Мушкетери

— Ви були в цих печерах?

— Звичайно!

— До них чи після них?

— На жаль, після. Зрештою, моя пристрасть — наскельні малюнки. Тому я все одно 86 міг і раніше не знайти того, що знайшли вони.

— А сам вигляд печер не давав уяви про те, що за люди там нишпорили?

— Давав. Напевно, археологи. Все там було перерито найкваліфікованішим способом…

— Непогано! — промовив Тарасюк. — Загадки примножуються. Вже назбиралася ціла колекція. Давайте-но полічимо…

Фернан схвально кивнув.

— Загадка перша, — сказав Тарасюк. — Хто шукав у печерах стародавні рукописи і чому для нього стали закривати вхід у гори? Друга загадка: хто украв піраміду? Третя загадка: навіщо вкрали піраміду? Веселе життя!

— Життя як життя! — усміхнувся Фернан. — Їдьмо до мене, я покажу вам ще одну загадку. Четверту. До речі, в моєму готелі є вільні номери. Судячи з вашого вигляду, ви прямо з дороги. Чи не так?..

— Знаєте, Грегорі, — казав Фернан, ставлячи перед Тарасюком чашку паруючої чорної кави, — адже мене вже охопив відчай. Майже рік просидіти в Хірбеті в надії знайти печери! А коли ці печери знайдені, не виявити в них нічого. Але тепер… Це як чудо — розповідь хлопчика про биків…

— Мені теж подобається ваша історія з биками, — усміхнувся Тарасюк. — Але не тому, що бики, а тому, що Саммілі.

— Тобто? — не зрозумів Фернан.

— Бачите, коли Бєлов припускає, що космічний корабель сів у мертву пустелю, — це одне. Але, коли виявиться, що пустеля була в ті часи осередком людської цивілізації, — це зовсім інше. Ваші бики — це, можливо, загублений місток між саммілітами і Хірбетською пірамідою. І знаєте, що я думаю? Треба шукати в Саммілі не лише биків. Мало що там… Чи не так?

— У вас забуяла фантазія, — стримано сказав Фернан. — Не треба поспішати з висновками. Навіть коли ваш колега Бєлов у принципі й правду каже, то зараз ще дуже обмаль фактів, аби щось стверджувати. Вам треба збирати факти.

— А я був певний, що ви наш прибічник! — розчаровано мовив Тарасюк. — Отже, ви гуляли на світанку біля піраміди просто з цікавості?

— Ні, не просто. Я цілком згодний з шановним паном Бєловим, що самміліти й Хірбетська піраміда загадкові і що цікаво спробувати розкрити їхню таємницю… Тільки треба зберігати спокій. До речі, я ж обіцяв ще одну загадку. Прошу пробачити!

Він вийшов з кімнати і через кілька хвилин знову з’явився, тримаючи в руках дерев’яний ящик, очевидно, дуже важкий.

Поставивши ящик на підлогу, Фернан відчинив кришку, оббиту зсередини товстою повстю.

— Дивіться, що знайшов Халід в одній печері ще до того, як там побували невідомі грабіжники.

Тарасюк нахилився над ящиком і побачив круглий предмет, покритий чорно-зеленою коркою.

На пласко зрізаному торці деінде виблискував жовтий метал.

Хвилин з десять він уважно розглядав те, що було в ящику. Потім вирівнявся і задумливо промовив:

— Хай не осудить мене вчена братія, адже ж це не що інше, як книга. Найсправжнісінький стародавній рукопис, тільки з чиєїсь дивної примхи зроблений з міді… Ви не пробували розгорнути її?

— На жаль, намагався. І ледь було не вчинив злочин. Відігнутий край одразу ж мало не перетворюється в пилюку. Тут майже не лишилося металу — суцільна жужіль.

— Потрібний хороший рентгенівський апарат, — так само задумливо сказав Тарасюк. — І бокс із маніпуляторами. Та — про всяк випадок — кіноапарат.

— На жаль, мені не доводилося мати справу з такими речами, — сказав Фернан. — А вам?

— Доводилось, і досить часто. У нас в інституті є реставраційна лабораторія… Послухайте, пане Гізе! Мідний згорток знайдено в Хірбеті, за кілька кілометрів від загадкової піраміди і не так уже далеко від загадкових саммілітів. Розшукайте рентген! Решту я беру на себе.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Кінець Мідного згортка

Через чотири дні Тарасюк зайшов до Фернана Гізе.

