Сповiдь вiдьом

Єдиними звуками в кімнаті були моє тихе дихання та потріскування поліняк у каміні. Мені хотілося розпитати в Ізабо подробиці того, як вона зробила Метью вампіром, але я боялася — а раптом на цю тему вампіри не люблять говорити. Може, це є надто особистісне, або ж надто болісне… Але невдовзі Ізабо сама про це розповіла без підказки.

— Він сприйняв мою кров так легко, немов для неї народився, — зітхнула вона, шелеснувши платтям. — Метью не з тих, кому стає зле від вигляду чи запаху крові. Я розгризла свою кисть зубами і сказала йому, що моя кров вилікує його. І він випив свій порятунок без вагань і без страху.

— А опісля? — прошепотіла я.

— А опісля… опісля з ним було важко, — обережно відповіла Ізабо. — Всі новостворені вампіри дужі й голодні, але Метью було майже неможливо контролювати. Він страшенно розлютився, дізнавшись, що став вампіром, його потреба в харчуванні була безкінечною. Нам із Філіпом довелося тижнями полювати, щоб прогодувати його. Його тіло змінилося навіть більше, аніж ми очікували. Всі ми стаємо вищими, гарнішими та сильнішими. Наприклад, я була набагато меншою до того, як стала вампіром. Але Метью з худого, як очеретина, чоловіка перетворився на могутнього велетня. Мій чоловік був більшим за новоствореного сина, але Метью, напившись моєї крові, став справжньою карою навіть для Філіпа.

Зусиллям волі я змусила себе не зіщулитися від думки про лють та несамовиту ненажерливість Метью. Натомість я невідривно дивилася на його матір, намагаючись неупереджено сприймати почуте про нього. Ось чого боявся Метью: що я згодом зрозумію, ким він був — ким він і досі залишався — і відчую до нього огиду і страх.

— І що ж змусило його вгамуватися?

— Філіп став брати його на полювання, — пояснила Ізабо, — коли зрозумів, що Метью не вбиватиме все, що траплятиметься йому на шляху. Висліджування здобичі захопило його уяву, а погоня захопила його тіло. Невдовзі він прагнув погоні більше, аніж крові, що є доброю ознакою для молодого вампіра. Це означало, що він з абсолютного уособлення суто апетиту перетворився на істоту раціональну. Відтоді повернення совісті та сумління було питанням часу. Тепер Метью думав перед тим, як вбивати. А нам лишився тільки один клопіт — чорні періоди, коли Метью, відчувши гостроту втрати Бланки й Лукаса, накидався на людей, щоб вгамувати свій апетит.

— А в такі моменти що-небудь могло йому допомогти?

— Інколи я йому співала — ту саму пісню, яку співала тобі сьогодні увечері, та й інші пісні. Інколи це допомагало зняти закляття його безмежного горя. А часом Метью зникав, згодом повертався, але Філіп забороняв мені розпитувати його.

Ізабо поглянула на мене потемнілими очима. І наші погляди підтвердили спільну думку: Метью розпачливо шукав втіху в інших жінок, у їхній крові, в дотику їхніх рук, що не були руками ані його дружини, ані його матері.

— Він такий стриманий, що важко його уявити в такому стані, — подумала я вголос.

— Метью все дуже глибоко переживає. Це Божий дар і водночас — прокляття, коли ти кохаєш так сильно, що здатен завдати болю після того, як любов щезне.

У голосі Ізабо почулася загроза. Я виклично випнула підборіддя, і в кінчиках пальців знову закололо.

— Тоді мені треба зробити так, щоб його любов до мене ніколи не щезала, — з притиском відказала я.

— І як ти збираєшся це зробити? — насмішливо спитала Ізабо. — Станеш вампіром і братимеш участь у наших полюваннях? — Вона розсміялася, але не було в її голосі ані веселості, ані радості. — Упевнена, що саме це запропонував Доменіко. Один маленький укус, висмоктати твою кров, а потім обміняти нашу кров на твою. І тоді Конгрегація не матиме права втручатися у твоє приватне життя.

— Що ви хочете сказати? — спитала я, заціпенівши від жаху.

— А ти що — сама не розумієш? — визвірилася на мене Ізабо. — Якщо тобі вже так хочеться бути з Метью, то ставай однією з нас, і це відведе небезпеку і від нього, і від тебе. Може, відьми й прагнуть зберегти тебе як одну зі своїх, але коли ти теж станеш вампіром, вони не зможуть заперечувати проти твоїх стосунків із Метью.

