Ерагон. Найстарший

Коли дівчина закінчила, по її щоці пробігла сльоза. Ерагон дивився на Насуаду й думав про те, як їй зараз важко і яку треба мати силу волі, щоб гідно витримати всі випробування долі.

— А як же я, Насуадо? — нарешті спитав він. — Що мені робити в цьому місті?

Дівчина пильно глянула Ерагонові прямісінько в очі.

— Ти вільний робити все, що побажаєш. І члени ради не зможуть контролювати тебе. Адже ти герой для варденів і гномів! Навіть ельфи привітають тебе з перемогою над Смерком, коли про це дізнаються. І якби ти виступив проти мене або проти ради, усім нам довелося б поступитися, бо люди підтримують тільки тебе. Зараз ти — найвпливовіша особа серед нас. Але якщо тебе влаштовує моя влада, я продовжу справу, що її розпочав Аджихад. А ти, відповідно, поїдеш разом із Арією до ельфів на військовий вишкіл, а потім повернешся до варденів.

«Чому вона така відверта з нами? — раптом засумнівався Ерагон. — Може, мені слід відхилити вимоги ради?»

«Ні, надто пізно, адже ти погодився на її владу, — подумки підказала Сапфіра. — А відверта вона тому, що твоє закляття дозволило їй не ховатись від тутешніх шпигунів. А можливо, вона теж хоче завоювати нашу довіру».

«Як ти гадаєш, їй можна довіряти? — спитав юнак, у якого несподівано виникла одна цікава ідея. — Це дуже важливо».

«Так, — погодився дракон. — Вона була цілком щирою».

Ерагон швидко переказав свій план Сапфірі, й вона миттю його схвалила. Потім юнак підійшов до Насуади, на ходу виймаючи меча. Дівчина злякано потяглась була рукою до свого вбрання, намацуючи сховану зброю, але Ерагон уже зупинився й став на одне коліно.

— Насуадо, — заспокійливо мовив юнак, простягуючи Зарок дівчині, — ми пробули тут із Сапфірою зовсім недовго. Але за цей час ми встигли вшанувати Аджихада, а тепер схиляємось перед тобою. Ти боролася під прапором Фартхен Дура навіть тоді, коли всі інші втекли, включно з двома членами ради, і говорила з нами відверто, а не дурила нас. Тому я присягаю своїм мечем на вірність тобі!

Ерагон виголосив свою промову, чудово розуміючи, що ніколи б не зробив цього до битви. І тільки побачивши, стільки людей загинуло поруч із ним, юнак зважився на цей крок. Протистояння Імперії вже не було його особистою справою — тепер він робив це задля варденів і задля всіх людей, які перебували під владою Галбаторікса. Немає жодного значення, як довго триватиме це протистояння, він готовий битися до останньої краплі крові! І найкраще для нього зараз — вірою й правдою служити цій дівчині.

Звісно, і він, і Сапфіра дуже ризикували, присягаючи на вірність Насуаді. Адже раді було відомо тільки те, що він погодився присягнути варденам. Але кому саме — цього він не казав. До того ж, не було жодної гарантії, що Насуада зможе впоратись із владарюванням.

— Ну що ж, — вирішив Ерагон, — краще присягнути чесному дурню, аніж брехливому розумнику!

Насуада була неабияк здивована палкою промовою Ерагона. Вона обережно торкнулась його меча й прикипіла поглядом до темно-червоного клинка. Потім, узявши до рук зброю, торкнулася нею голови хлопця.

— Я приймаю твою присягу, вершнику, — урочисто мовила дівчина. — Але ти мусиш усвідомити весь тягар обов'язків, які береш на себе. Тож устань, мій васале, і візьми свого меча.

Ерагон підкорився:

— Тепер я зізнаюсь тобі як своїй королеві… Знай, що рада примусила мене присягнути на вірність варденам. Тільки так ми із Сапфірою могли їх обдурити.

— Ну що ж, це навіть добре, — несподівано посміхнулась Насуада. — Бачу, ти швидко опанував правила тутешньої придворної гри. Але чи згодишся ти привселюдно присягнути на вірність мені?

— Звісно, — кивнув юнак.

— Гадаю, це заспокоїть раду, — замислилась дівчина. — А тепер залиш мене. Мені треба багато чого зробити. До того ж, я мушу підготуватися до похорону… Та пам'ятай, Ерагоне, що зобов'язання, які ми взяли на себе, поєднують нас. Я відповідатиму за тебе тільки тоді, коли ти вірно мені служитимеш. Дивися, не зрадь мене!

— Я тебе не зраджу, — вклонився юнак.

