Дiти Безмежжя

— Але чому на Місяці? — розвів руками Добромир. — Як потрапили на Місяць ці апарати? Хто сюди прилітав?

— Люди Землі. І дехто інший. Про все це я прочитаю вам. Слухайте уважно. В цих сферах методом кристалічного запису розповідається історія тих часів, часів розвитку лемурійської культури. Ви чули про гіпотетичний материк Лемурію? От і гаразд. Вона існувала раніше за Атлантиду. Це був гігантський материк. Він розстилався там, де нині Тихий, Індійський океани, до нього входила частина сучасної Африки.

— І ви зрозуміли чужу мову? — здивовано запитала Зоря.

— Не я, а мої кібермашини, — ласкаво сказав селенолог. — Вони дуже швидко знайшли ключ до записів. Довелося поморочитись, але все вдало. Скоро люди нашої планети знатимуть повністю свою передісторію. Досі все було в тумані. Труднощі були неймовірні. Розповідь ведеться в символічному плані. Своєрідна алгебра виразів і понять. Але я маю велику підготовку щодо стародавніх культур. Оскільки ж у них була повна спадковість, то мені пощастило натрапити на кінчик ниті. А до клубочка дійшли кібермашини. Ось так. Почнемо?

— Читайте, читайте, — разом скрикнули Добромир і Зоря.

— Гаразд. Ні, краще не я читатиму, а машина У неї неприємний голос, але вона збереже всю своєрідність викладу. Бо в мене можуть бути свої домисли, гіпотези, пояснення, а машина об’єктивніша. Будете судити самі. Назви Землі, Місяця, планет і так далі машина замінила з древніх на сучасні. Релігійно-містичне забарвлення залишилось. А об’єктивне наукове зерно вилущити — це вже справа дослідників.

— Скоріше, не мучте нас, — попрохала дівчина. Її сині оченята горіли нетерпінням. — А то прилетять наші мучителі — і не дослухаємо до кінця.

— Встигнете, — пообіцяв Коор. — Починаю.

Він підійшов до кібермашини, ввімкнув її. На щитку заблимали мініатюрні синюваті вічка. Почулося легеньке стрекотання. Спокійний металічний голос сказав:

— Ти, хто вперше доторкнешся до записів Асурамія, збережи священну повагу до моїх слів. Це слова правди, це слова горя, це слова великого попередження, яке Асурамія посилає в далеке Майбутнє. Я вірю — воно прийде, бо Спіраль Життя Вічна і нема сил у Безмежному Лоні Великої Матері, які б зупинили її урочистий і переможний хід.

Асурамія знає: ти, хто вперше доторкнешся до його записів, — будеш інший, бо ніщо не повторюється у Всесвіті. Ти будеш інший зовнішньо, у тебе буде інше вбрання, інші звичаї, інша мова, інші традиції. Але ми Брати з тобою, рідні Брати, бо Лоно Великої Матері, яке породило нас, — єдине. Кров Безмежності — Великий Вогонь — пронизує і мою, і твою ще не народжену субстанцію. І через нього, через той вічний благословенний Вогонь, ми з тобою і з’єднаємось у розмові дружби.

Прийми любов Асурамія, далекий Брате, прийми його сердечне попередження. Вислухай Історію Лемурії, історію її розквіту і загибелі, і хай вона буде для тебе дороговказом до Істини, яку не встигли побачити ми — діти Чорної Раси.

Вогонь — Священний Вогонь! Збережи слова Асурамія, донеси подих мільйонноліть до слуху майбутніх рас. Бо ми — це вони, бо вони — це ми, розділені невблаганним часом і простором — Великою Ілюзією Єдиного Існування.

Люди у підземеллі завмерли. Нема для них нічого: ні недавніх негод в ущелинах Місяця, ні страху смерті, ні Землі, ні Гайворона, який, напевне, готує їм прочухана за порушення дисципліни. Є лише цей дивний, таємничий голос, є лише грандіозна, легендарна панорама давно зниклого життя, яке знову відроджується, вирує, постає нещадною об’єктивністю у всій своїй буряності і трагічності.

Слово Асурамія

— Я, Асурамія, сиджу в печері.

Переді мною — священний Сура-па. Він приймає мої слова і поглинає їх в надра своїх кристалів.

Інколи я виходжу з печери, дивлюся у простір. Там пливе колесо Землі, яку я покинув недавно. Вона охоплена полум’ям і димом. Не видно землі. Не видно води.

