Одинадцяте Правило Чарiвника, або Сповiдниця

Старий Світ був величезний. Річард знав, що не було жодного шансу, щоб армія Д'хари могла охопити всю його територію. З іншого боку, він задавався питанням, чи могла шинка, яку він тримав, бути ознакою того, що не все йшло гладко у генерала Мейфферта і людей, відправлених ним на південь.

Джонрок підбіг ближче, тягнучи позад себе ланцюг.

— Рубен! Ми отримали шинку! Хіба це не чудово?

— Бути вільним було б чудово. Харчуватися добре, будучи рабом — це не моє уявлення про чудове.

Лице Джонрока трохи посмутніло, потім засяяло знову.

— Але бути рабом, що живиться шинкою краще, ніж бути рабом, що живиться яйцями, ти не вважаєш?

Річард не був у настрої обговорювати це.

— Гадаю, ти маєш рацію.

Джонрок посміхнувся.

— Я теж так подумав.

Вони заходилися мовчазно їсти в густішаючій темряві сутінків. Смакуючи шинку, Річард повинен був зізнатися собі, що Джонрок дійсно був правий.

Він майже забув, наскільки смачним може бути щось, крім яєць. Це, також, додасть йому і його команді силу. Вона їм дуже придасться.

Джонрок, жуючи в повний великий рот шинку, підсунувся ще трохи ближче. Він проковтнув і потім облизав сік зі своїх пальців.

— Скажи, Рубен — щось не так?

Річард глянув на свого великого захисника правого флангу.

— Що ти маєш на увазі?

Джонрок відірвав шматок м'яса.

— Ну, ти не викладався так сильно сьогодні.

— Ми перемогли з перевагою в п'ять очок.

Джонрок глянув на нього з-під своїх товстих брів.

— Але ми зазвичай перемагали з перевагою в більше очок.

— Змагання стає більш жорстким.

Джонрок знизав плечем.

— Як скажеш, Рубен. — Він задумався на мить, явно незадоволений відповіддю. — Але ми виграли з великою кількістю очок у тієї сильної команди… кілька днів тому. Пам'ятаєш? Ті, хто обзивали нас і почали битися з Брюсом ще до того, як гра взагалі почалася.

Річард пам'ятав ту команду. Брюс був новим лівофланговим нападаючим, який замінив основного граця, що був убитий в тій грі, на якій були присутні Джеган і Келен.

Річард спочатку хвилювався, що регулярний солдат Імперського Ордена не буде грати, як годиться, під керівництвом полоненого ключового гравця, але Брюс підійшов йому.

У той день, про який говорив Джонрок, захисник іншої команди обзивав регулярних солдатів з команди Річарда через те, що ними командує полонений. Брюс відповів на образу, спокійно підійшовши і зламавши чоловікові руку. За цим послідувала страшна бійка, але вона була швидко зупинена суддею.

— Я пам'ятаю. Що з цього?

— Я думаю, що вони були більш жорстокими, ніж сьогоднішня команда, і ми побили їх з одинадцятьма очками.

— Ми виграли сьогоднішнє змагання. Ось що має значення.

— Але ти сказав нам, що ми повинні розгромити всіх супротивників, якщо хочемо грати з командою імператора.

Річард глибоко зітхнув.

— Ви все зробили добре, Джонрок. Я думаю, це я всіх підвів.

— Ні, Рубен, ти не підвів нас.

Джонрок посміхнувся і поплескав Річарда по плечу своєю великою долонею.

— Як ти і сказав, ми перемогли. Якщо ми переможемо завтра, тоді ми будемо грати з командою імператора.

Річард розраховував, що Джеган, принаймні, спроможеться прийти на гру його власної команди на табірному чемпіонаті. Природно, він ніколи б не пропустив ту гру.

Коммандер Карго сказав Річарду, що імператор був добре обізнаний про зростаючу популярність їх команди. Річард турбувався, чому ж тоді Джеган не прийшов, щоб особисто переконатися в цьому?

Річард думав, що ця людина захоче оцінити ймовірних претендентів у супротивники своєї команди, і тому приділить увагу хоча б кільком останнім іграм перед заключним змаганням.

— Не хвилюйся, Джонрок. Ми збираємося здолати завтрашню команду, а потім будемо воювати з командою імператора.

Джонрок обдарував Річарда кривою усмішкою.

— А потім, коли ми переможемо, ми отримаємо жінок на наш вибір. Зміїна морда нам пообіцяв.

