Третe Правило Чарiвника, або Захисники Пастви

Сестра Дульче зблідла.

— Я… Ну, я… Я піду перевірю…

— Ви негайно підете на конюшню і скажете майстру Фінчу, що, якщо коні не будуть знайдені до наступної перевірки, їх вартість, як і вартість упряжі, буде вирахувано з його платні!

Сестра Дульче квапливо вклонилася і вилетіла з кабінету. Коли двері за нею зачинилися, Уоррен посміхнувся:

— Схоже, ти цілком втягнулася в роботу, Верна!

— Уоррен, хоч ти мене не чіпай!

Уоррен відразу перестав посміхатися.

— Верна, заспокойся. Це всього лише коні. Фінч їх відшукає. Не варто через це плакати.

Верна здивовано моргнула. Торкнувшись пальцями щік, вона відчула, що вони дійсно вологі.

— Вибач, Уоррен. Не знаю, що зі мною діється. Напевно, я просто втомилася.

— Верна, не можна так засмучуватися через якісь купи папірців.

— Ти тільки поглянь, Уоррен! — Вона вихопила зі стосу доповідей першу, яка потрапила під руку. — Аббатиса, яка підтверджує підписом вартість вивезення гною! Ти хоч маєш поняття, скільки гною виробляють ці чортові коні?! І скільки вони жеруть, щоб видати цей гній?

— Чесно кажучи, ні. Повинен визнати, що… Верна вхопила наступну доповідь.

— Масло…

— Масло? — Перепитав Уоррен.

— Так, масло. — Верна пробігла очима документ. — Воно згіркло, і нам потрібно купити десять фургонів масла, щоб поповнити запаси. А я повинна розглянути це питання і вирішити, чи будемо ми платити ціну, яку призначив торговець, чи пошукаємо іншого.

— Ймовірно, це дійсно важливо… — З сумнівом промовив Уоррен.

Верна взяла третю доповідь.

— Покрівельники. Покрівельники і теслі лагодять дах в обідньому залі. І перекриття. Вдарила блискавка, Уоррен, ти розумієш? Вони кажуть, що тепер мало не половину даху потрібно знімати і міняти. Десять чоловік будуть працювати два тижні, і мені потрібно вирішити, чи підходящий зараз для цього час, і завізувати суму, яку їм заплатять.

— Ну, раз люди працюють, вони мають право отримувати за це гроші, хіба не так?

Верна потерла пальцем важкий золотий перстень.

— Я сподівалася, ставши аббатисою, багато що змінити в Палаці. Ми, сестри Світла, часом помиляємося, вважаючи, що виконуємо волю Творця. Але ці папери — це все, чим я займаюся, Уоррен. Подивися на них. Я читаю їх вдень і вночі, поки в очах не починає рябіти.

— Напевно, це все-таки важливо, Верна, — повторив Уоррен.

— Важливо? — З перебільшеною акуратністю вона витягла з купи ще один документ. — Подивимося, що тут… Схоже, двоє наших «молодих людей» напилися і влаштували пожежу в готелі… вогонь поширився… завдано значної шкоди… власники хочуть, щоб Палац компенсував збитки. — Вона відклала папір в сторону. — З цими двома доведеться провести серйозну і тривалу бесіду.

— Ось бачиш, Верна… — Почав Уоррен, але вона його перебила:

— А тут у нас що? Рахунок від швачки. За сукні для послушниць. — Верна взяла наступний. — А це? Сіль. Трьох найменувань.

— Але, Верна…

Не давши Уоррену і слова сказати, Верна вивудила ще один.

— Ну а тут? — Верна зі знущальною серйозністю насупила брови. — Копання могил.

— Що?

— Два могильники. Хочуть отримати гроші за свою роботу. — Вона пробігла очима документ. — І мушу зауважити, вони досить високо оцінюють свою майстерність.

— Послухай, Верна, мені здається, ти тут надто засиділася. Тобі потрібно подихати свіжим повітрям. Як ти на це дивишся?

— Прогулятися? Уоррен, у мене немає часу…

— Аббатиса, ви занадто довго сидите на одному місці. Вам необхідний моціон.

— Уоррен багатозначно показав очима на двері. — Так як щодо прогулянки?

Верна теж глянула на двері. Якщо сестра Дульче відправилася виконувати її доручення, то в приймальні зараз тільки сестра Феба. А Феба — подруга… Але Верна тут же нагадала собі, що вірити не можна нікому.

— Ну… Добре, гадаю, невелика прогулянка мені не зашкодить.

Уоррен, обійшовши стіл, взяв її за руку і допоміг піднятися.

