Таeмничий лицар (ЛП)

Таeмничий лицар (ЛП) читать книгу онлайн
Самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті Джорджа Р.Р. Мартина «Таємничий лицар» (The Mystery Knight) на українську мову. Це третя повість із циклу коротких творів автора про пригоди молодого лицаря Дунка (Dunk) та його хлопчика-зброєносця на прізвисько Яйк (Egg). Цикл є приквелом до «Пісні льоду та вогню», opus magnum Дж. Мартіна.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту pbn.book@yandex.ru для удаления материала
— Двадцять і один різновид пташиного посліду на голову, — підхопив пан Майнард.
— Ви не маєте поетики у серці, пане мій.
— Зате ви маєте лайно на плечі.
— Так і треба наповнювати пиріг, — пирхнув пан Кайл, чистячи жупана. — Пиріг позначає шлюб, а в справжньому шлюбі є багато усього: радість і горе, біль та насолода, кохання, хіть і вірність. Ось і птахів має бути багато різних. Ніхто з чоловіків не знає достеменно, що йому принесе нова дружина.
— Дірку між ніг, — відповів Бросквин, — бо навіщо ж беруть дружин?
Дунк відсунувся від столу.
— Піду вийду на свіже повітря.
Насправді він ішов відлити, але у шляхетному товаристві личило казати про свіже повітря.
— Прошу добродіїв вибачити мені.
— Поспішіть назад, пане, — закликав Скрипаль. — Ще будуть жонглери, та й вкладання на постіль пропускати не варто.
Знадвору нічний вітер лизнув Дунка, наче язик велетенського звіра. Втоптана земля двору, здавалося, рухалася під ногами… а може, це він хитався. Поле для турніру було влаштоване посередині зовнішнього двору. Між стінами збудували триярусний поміст для глядачів, щоб пан Маслоплав та його шляхетні гості могли сидіти у затінку на подушках. На обох кінцях поля стояли шатра, де лицарі могли вдягнути обладунки. Напоготові чекали стійки з турнірними списами.
Коли подих вітру на мить розвіяв прапори над головою, Дунк відчув запах вапна, яким було побілено перепону між вершниками на полі. А тоді рушив на пошуки внутрішнього двору, аби знайти Яйка і надіслати його до розпорядника забави — зброєносець мав записати хазяїна до двобоїв, такий був його обов’язок.
Але Білостін’я Дунк не знав, тому рушив у геть протилежний бік і опинився коло псярні, де хорти почули його запах і вибухнули гавкотом та гарчанням. «Чи то горлянку мені хочуть вирвати», подумав він, «чи то каплуна з кишені поцупити». Він повернувся тим шляхом, яким прийшов, проминув септ. Якась жінка пробігла мимо, задихаючись від сміху, а за нею гнався лисий лицар, падаючи на кожному кроці. Зрештою жінка мусила повернутися і допомогти йому підвестися. «Треба піти до септу і попрохати Седмицю поставити мені отого лицаря за першого супротивника.» Але так чинити не личить побожному воїнові. «Мені б краще до нужника, а не до септа.» Десь недалеко були кущі… онде під прогоном білих кам’яних сходів. «Та й кущі нічим не гірші.» Він пропхався досередини і розв’язав штани. Міхур ладний був луснути. Струмінь, здавалося, не скінчиться ніколи.
Десь нагорі відкрилися двері. Дунк почув кроки на сходах, човгання чобіт по каменю.
— …оці злидні, що ти нам тицяєш у очі. Без Лихого Булата…
— Гойдав я того Лихого Булата, — пробурчав знайомий голос. — Жодному байстрюкові не можна вірити, навіть йому. Кілька перемог, і він хутенько гайне через море.
«Князь Пик». Дунк затамував подих… і струмінь теж.
— Легше балакати про перемоги, аніж здобувати їх.
Цей співбесідник мав глибший голос, аніж Пик: басовито гуркотів, мов із бочки, ще й люто-завзято.
— Старий Молочар хоче, щоб його отримав хлопець. І решта теж вимагатиме. Ловке базікання та гарнюні очі того не замінять.
— Дракон би вирішив усе. Принц наполягає, що яйце вилупиться. Він бачив це уві сні — так само, як смерть братів. Живий дракон переманить на наш бік стільки вояків, скільки нам заманеться.
— Сон — то ще не дракон. Кажу тобі, Кровокрук не витрачає час на сни. І нам потрібен воїн, а не сонько. Чи є хлопець справжнім сином свого батька?
— Ти роби, що обіцяв, а то вже моя справа. Щойно матимемо золото Маслоплава і мечі дому Фрей, як Гаренгол піде за нами, а тоді й Бракени. Ото розуміє, що не здатен встояти сам…
Розмова віддалялася, голоси слабшали, і Дунків струмінь знову зацибенів. Потім він струсив краплі, зав’язав штани і пробурмотів: «Син свого батька. Це ще хто? Син Вогнепала?».
