Небезпечнi мандри

42. ГРІЗНА ВІСТЬ НАДВЕЧІР

Розповівши казку до кінця, Кульбаба згадав, що саме пора була йому заступити Жолудя на сторожовому посту. А пост був недалеко — на східному узліссі їхньої буковини, тож Ліщина, вирішивши перевірити, як у Самшита з Веронікою виходить нова нора, подався разом із Кульбабою попід пагорком. Він тільки хотів лізти в нову нору, коли помітив маленьке створіннячко, що швидко дрібушило в траві. Це була та сама миша, яку він був порятував від боривітра. Радий бачити тваринку живою-здоровою, Ліщина вернувся назад, щоб перекинутися з нею словом. Миша теж упізнала його й заговорила швидко— швидко, сівши на задні лапки, а передніми умиваючи писочок.

— Хороші дні, теплі дні! Вам подобатись? Багато їжі, тепло! А ви десь ходити, а тоді вернутись, так?

— Так, ми ходили в похід, але знайшли те, що шукали, й тепер сидітимемо тут завжди, — відповів Ліщина.

— Це добре! Багато кролів — трава коротша!

— І яка їй різниця: довга трава чи коротка? — зауважив Кучма, що пасся неподалік разом з Чорнобілем. — Миші не їдять трави!

— Хіба ви не знати, що в короткій траві нам легше бігати? — спитала миша таким панібратським тоном, що Кучма тільки вухами затряс від злості. — Бігати швидко, а от насіння з короткої трави нема! От у вас тут колонія, а ще прийти інші кролі — скоро бути ще одна колонія! Нові кролі — ваші друзі?

— Так, так, усі друзі! — нетерпляче відповів Кучма. — Поговорімо, Ліщино, про майбутніх кроленят!

Але Ліщина не відвернувся — пильно дивився в очі миші.

— Почекай трохи, Кучмо! — сказав він. — То що ти, мишко, говорила про нову колонію? Де буде нова колонія?

— Ви не знати? — здивувалась миша. — Не ваші друзі?

— Ти розкажи мені про них більше, то я знатиму, друзі вони чи ні! Що ти мала на увазі, коли сказала про нових кролів?

Тон його був тривожний, вимогливий, і миша занервувалася і, як і всі її родичі в таких випадках, вирішила говорити лише те, що, на її думку, могло сподобатися Ліщині.

— Може, ніяка не колонія! Тут і так багато кролів, і всі — мої друзі. Більше нема ніяких кролів. Більше не треба кролів!

— Але що ж то за кролі? — наполягав Ліщина.

— Ні, ні, пане, ніяких інших кролів, усі тут мої друзі, врятувати мене, дуже добре, бо як я бути, коли знов кобець падати на мене? — запищала миша.

— Та облиш її, Ліщино! — втрутився знов Кучма.

Ліщина не відповів другові — тихо, але твердо сказав миші:

— Ти кажеш, що ти наш друг. Якщо ти справді наш друг, розкажи, що ти знаєш про тих, інших кролів! І не бійся!

Миша збентежилась, а тоді, оговтавшись, сказала:

— Я не бачити інших кролів, пане, але мій брат казати, що одна пташка розповідати, що прийти кролі, багато-багато кролів на ранковій стороні пагорба! Може, це й неправда! Я вам не те казати, а ви більше не любити мишки, не дружити більше!

— Ні, ні, ти не турбуйся! Тільки повтори: де, казала та пташка, знаходяться ті, інші кролі?

— Вона казати, що вони допіру прийти на ранковій стороні!

— Ти молодця! — похвалив мишу Ліщина. — Ти дуже нам допомогла! — І, обернувшись до Кучми й Чорнобіля, спитав: — Що ти скажеш на це, Кучмо?

— Ат, плітки польової дрібноти! — відмахнувся Кучма.

— Якщо твоя правда, то я помиляюсь, і нам треба все це забути, — сказав Ліщина. — Але я хочу перевірити, що за цим криється! Чорнобілю, будь ласкав, знайди мені Падуба!

— А я тут! — мовив Падуб, надбігши тим часом.

— Пройшла чутка, що якісь чужі кролі стали табором на ранковій стороні пагорба, — сказав Ліщина. — Хотів би я знати, хто вони! Чи не могли б ви з Чорнобілем гайнути й глянути, хто там?

Падуб і Чорнобіль тільки рушили, як із нори вискочив Вероніка. На його писку був написаний справжній тріумф.

— Закінчили нору? — спитав Ліщина.

— Та що там нора! — відказав Вероніка. — Я вискочив, щоб повідомити інше: Конюшина привела маленьких! Усі здоровенькі кроленята. Цілий грайр: три кролики й три кролички!

— То вилети на бука й заспівай на всю колонію! — жартома порадив Ліщина. — Щоб усі-всі знали! І ще заспівай, щоб не бігли до Конюшини юрбою, не турбували її!