Річард жував шинку, дивлячись на людину, покриту малюнками, призначеними для збільшення сили і потужності, переплетеними з символами агресії і завоювання.

— Є більш важливі речі, ніж це.

— Можливо і так, але, що інше може послужити нам нагородою в житті? — Усмішки Джонрока повернулася. — Якщо ми переможемо команду імператора, то отримаємо жінок.

— Ти коли-небудь замислювався над тим, що твоя нагорода може стати страхітливим кошмаром для жінки, яку ти вибереш?

Джонрок насупився, на мить втупившись на Річарда. Потім мовчазно повернувся до поїдання шинки.

— Навіщо ти сказав це? — Запитав нарешті Джонрок, не спромігшись стримати роздратування. — Я не заподіяв би зла жінці.

Річард подивився на кислий вираз обличчя чоловіка.

— Що ти думаєш про тих, хто слідує за табором?

— Ті, хто йдуть за табором?

Джонрок, здивований питанням, пошкріб своє плече, роздумуючи.

— Більшість із них — потворні старі відьми.

— Добре, якщо ти не цікавишся ними, тоді залишаються полонені жінки, жінки, відведені з їхніх будинків, з їхніх родин, від їхніх чоловіків, дітей, від всього, що вони любили. Їх примусили служити шлюхами для солдатів, які дуже ймовірно, були тими, хто вирізав їх батьків, чоловіків і дітей.

— Ну, я…

— Жінки, чий крик часто лунає по ночах. Ті, чий плач ми чуємо.

Пильний погляд Джонрока розвіявся. Він поколупав свій шматок шинки.

— Іноді я не можу заснути, слухаючи ридання тих жінок.

Річард подивився між фургонів вдалину за кільце охоронців табору. Там, удалечині, робота над насипом тривала. Він уявив собі, що людям нагорі, в Народному Палаці, в тому останньому оплоті опору Імперському Ордену, нічого не залишається робити, окрім як чекати навали цієї орди.

Вони нічого не могли зробити. Не залишилося жодного безпечного місця, куди б вони могли піти. Вірування, поширювані Імперським Орденом, як гігантський удав, заковтували все людство.

Внизу в табірної стоянці купки людей збиралися навколо кухарських багать. Крізь тіні і морок Річард міг бачити, як жінку тягли до намету. Колись у неї були мрії і надії на майбутнє; тепер, коли Орден встановив своє бачення людства, вона була просто перехідним майном.

Вже чоловіки вишиковувалися в чергу зовні, переможці, що чекають своєї нагороди взамін служіння Імперському Ордену.

У кінцевому рахунку, незважаючи на всі великі цілі, Орден був тим, чим він був насправді: спрагою одних управляти всіма іншими, щоб нав'язати їм свою волю і претендувати на моральні права, які, як вони вірили, давали їм можливість брати будь-яким чином те, що вони хотіли.

В інших місцях Річард бачив, як чоловіки зібралися навколо випивки і азартної гри. Продовольчі обози, напевно, привезли спиртне. Ніч обіцяла бути гучною.

Келен була десь там, в цьому морі чоловіків.

— Добре, — сказав Річард, — якщо ти не бажаєш приєднатися до зловживання тими жінками, тоді залишаються ще табірні бродяги, які їх бажають.

Джонрок думав в тиші деякий час, гризучи свою шинку. Якщо б тихий гнів міг різати сталь, Річард вже давно був би без нашийника і намагався б зробити що-небудь, щоб перенести Келен з цього місця в безпечне — настільки безпечне, що ще залишилося у світі, який ніби зійшов з розуму.

— Знаєш, Рубен, ти вмієш усе зіпсувати.

Річард глянув на чоловіка.

— Ти б волів, щоб я збрехав? Придумав що-небудь, лише б заспокоїти твою совість?

Джонрок зітхнув.

— Ні. Але все ж…

Тоді Річард зрозумів, що він не повинен позбавляти сили духу свого правофлангового нападника, інакше він не зможе грати в повну силу. Якщо вони програють наступну гру, у них не буде жодного шансу битися з командою імператора, і тоді Річард не зможе побачити Келен знову.

— Та досить тобі, Джонрок! Ти стаєш великою знаменитістю. Люди починають вітати тебе, коли ти виходиш на поле. Може статися, що буде безліч симпатичних жінок, які захочуть бути з великим, красивим нападником команди-чемпіона.