Яким ти повернешся?

Ант сів біля істоти з наростом і подумки проклекотів:

“Вітаю вас, розумні!”

— І тебе вітаю, — незворушно відповіла істота. В її тоні не вчувалося ні здивування, ні радості, ні настороженості, ніби вона вже зустрічалася з сигомом. Голос був схожий на голос Тотів, правда, трохи хрипкий.

Двоє товаришів поспішили до неї, вмостившись з одного і з другого боку.

“Як тебе звати? — звернувся Ант до тієї істоти, з якою щойно вітався, а уже потім привітав і її товаришів. — Як звуть вас?”

— Тот, — разом відповіли троє.

“Але, друже мій, нещодавно я зустрів істот, які теж назвали себе Тотами. Це ваші брати?”

— Поясни спочатку, що таке друг, потім — що таке брат, — проклекотіли троє Тотів.

“Вони не відрізняються від тих, як не відрізняються на цій планеті мертві міста”, — подумав сигом і сказав:

“Друг — це той, хто близький тобі думками, принципами, метою, хто допомагає тобі…”

— Ти мені не близький, — безтурботно зауважили три Тоти. — І навряд чи я близький тобі. Ми байдужі один до одного.

“Всі розумні викликають у мене зацікавленість, співчуття, дружелюбність. Невже ви ніколи не хотіли зустріти братів по розуму? — Ант пригадав, що в їхній мові немає поняття “брат”, і мовив: — Розумних?”

— Звичайно, ні! — озвалися Тоти. — Я не дурень. Зустріч — війна. Подібних треба знищувати, як Огидних.

“Хто це — Огидні?” — спитав Ант і здивовано побачив, як на невиразних обличчях Тотів синхронно й блискавично майнув вираз запеклої люті. Він швидко зник, бо Тоти закрили роти-дзьоби, побоюючись, аби не прохопитися необережним словом.

А втім, Ант був меткіший і встиг зазирнути до мозку одного з Тотів. Сигнал, який він прийняв, відтворив у зорових ділянках Анта портрети істот, схожих на Тотів. Але видіння майнуло тільки на мить, а потім там знову замелькали збуджені сірі клітини чужого мозку, крила, що весь час лопотіли, і лапи з кігтями…

Сигом відчув, як підступає до горла гидливість, злетів вище і завмер на хмарах, гірко думаючи:

“Мабуть, я не можу терпіти інших істот. Замість того, щоб зрозуміти їх, я починаю їх осуджувати. Почуття виходять з-під контролю розуму так само, як у моїх предків-людей. Але люди не були винні в цьому — такими їх створила природа, а я винен, що не вмію користуватися органами Вищого контролю, обираю найлегший шлях. Певно, це своєрідний егоїзм”.

“У мене надзвичайно мало спостережень, тому — спішні висновки. Треба стежити за ними уважніше. Зрештою, у мене є все, щоб зрозуміти будь-яку розумну істоту. Щодо цього, то я майже всесильний. У мене не вистачав тільки терпіння”.

Він знизився і, надівши захисну оболонку, щоб стати невидимим, почав стежити за Тотами. Ант побачив, як один Тот заліз до гнізда і запустив копіювальну машину. Він поклав у неї матову кулю. Тепер у гніздо залізли і його товариші. Почали кидати в топку листя і гілки. Минули секунди — і через віконце машини посипалися кулі, точнісінько такі, яку Тот поклав у машину. Пернаті жадібно їли їх.

“Так, у них життя безтурботне, — подумав Ант. — Одна така машина для виробництва їжі, друга — одягу, третя — для будови житла… — Він схаменувся, згадавши різні гнізда. — Мабуть, житло вони зводять самі… Отже, є віддушина… Стій! Не поспішай з висновками. Рано…”

Сигом стежив за Тотами ще кілька годин і, не помітивши нічого особливого, вирішив пошукати інших істот. Довго мандрувати не довелося. Він помітив нове поселення, де мешкало кілька десятків пернатих. І всі вони були копіями Тотів. Ні дітей, ні старих, ні інших істот. Такого ж кольору очі, такий самий рот і крила, такий самий одяг… Проте і цього разу Ант упевнився, що не треба поспішати з висновками. Він помітив в одному гнізді горбату істоту. Коли сигом придивився і промацав горб локатором, виявилося, що це росте нова копія Тота.

Горбань сидів перед купою гілля біля копіювальної машини і гарячково уминав матові кулі. Іноді він ніжно гладив свій бік або лискучий живіт, іноді, вивертаючи лапи, пестив копію, що починала рости. У кожному його русі було стільки любові до себе, до свого тіла, до своєї шерсті, до своїх кісток і жиру, до своєї копії, що сигому стало важко керувати органами Вищого контролю, стримуючи почуття.