— От і прекрасно. Пішли? — Вирвавши руку, Верна обдарувала його убивчим поглядом. Вона зціпила зуби, але майже проспівала:

— О так, чому б і ні? Почувши звук дверей, сестра Феба, поспішно схопившись, схилилася в поклоні.

— Аббатиса… Вам що-небудь потрібно? Може, трохи супу? Або чай?

— Феба, я тобі сотню разів говорила: не треба кланятися всякий раз, як ти мене бачиш! Феба вклонилася знову:

— Так, аббатиса. — Її кругле личко спалахнуло. — Я хотіла сказати… Вибачте, аббатиса. Пробачте мені.

Верна, зітхнувши, зібрала рештки терпіння.

— Сестра Феба, ми знаємо один одного ще з часів послушництва. Скільки разів нас з тобою відправляли на кухню скребти котли за… — Верна глянула на Уоррена. — Ну, не пам'ятаю вже за що, але, одним словом, ми з тобою — старі друзі. Будь ласка, постарайся про це не забувати, добре?

Феба несміливо усміхнулася:

— Звичайно… Верна. — Вона трохи здригнулася, називаючи аббатису по імені, і почервоніла ще більше.

Ледве вони вийшли в коридор, Уоррен відразу ж поцікавився, за що подруг відправляли чистити котли.

— Не пам'ятаю! — Гаркнула Верна, оглядаючи порожній коридор. — Ну і навіщо ти мене витягнув з кабінету?

— Просто, щоб ти прогулялася, — знизав плечима Уоррен. Він, в свою чергу, теж уважно оглянув коридор, потім багатозначно подивився на Верну. — Я подумав, що, можливо, аббатисі захочеться відвідати сестру Симону.

Верна спіткнулася на рівному місці. Сестра Симона ось уже кілька тижнів була не в собі — їй снилися кошмари, і її тримали в захищеній кімнаті, щоб вона не могла заподіяти шкоду ні собі, ні комусь іще.

Уоррен, нахилившись до Верне, прошепотів:

— Я до неї вже заходив.

— Чому?

Уоррен вказав пальцем вниз. Підвали. Він мав на увазі бібліотеку. Верна насупилася:

— І як справи у бідної Сімони? На перетині коридорів Уоррен ще раз озирнувся по сторонах.

— Мене до неї не пустили.

На вулиці лило як з відра. Верна, накинувши на голову шаль, пірнула під дощ, намагаючись ступати по каменях. У світлі, що лилося з вікон, блищали величезні калюжі. Стражники, що охороняли покої аббатиси, шанобливо схилилися, коли Верна з Уорреном пробігли мимо, поспішаючи опинитися під дахом.

Добігши до укриття Верна струсила з шалі краплі дощу і закутала плечі.

Балахон же Уоррена промок наскрізь. Перехід, в якому вони опинилися, було утворено виноградними лозами, але, оскільки вітру не було, тут було досить сухо. Верна вдивилася в темряву, але не побачила нічого підозрілого. До наступної будівлі — лікарні — було досить далеко.

Верна села на кам'яну лаву. Уоррен був готовий рушити далі, але, подумавши, присів з нею поруч. Верна дихала на повні груди, насолоджуючись запахом дощу і вологої землі. Вона не звикла довго сидіти в чотирьох стінах. Вона любила простір, м'яка земля була їй зручною постіллю, а дерева і поля відмінним кабінетом, але це життя для неї закінчилася. Під вікнами аббатиси був розбитий чудовий сад, а в неї до цих пір не знайшлося часу хоча б поглянути на нього.

Здалеку долітав барабанний бій — наче мірна хода року.

— Я торкнувся свого Хань, — порушив нарешті мовчання Уоррен. — І не відчуваю сторонніх поблизу.

— А ти можеш відчути присутність того, хто володіє магією Збитку? — Шепнула Верна. Уоррен вдивився в темряву.

— Про це я не подумав.

— Так у чому справа, Уоррен?

— Ти думаєш, ми одні?

— Звідки я знаю!

Уоррен знову озирнувся і судорожно ковтнув.

— Я, бач, останнім часом досить багато читав. — Він знову махнув рукою в бік бібліотеки. — І подумав, що нам варто відвідати сестру Симону.

— Ти вже говорив. Але до сих пір не пояснив, навіщо це потрібно.

— У тому, що я прочитав, дещо говорилося про сни, — пояснив Уоррен.

Верна спробувала зазирнути йому в очі, але в темряві могла розрізнити лише його силует.

— Сімоні сняться сни, — промовила вона, відчуваючи, як тремтить від холоду Уоррен. Принаймні Верна сподівалася, що від холоду. Раптово, сама не встигнувши зміркувати, що робить, вона обняла його і поклала голову до себе на плече.