Програма відрядження зірвалась, — зразок матеріалу, з якого колись зробили піраміду, щез для Григорія безслідно. Зникла назавжди єдина можливість визначити час побудови цієї дивовижної споруди і порівняти її з часом утворення саммілітів.

У канцелярії губернатора при одній згадці про піраміду обличчя чиновників ставали кам’яними.

Тарасюкові не щастило почути ні слова про те, як було її підмінено і куди подівся ЇЇ оригінал. Щоправда, вусатий шофер, котрий привіз Григорія в Хірбет, познайомив його з молодим арабом, який стверджував, що бачив, ніби якісь “іноземці” розбили піраміду.

Але цей свідок нічого не міг повідомити про іноземців, лише сказав, що вони розмовляли не по-англійськи. Все це майже нічого не давало мушкетерові для розгадки того, що скоїлося.

— Не сумуйте, Грегорі, — потішав його Фернан. — Ваша робота тільки починається. Невдачі ще будуть не раз!

— Я не сумую! — відповів Тарасюк? — Я злий! Відчуваю, що є ворог, а не знаю, хто він.

Фернан спідлоба глянув на Тарасюка і тихо сказав:

— Усі ці дні я думав про долю викраденого з монастиря рукопису. І про долю манускриптів, які могли бути в печерах. Я не люблю стверджувати недоведене, але хотів би звернути вашу увагу на те, що на нашій планеті є одне сховище найцінніших документів, доступ до яких закритий для науки. Те саме, де зберігається, наприклад, сповідь Сальєрі, котрий, очевидно, справді отруїв Моцарта…

— Ватикан?

Фернан мовчки кивнув.

— І ви стверджуєте, — з сумнівом поволі говорив Григорій, — і ви стверджуєте…

— Я нічого не стверджую. Я просто звертаю вашу увагу на те, що таке можливе. Викрадений рукопис має пряме відношення до інтересів церкви. Отець Філіпп — ігумен, — той ладен був продати його хоч сатані, аби тільки гроші великі. От рукопис і зник… Припущення пана Бєлова теж торкаються інтересів церкви…

До речі, пам’ятаєте, вчора ви питали мене, чому професор Френсіс Клайд із Лайкського університету міг виступити проти гіпотези вашого друга? Та ще й наговорити при цьому дурниць, хоча він серйозний вчений. Президентом опікунської ради є там духовна особа — єпископ католицької церкви. Коли справжній винуватець якоїсь дії невідомий, я завжди запитую себе: а для кого корисна ця дія? Вдаюсь до поради стародавніх римлян… І, як правило, вгадую.

Звичайно, тепер двадцятий вік, а не п’ятнадцятий. Зараз не розведеш у Римі багаття, щоб спалити саму думку про заселені світи, які існують у Всесвіті у великій кількості. Але чому не можна спаплюжити припущення про чийсь приліт звідти до нас на Землю?

— Цікаво! — похмуро мовив Тарасюк. — Про це треба подумати. А тепер скажіть, як справи з рентгеном?

— Краще, ніж я думав. У Бейруті, виявляється, є непогана лабораторія. Там досить потужний апарат…

— Прекрасно! Не будемо гаяти часу. Мені залишилось тільки розрахуватися з господарем — і я повністю у вашому розпорядженні!

Тарасюк востаннє перевірив, чи відкриті об’єктиви кіноапаратів, чи надійно закріплені лапи маніпулятора, що стискають чорно-зелений циліндр згортка, і скомандував:

— До сховища!

їх відокремлювала від апарата товста бетонна стіна. Крізь маленьке, захищене свинцевим склом віконце було видно тільки екран.

Григорій натягнув рукавиці, неначе взяті напрокат із рицарської зброї в історичному музеї. Тепер маніпулятори стали ніби продовженням його рук. Фернан умостився за пультом, і вони вп’ялися очима в трохи мигтючий зеленавим світлом екран.

Фернан повільно крутив ручку. Потужність випромінювання зростала. На екрані все ясніше вимальовувався контур циліндра. Скраю він був розмитий — час сильно пошкодив метал.

— Давайте повний! — сказав Григорій.

Екран зробився яскраво-зелений. Циліндр, обережно підтримуваний лапами маніпулятора, виднівся зовсім різко. Тарасюк — залізні руки там, у камері, повторювали всі його рухи — повертав мідний циліндр з одного боку на другий, підставляючи його променевому потокові з усіх боків.