корабля, тікали аристократи. Прогнилий корабель — королівство Франція — йшло до дна. Готувався до заколоту й втечі “капітан” цього напівзатопленого корабля король Людовік XVI. Тим часом золото, що належало королеві Марії-Антуанетті, тихенько вантажилось на фрегат “Телемак”. Золота і брильянтів набралося на кілька мільярдів франків. Це золото мало вилитися свинцем на голови французького народу, але “Телемак” щасливо затонув у гирлі Сени. Доля королівського золота невідома й досі.

Інший французький фрегат “Орієнт” через вісім років після описаних подій подарував океанові ще кілька мільярдів франків золота. На “Орієнті” перевозили скарби Мальтійського лицарського ордену “Сан-Жак де ля Валетт”, і загинув він біля північних берегів Африки в Середземному морі.

…Дуже непевні сейфи — дерев’яні сейфи. Для золота вони не зовсім підходящі. А такими сейфами і були галіони, фрегати, бригантини… Може, залізо… А що для океану залізо?

Підрахуємо, скільки втратила багатюща Америка за одних лише п’ятдесят чотири роки. Скільки забрав у неї океан?

Добре відомо, що за цей час (з 1857 по 1911 рік) дерев’яних суден американці не робили. Й так само добре відомо, що за цей час вони втратили сім плавучих банків, сім кораблів-скарбниць.

Першим почав цей скорботний рахунок пароплав “Сентрал Америка”. Він затонув біля мису Гаттерас 12 вересня 1857 року, і в трюмах його було золота на мільярд франків.

У 1862 році біля східного узбережжя Мексіки піщор на дно пароплав “Голден Гейт”. Океан збагатів ще на півмільярда франків.

Того ж року американське судно “Фантом” подарувало океанові ще три з половиною мільярди франків.

Лише півмільйона франків одержав океан 17 грудня 1875 року, коли в Південно-Китайському морі загинув американський пароплав “Джакен”.

Зате океан взяв реванш 22 серпня 1888 року, коли в густому тумані американський пароплав “Сіті оф Честер” був майже навпіл розрізаний англійським судном “Оушеаник”. Це сталося недалеко від Сан-Франціско. “Сіті оф Честер” затонув в одну мить. Разом з ним затонуло золота на суму десять мільйонів сімсот тисяч фунтів стерлінгів! Фунт є фунт. Фунт — це вам не франк. Будь-коли!

Рівно через десять років трагедія повторилася майже на тому самому місці в бухті Золотий Ріг. Цього разу теж висів туман, і хоч не було зустрічного корабля, пароплав “Гумбольд” знайшов своїм носом підводний риф… Золота? Кільканадцять мільйонів франків.

Ще через три роки, знову ж таки на тому ж таки місці, затонув американський пароплав “Ріо-де-Жанейро”. На його борту були злитки срібла й золота. Срібла на дев’ятсот мільйонів і золота на двісті мільйонів франків!

А ще через десять років біля східного узбережжя США знову “буцнулися” англієць з американцем. Англійський пароплав “Адмірал Фаррагат” з американським пароплавом “Мерида”. Чоло в Джона виявилося, як і годиться, значно міцніше, і янкі пішов на дно, а з ним золота на п’ятдесят мільйонів франків.

…Під час війни багатіють не тільки капіталісти. Коли починаються війни — казково багатіє океан.

Люди винаходили торпеди й підводні човни зовсім не для того, щоб збагачувати океан, але так уже виходило, що чия б торпеда не свердлила його шкіру, він не програвав.

Словом, почалася перша світова війна. І вже дуже швидко англійці втратили пароплав “Лаурентик” і крейсер “Хемпшир”. Власне, війна для того і війна, щоб на ній втрачати крейсери. Значно неприємніше втрачати понад вартості крейсера ще кілька мільйонів фунтів стерлінгів. А вони саме й зберігалися в трюмах “Лаурентика” і “Хемпшира”.

По старій пам’яті під час першої світової війни океан дещо стяг і з голландців. Вони втратили транспорт “Ренате Леохорт” і лайнер “Турбантія”, з якими пішло на дно золота на суму в два мільйони фунтів стерлінгів.

На початку другої світової війни англійці почали дуже гарячково вивозити золото не тільки з островів, але й навіть з материкових колоній, з домініонів, протекторатів. Везли його не лише на Британські острови, але й до банків Сполучених Штатів. Для цього здебільшого використовувались військові кораблі. Один з крейсерів флоту її королівської величності за один тільки рейс перекинув з Кейптауна до Нью-Йорка золота на тридцять мільйонів фунтів стерлінгів.

Кругленька сума осіла б на дні океану, коли б який-небудь німецький підводний човен наразився на цього крейсера. Крейсеру поталанило. Проте таланило не всім. Новозеландський лайнер “Ніагара” затонув, маючи на своєму борту золотих злитків на суму в два з половиною мільйони фунтів стерлінгів.

З цим судном Британія втратила рівно половину того золота, що під час другої світової війни опинилося на дні океану.

Годі підраховувати дрібниці! Годі рахувати, скільки мільйонів чи мільярдів золотої валюти втратила та чи інша країна на дні світового океану. Скористаємося дещо іншими підрахунками. Може, вони не дуже правильні, але залишають глибокий слід у душі.

Один американець підрахував, що на дні морів і океанів лежить одна восьма всього золота, добутого, починаючи з XVI сторіччя до наших днів…

* * *

Ось що розповів Живокіст Франсуа Нуазе і його далекому-далекому предку Жаку Нуазе.

АПОЛЛОН СТАЄ МІДАСОМ

Добровільні шукачі скарбів, ба навіть державні рятувальні експедиції, вхопили, як то кажуть, циганською голкою меду. З головними своїми багатствами й основним капіталом океан і не думав розлучатися, бо не мав наміру пускати до своїх надр людину. Найдосвідченіший аквалангіст пірнає вглиб не більше як на 100–120 метрів. Працювати довго й продуктивно під таким шаленим тиском не може жоден, йому доводиться хапати те, що лежить скраю. Використовувати для розшуків затонулих скарбів водолазів у твердих скафандрах дорого й нерентабельно, як і використовувати для цієї ж мети батисфери. Вірні слуги океану — пісок і намул — надійно охороняють і вкривають собою золоті злитки, монети, золотий посуд і… золотий брухт. Золоті речі під впливом зовнішніх сил теж можуть ставати брухтом, хоча й золотим.

Американські інженери реконструювали навіть підводний човен-малятко спеціально для розшуків скарбів. Але й підводний не вельми виправдав себе. Пісок і намул… Намул і пісок. Дуже часто корабля, що потонув, не знаходили там, де він мусив би бути. Спершу його поглинала вода, а вже на дні його поглинав пісок. Багатометровий шар піску був надійною ковдрою, під якою золоті скарби могли спати, і їх ніхто не потривожив і сотні, і тисячі років.