У горлі в Марти почулося низьке гарчання.

— Так он чому поїхав Метью? Конгрегація наказала йому зробити з мене вампіра?

— Метью ніколи б не наказав зробити з тебе manjasang, — презирливо кинула Марта, і очі її спалахнули гнівом.

— Ні, — відповіла Ізабо з тихою злобою в голосі. — Я вже казала тобі, що він полюбляє тендітні створіння.

Це був один із секретів Метью. Якби я була вампіром, над нами не висіла б загроза покарання, і не було б чого боятися Конгрегацію. Все, що мені треба зробити, — це стати кимось іншим.

Дивно, але я замислилася над такою перспективою майже без страху та без паніки. Я можу залишитися з Метью — і навіть стати більшою та вищою. Це могла б зробити Ізабо. Її очі хижо блиснули, коли я мимовільно провела рукою по шиї.

Але я ще не розібралася зі своїми видіннями, не кажучи про здатність керувати силою води та вітру. Я ще не мала уявлення про потенціал, що крився в моїй крові. А ставши вампіром, я вже ніколи не розкрию загадку манускрипту «Ешмол сімсот вісімдесят два».

— Я пообіцяла йому, — мовила Марта хрипким голосом. — Діана мусить лишитися такою, якою є, — відьмою.

Ізабо хижою посмішкою оголила зуби і ствердно кивнула.

— Ви, напевне, пообіцяли йому також, що не скажете мені, що трапилося в Оксфорді?

Мати Метью кинула на мене довгий допитливий погляд.

— От сама й спитаєш Метью, коли він повернеться. Я про це нічого тобі не говоритиму.

Але я мала багато інших питань, питань, які заклопотаний Метью може визнати недоречними.

— А поясніть мені, чому це так важливо, що до лабораторії намагалися вдертися істоти, а не звичайні люди?

Запала тиша, й Ізабо з цікавістю роздивлялася мене. Нарешті вона відповіла:

— Розумна дівчинка. Зрештою, я не обіцяла Метью, що мовчатиму стосовно правил поведінки. — І вона схвально поглянула на мене. — Серед створінь така поведінка є неприйнятною. Сподіваймося, що то був якийсь нерозважливий демон, що не вповні розумів, на що він іде. І Метью може вибачити таку поведінку.

— Він завжди пробачав демонам, — загадково мовила Марта.

— А що, як то був не демон?

— Якщо то був вампір, то це жахлива образа. Ми створіння територіальні. Вампір не перетинає межі домівки чи території іншого вампіра без дозволу.

— А Метью зможе пробачити таку образу? — Пригадавши, з якою силою Метью гепнув дверима «рейндж-ровера», я подумала, що відповідь на це запитання буде негативною.

— Можливо, — відповіла Ізабо з сумнівом у голосі. — Бо грабіжники нічого не забрали і нічого не пошкодили. Але, скоріш за все, Метью вимагатиме компенсації та покарання.

І знову мене різко вкинули в Середньовіччя, коли дотримання кодексу честі та збереження репутації стояли на першому місці.

— А якщо, то були відьма чи відьмак? — тихо спитала я.

Мати Метью відвернулася від мене.

— Для представників відьмацького племені це було б актом агресії. І тут не допоможе жодне вибачення і жодна компенсація.

Сигнал тривоги зазвучав.

Я відкинула ковдру і рвучко опустила ноги на долівку.

— Вторгнення вчинили, щоб спровокувати Метью. Він поїхав до Оксфорда, сподіваючись укласти угоду з Ноксом, яка ґрунтувалася б на взаємній довірі. Ми маємо попередити його.

Ізабо рішуче зупинила мене, поклавши одну руку мені на коліна, а другу на плече.

— Він вже знає про це, Діано.

Я швидко проаналізувала щойно почуту інформацію.

— Ось чому він і не взяв мене до Оксфорда? Отже, небезпека загрожує саме йому?

— Звісно, що загрожує, — різко відказала Ізабо. — Але він зробить все, що зможе, щоб покласти край цій ситуації. — З цими словами вона розвернула мене, поклала мої ноги назад на ліжко і щільно вкрила мене ковдрою.

— Я маю бути там, — запротестувала я.

— Ти йому тільки заважатимеш. Тому ти залишишся тут, як він тобі наказав.

— А я що — більше не маю права слова? — спитала я уже в сотий раз після того, як приїхала до «Семи веж».