Поки він вибрався з-під сходів, двоє панів уже далеко відійшли двором. Дунк трохи не закричав їм услід, щоб побачити обличчя, але схаменувся, бо був один і неозброєний, ще й добряче напідпитку. «Та яке там — п’яний, як чіп.» Він постояв і поміркував ще трохи, а тоді закрокував назад до трапезної.
Всередині саме подали останню страву, і почалися веселощі. Одна з дочок пана Фрея зіграла «Два серця б’ються як одне» на високій арфі. Вийшло жалюгідно. Штукарі кидали один одному палаючі смолоскипи, стрибали й переверталися у повітрі. Небіж пана Фрея заспівав «Ведмедя та красну дівку», а пан Кірбі Пім став вибивати лад на столі дерев’яною ложкою. Пісню підхопили інші, й зрештою заревла уся палата: «Бурий, чорний, волохатий, жив ведмідь побіля хати!» Пан Крестав відійшов до сну за столом, вклавши обличчя у калюжу вина. Тим часом пані Вирвел почала рюмсати й голосити, але чого саме, достеменно ніхто не відав.
Вина лилися рікою. Міцні вертоградські червоні поступилися місцем тутешнім зборам; принаймні так казав Скрипаль, бо Дунк, правду кажучи, різниці не помітив. Була тут і трав’яна наливка, якої він теж скуштував келиха. «Може, наступного питиму аж через рік.» Інші заплотні лицарі — усі як один хвацькі бабії, якщо вірити їхнім словам — забалакали про жінок, яких знали. Дунк раптом спитав себе, де це сьогодні може бути Тансела. Де була пані Роганна, він знав: у своєму ліжку в замку Холоднокоп, поруч із старим паном Явтухом, який хропить собі крізь вуса. Тому спробував про неї не думати. «Цікаво, а вона про мене думає?», запитав він себе.
Його сумовиті роздуми грубо перервала ватага розмальованих карликів, що вискочила з черева дерев’яної свині на колесах і стала бігати за блазнем пана Маслоплава навколо столів, лупцюючи того надутим свинячим міхуром, який видавав непристойний звук при кожному влучанні у ціль. Нічого смішнішого Дунк не бачив багато років, отож реготав разом з усіма. Син пана Фрея так захопився карликовими витівками, що приєднався до них і узявся лушпарити гостей бенкету тим самим міхуром, якого позичив у карликів. Хлопчисько видавав найбридкіший сміх, якого Дунк чув за життя: пронизливу переливчасту гикавку, зачувши яку, хотілося схопити його і перехилити через коліно, а то й навіть вкинути до колодязя. «Хай лишень вперіщить мене тим міхуром, тоді побачимо.»
— Онде сват, який влаштував цей шлюб, — кинув пан Майнард, коли шмаркач без підборіддя з вереском пробігав мимо.
— Як це? — Скрипаль підняв порожнього келиха, служник налив вина. Пан Майнард зиркнув у бік помосту, де молода годувала чоловіка черешнями.
— Його мосць не перший, хто маститиме цю булочку маслом. Кажуть, що вінець цноти нареченої зірвав якийсь кухарчук ще у Близнюках, де вона прокрадалася на кухню задля пристрасних зустрічей з ним. Але якось уночі слідом за нею хвостом причепився малий брат. Коли він побачив, як на кухні роблять звіра о двох спинах, то страшенно заверещав. Набігли кухарі та стражники, і що ж вони знайшли? Молоду панну та її кухарча — голісіньких, як мати вродила, на мармуровій плиті, де кухар тісто викочує, ще й у борошні з ніг до голови.
«Цього не може бути», подумав Дунк. Пан Маслоплав має великі земельні статки і чималі скрині золота. Нащо йому одружуватися з дівчиною, зіпсованою кухарчуком, і віддавати на знак цього шлюбу драконяче яйце? Фреї з Переїзду — нічим не кращий рід, аніж Маслоплави. Уся різниця, що одні живуть з мостового мита, а інші з корів. «Пани й підпанки… Хто коли їх зрозуміє?» Дунк з’їв горіхів і поміркував над тим, що підслухав, поки сцяв. «Дунк-пивдунк, що ж ти таке чув?» Він випив ще келих трав’яної наливки, бо перший йому сподобався. А тоді поклав голову на руки і заплющив очі на якусь мить, щоб дати їм перепочинок від диму.
VII
Коли очі знову розплющилися, половина весільних гостей стояла на ногах і волала:
— На постіль! На постіль їх!
Вони так галасували, що розбудили Дунка від надзвичайно приємного сну за одночасної участі Тансели Зависокої та Червонястої Вдовиці.
— На постіль! На постіль! — гриміли заклики товариства.