Гнівні Божества Космічної Справедливості обрушили свою караючу волю на грішних сипів Чорної Раси, які власними руками викликали до дії таємні сили Вогню, заховані Великою Матір’ю в своєму покрові. Посіяні отруйні зерна дали жахливі парості. Нема повернення назад! Лемурія гине!

Місяць теж здригається від пекельних вибухів. Вогняні смерчі іуляють по його тілу. Випаровуються від страшного жару теплі моря, чорніють голубі дерева і мохи.

По ущелинах Місяця з вереском і жахом мчать волохаті тюї-ри — примітивні тварини цієї планети. Вони нічого не розуміють. Вони шукають захисту в горах. Та захисту нема ніде. Гине Земля. Гине Місяць. Караючий вогонь не знає пощади. Хай же здійснюється воля Космічного закону. Хай наступні раси не повторять гріха Лемурії.

Я, Асурамія, повертаюся до печери, сідаю перед священним Сура-па і починаю свою розповідь. Це буде розповідь про далеке минуле Лемури, про дні її розквіту і падіння, про дивних, божественних Синів Вогню, які прийшли з Космічної Далини, і про Чорних Жерців Лемурії, які повстали проти Посланців Великої Матері.

Я теж скоро піду з цього світу страждань та ілюзій. Я піду спочивати до Сфер Блаженства, щоб колись знову прийти сюди для боротьби і страждань. Але тепер доведу до кінця свій задум — залишу для наступних рас Слово Попередження. Я, Асурамія, починаю.

Перші раси Лемурії вийшли з предковічних лісів. Вони були високі і могутні. Вони мали довгі сильні руки і порослі густим волоссям тіла.

Вони були хоробрі і меткі. Чоловіки не боялися наодинці зустрітися з плямистими гігантськими такала, які нападали навіть на носорогів.

Мисливці приносили з полювання багато м’яса. Жінки збирали плоди. Лемурія була багатою землею. Пересуваючись з місця на місце, племена легко знаходили їжу і притулок. Інколи вони селилися в гірських печерах, інколи робили криївки з кори великих дерев.

Так минали віки. Багато віків.

Лемури почали здобувати вогонь. Спочатку вони його зберігали у кам’яних схованках, а потім навчилися підпалювати сухий мох і бересту тертям двох кусочків дерева.

Вогонь дав тепло і захист від нічних хижаків. Він нагадав темним лемурам, що якісь вогні сяють вночі на небі. Вони почали, інколи думати про ті таємничі далекі вогні.

А думка — брат вогню. На її крилах почали прилітати до лемурів великі відкриття. Так почалася довга дорога до слави Лемурії.

Минула епоха списів, луків і стріл. Лемури знайшли в горах руди — мідну, залізну і срібну. Вони навчилися плавити і обробляти її. Деякі племена оселилися на постійних місцях. Виростали городища, які почали володіти навколишніми землями.

Спалахнули війни за землі. Полилася кров.

І тоді прокотилися по Лемури могутні землетруси. Земля попереджувала нерозумних дітей своїх. На заході океан поглинув частину земель. На сході піднялися високі гори. Над ними клубо-чились вогні, і гарячі камені розліталися від них, запалюючи навколишні ліси.

Та лемури не прислухалися до голосу Матері. Війни тривали. Вони інколи переривалися короткими роками спокою.

Якраз у цей час з’явилися Сини Вогню — Посланці Великої Матері.

З неба спустилися великі Храми. Вони були вищі за тисячолітні дерева. Вони сяяли, як сонце, і могутнім ревом потрясали землі Лемури.

З них вийшли Сини Вогню. Вони були високі і сильні. Одежа на них була як барви небес.

Лемури поклонилися Синам Вогню, вражені жахом і несподіванкою. Але Сини Вогню нікого не зачепили, нікого не знищили. Вони легко вивчили мову лемурів і почали розмовляти з ними.

І тоді лемури дізналися, що Сини Вогню — не божества, а Посланці Великої Матері. Так вони називали Безмежний Космос. Посланці жили на далекій планеті, яка десь у безодні небес летіла навколо свого Голубого Сонця.

Вони розповіли, що прилетіли допомогти молодим братам — так вони звали лемурів — краще жити, показати їм інші світи, навчити їхніх дітей великих таємниць Буття.

Та мало хто з лемурів розумів Синів Вогню. Вони визнавали тільки силу і владу. А Посланці принесли тільки любов і сяйво Знання.