Тепер Ант дещо розумів. Йому треба було тільки впевнитись у своїх передбаченнях. Тому він сів у центрі поселення поряд з пернатими і, майже завбачаючи відповідь, подумки проклекотів:

“Вітаю тебе, Тот!”

— Здрастуй! — відгукнувся пернатий. — Але ж ми вже з’ясували, що я не друг тобі. Чого ж ти хочеш?

“Розкажи мені історію планети”.

Тот подумав, подивився навкруги, полопотів крилами. Телепатоприимачі Анта вловили нові відомості про Тотів. Виявляється, вони перемовлялися між собою не тільки клекотом. Тоти передавали одне одному телепатично про свій стан, настрій. Коли один Тот сердився, сердилися всі копії на планеті.

Ант додав:

“Розкажи, коли не важко…”

Тот заспокоївся і мовив:

— Ну що ж, можу й розповісти. Мені не важко, хоча й не дуже хочеться…

Він махнув крилами, вмощуючись зручніше, опустив припухлі повіки. Крізь вузенькі щілини на Анта дивилися підозріливі очі.

— Мій рід жив на планеті Ця з давніх-давен. Не розповідатиму всієї історії з війнами і незлагодами, з недовгим миром, великими сподіваннями. Так само, як мир кінчався війною, а війна — миром, великі сподівання кінчалися великими розчаруваннями, А коли так, то чого варті війна і мир?

“Яка причина війни?” — спитав Ант.

— Геть усе… Воювали за ліс, за право літати над чужими угіддями, за право польотів на певній висоті, намагалися відвоювати найкращий шматок атмосфери…Надто жорстоко билися в період Великої Любові до Себе, за місце для двох чи трьох Себе.

“Поясни мені це докладніше, — попросив Ант. — Я не знаю, що таке Велика Любов до Себе і чому саме вона Велика. А Любов до інших чи просто любов?..”

— До інших? — здивувався Тот і закудкудакав, що мало означати сміх. — Хотів би я глянути на істоту, яку полюбили інші, на рід, де народилася любов до інших! Та він не проіснував би й кількох днів. Його б негайно підкорили і винищили ці інші. Природно.

“Але хоча б любов до дітей, до подруг? — спитав Ант, — Зрештою, в дітях істота бачить продовження себе, і її любов до дітей — це те саме, що любов до себе”.

— Що таке діти і подруги?

“Пробач, відповідатиму питанням на питання: як ви розмножуєтеся?”

— Природно, діленням. Воно починається з Великої Любові до Себе. Істота їсть вдвічі або втричі більше, дихає удвічі або втричі більше, дбає про себе набагато більше. Вона будує ще одне чи два гнізда. На спині істоти починає рости її друге Я. Настане час — перетинки відпадуть. Природно, це означає, що істота стала вдвічі або втричі дужча, зросли її можливості. Збільшаться і турботи. І, звичайно, не треба пояснювати, наскільки це гірше для інших, якщо на планеті ще збереглися інші. Вони всіляко намагаються перешкодити діленню. Тільки Велика Любов до Себе, яку заклала благодатна Природа, надає сили істоті боротися з ними, вижити, перемогти. Знаєш, скільки минуло віків, доки мені пощастило знищити всіх інших на Цій і затвердити тільки Себе?!

“Тоді ви і покинули міста, перестали будувати заводи і фабрики, вивчати науку, техніку, мистецтво?” — спитав Ант, знаючи, що саме йому відповість Тот, думаючи: “Ось що буває іноді стимулом прогресу…”

— А навіщо марні зусилля? Адже я переміг інших і добився всього, чого бажав. Настав час тішитися Щастям. Якби тільки не поява Огидних…

Він розплющив верхнє око, і воно почало наливатися кров’ю. У двох його товаришів верхні очі теж налилися кров’ю, і сигом не сумнівався, що в різних кінцях планети у тисяч Тотів зараз точнісінько такі ж очі. Певно, це повторювалося завжди, тільки-но хто-небудь із Тотів згадував Огидних. Ант стрепенувся:

“Розкажи про Огидних”.

Тот одразу заплющив око, щоб не виказати себе, захитав головою, його товариші зробили те саме, і Ант зрозумів, що про Огидних він нічого не взнає. Але все-таки в мозку Тота помітив Огидних і впевнився, що вони схожі на Тотів. Була, правда, і суттєва різниця, яка викликала у Анта цікаві роздуми. Він вирішив дізнатися про них докладніше.