Насуада трохи помовчала, а потім зазирнула йому в очі й лагідно додала:

— Прийми й ти мої найщиріші співчуття, Ерагоне. Я чудово розумію, що, не тільки мене, а й інших людей спіткають гіркі втрати. Я втратила батька, а ти — свого найліпшого та найвідданішого друга. Повір, мені дуже подобався Мертаг, і я страшенно шкодую, що він загинув… До побачення, Ерагоне.

Ерагон кивнув, і вони разом із Сапфірою вийшли. У коридорах їм не трапилася жодна людина. Юнак заклав руки за шию, потягнувся й різко видихнув. День щойно почався, а вій уже був знесилений, адже на раді йому довелося добряче понервувати.

— Нам сюди, — раптом торкнулась його плеча Сапфіра, і вони тут-таки почали спускатись до тунелю.

— Куди це ми йдемо? — роззирнувся навсібіч хлопець і миттю отримав легкого ляпаса драконячим хвостом. — Ні, справді!

Сапфіра мовчки йшла поруч.

— Розумію, я часом втрачаю голову, але не ревнуй, — мовив Ерагон. — Ситуація змінюється щодня, і я вже не знаю, чого мені чекати завтра, крім горя і втрат.

— Усе не так уже й погано, — за деякий час озвався дракон. — Ми виграли велику війну, тож треба відсвяткувати.

— Сумніваюсь, що це допоможе забути про той абсурд, який нас оточує, — похнюпився юнак.

Дракон зневажливо пирхнув, несподівано вистріливши тонким струменем вогню, що обпік Ерагонові плече.

— Ой, вибач! — гукнула Сапфіра, потрусивши головою, аби розвіяти дим.

— Вибач? — обурився хлопець, потираючи своє плече. — Та ти ж ледь мене живцем не підсмажила!

— Я й не думала, що так станеться! — засоромлено виправдовувався дракон. — Я весь час забуваю, що можу дихати вогнем. Уявляєш? Мабуть, це від мене не залежить… Це… як блискавка, що б'є в землю. Як ти її контролюватимеш?

— Мабуть, твоя правда, — буркнув Ерагон. — Вибач, що нагримав.

— Та нічого, буває, — кліпнула Сапфіра своїм велетенським оком. — Я просто хотіла, аби ти зрозумів, що тобі, як вершнику, навіть Насуада не може наказувати.

— Але ж я дав слово вершника! — заперечив Сапфірі юнак.

— Ну то й що? — знову пирхнув дракон, відвівши голову вбік. — Якщо буде потрібно, ти маєш право забрати його назад. Або я наполягатиму, і ти вже нічого не вдієш. Ми ж пов'язані з тобою, хіба ти забув? Наприклад, я тебе викраду, і тоді твоїй непокорі буде виправдання.

— Гадаю, цього не станеться, — посміхнувся юнак. — Якщо ми так схитруємо, то вардени знову втратять свою єдність.

Тим часом Сапфіра несподівано зупинилась. Тепер вони стояли перед аркою, висіченою біля входу до бібліотеки Тронжхейма. Величезна зала здавалась порожньою, хоч за рядами книжкових шаф цілком могли ховатися шпигуни. Настінні світильники заливали м'яким світлом ніші, призначені для читання. Обережно маневруючи між полицями, Сапфіра привела Ерагона туди, де на них уже чекала Арія. Від несподіванки хлопець зупинився як укопаний. Ельфійка виглядала стурбованою, тримаючись за руків'я меча.

— Що ти накоїв? — напалась на юнака Арія, коли той усівся перед нею за мармуровий стіл.

— А що ти маєш на увазі? — здивовано запитав той.

— Що ти пообіцяв варденам? — не вгавала дівчина. — Ти хоч сам розумієш, що наробив?

— Здається, ми просто зробили те, що мусили зробити, — відповів Ерагон, дивуючись із того, як легко ельфи втрачають контроль над собою. — Я майже необізнаний із вашими традиціями, але якщо мої дії якось образили ельфів, то…

— Дурбецало! — зненацька урвала його Арія. — Ти нічого не знаєш про мене. Я вже сімдесят років представляю тут свою королеву! П'ятнадцять років поспіль я носилася з яйцем Сапфіри від варденів до ельфів. І весь цей час я боролася за те, щоб вардени могли мати гідних лідерів, які зможуть протистояти Галбаторіксові… Так, Бром вигадав угоду, згідно з якою новий вершник допомагатиме ельфам, тобто мені! А тепер ти заодно з радою старійшин? Ти погодився, щоб вони контролювали нещасну Насуаду, чи не так? Що ти накоїв, юначе?

Якийсь час вражений Ерагон сидів мовчки. Потім, сяк-так стримавши своє обурення, він коротко пояснив ельфійці, чому саме погодився пристати на вимоги ради і як вони із Сапфірою обдурили старійшин.