— Та кому воно треба! — кинув Кучма. — Кому приємно бачити таке: сліпе, глухе ще й голе!

— Кролиці захочуть побачити, — сказав Ліщина. — Їх це хвилює. Але не можна, щоб її турбували, а то ще поїсть маленьких!

— Ну нарешті у нас починається нормальне кроляче життя! — вигукнув Кучма. — Що за літечко було у нас! Знаєш, мені все сниться, що я знов опинився в Ефрафі. А проте є в них одна хороша річ, яку я хотів би запозичити: як вони добре заховані! Колонія розростається, Ліщино, і треба подбати про безпеку! Але ми не повторюватимемо помилок ефрафанців. Будемо заохочувати молодняк, щоб ішли десь засновували нове поселення.

— Тільки ти нікуди не йди, а то я попрошу Кегаара, щоб приніс тебе назад, схопивши за шкірки! Я хочу, щоб ти вишколив для нас по-справжньому добру Оуслу!

— О, це якраз по мені! — підхопив Кучма. — Уявляю, як поведу новобранців до комори, і ми повиганяємо звідтіля котів, просто щоб апетит розгулявся!.. Але чи не збігати нам на долину, прихопивши ще П’ятого? Пшениці вже покошено — наберемо колосків!

— Ні, почекаймо трохи! — заперечив Ліщина. — Хотів би я спочатку почути, які вісті принесуть Падуб із Чорнобілем.

— Уже й чекати не треба! Он вони біжать, якщо не помиляюсь. Просто по відкритій дорозі шпарять, не ховаються! Ну й дають!

— Якась біда… — тихо мовив Ліщина.

Падуб і Чорнобіль на граничній швидкості домчали до довгих тіней лісу. Вони бігли так, мов за ними гнались. Ліщина й Кучма сподівались, що на пагорку ті сповільнять біг, але Падуб і Чорнобіль зразу ж кинулись до нір. Останньої миті Падуб став, роззирнувся і двічі тупнув лапою. Чорнобіль шаснув у найближчу нору. Зачувши сигнал тривоги, кролі сипонули до нір.

— Стривай, Падубе! — закричав Ліщина, проштовхуючись між Чашечкою та Козельцем, що спішили сховатись. — Чого ти зняв тривогу? Та не тупай так, бо дах у Сотах завалиться! В чім річ?

— Засипайте нори! — видихнув Падуб. — Усі під землю! Там, у видолинку, повно ефрафанців!

— Ефрафанців? Утікачів із Ефрафи?

— Ні, не втікачів! — сказав Падуб. — Там Горицвіт із солдатами! Ми наскочили на них — Чорнобіль упізнав кількох. Напевне, й сам Звіробій там! Вони прийшли перебити нас усіх!

— Може, це просто патруль?

— Ні, це не патруль! — відповів Падуб. — Ми чули запах і тупотіння багатьох лап у видолинку! Спочатку ми подивувались, що можуть там робити стільки кролів, і хотіли туди спуститись, та й наскочили просто на Горицвіта. Ми крутнулись і побігли геть. Він не погнався за нами — певне, не мав такого наказу. Але вони не забаряться — скоро будуть тут!

З нори вискочив Чорнобіль, ведучи за собою Срібного та Ожину.

— Треба негайно покидати колонію, пане! — звернувся Чорнобіль до Ліщини. — Поки вони сюди доберуться, ми далеко зайдемо!

Ліщина обвів усіх поглядом.

— Хто хоче йти — хай іде! Я не зрушу з місця. Тут наш дім, ми його побудували і крізь що тільки не пройшли — Фрітх один знає! — заради цього дому! Ні, я не покину колонії!

— Я теж нікуди не піду звідси! — сказав Кучма. — Коли вже мені пора до Чорного Кроля, то я ще прихоплю з собою парочку ефрафанців для компанії!

На мить запала мовчанка.

— Падуб радить правильно: закопати ходи, — сказав Ліщина. — Це найкраще з усього, що ми можемо зробити. Треба добре, надійно закидати входи землею. Тоді їм доведеться нас викопувати. А нори у нас глибокі, скрізь коріння дерев. Чи довго вони протримаються нагорі? Коло них зберуться елілі. Їм доведеться зняти облогу.

— Ви не знаєте ефрафанців! — наполягав Чорнобіль. — Мати розповідала мені, як вони знищили колонію в гаю Натлі.

— Тікай — я не затримую тебе! — відповів Ліщина. — А я не покину колонії. Це мій дім! — Він подивився на Хізентлай, що сиділа в отворі найближчої нори й дослухалася до їхньої розмови. Вона мала незабаром привести маленьких. — Чи далеко забіжить із нами Хізентлай? А Конюшину залишимо напризволяще із її виводком?