Десятий учень. Книга 2 (СИ)

--- А так, загинемо разом!

--- Ні.

Човен плив все швидше і швидше. Карол навіть не намагався вирватись з цієї страхітливої круговерті, бо це було даремно. Жінка була дуже спокійною, і цей спокій поступово передався і Каролові.

--- Що робитимемо?

--- Коли допливемо до горловини виру, не будемо чикати коли нас затягне. Наберемо побільше повітря в легені і стрибнемо самі. Ти тільки нізащо не відпускай моєї руки.

--- А далі, що?

--- Побачиш. Приготуйся, вже скоро.

Перла підвелась на ноги. Тримати рівновагу було важко, та це їй вдавалось. Карол став поруч, і міцно стис її руку. Кожної миті, човен все ближче підпливав до водяної прірви, що утворилась в наслідок круговерті.

--- Давай! --- крикнула Перла, і потягла за собою чарівника.

Спочатку їх вертіло як в млинові, потім кудись тягла стрімка підводна течія. Від мулу, що піднявся з дна, майже нічого не було видно. Та Карол міцно тримався за руку жінки, а вона весь час була трохи попереду. Несподівано їх, як корок, підкинуло в гору і вони опинились в підземному тунелі, що його, мабуть і утворила вода. Вона текла кудись в темінь, тягнучи плавців за собою. Мільярди повітряних бульбашок підіймались на поверхню, і від цього здавалось що вода, навколо, кипить. Ці бульбашки допомагали жінці і чарівнику триматись на поверхні без зусиль, і це дало змогу, їм, швидко прийти до тями.

--- Де ми?--- відкашлюючись і випльовуючи воду, спитав Карол.

--- Саме зараз ми пропливаємо під храмом.

--- Тобі відомий цей шлях?

--- Так.

--- Тому ти і не боялася виру. А комусь ще, про це, відомо?

--- Так. Цей тунель показала мені Аммана. --- пояснила жінка.

Чарівник не вспів відреагувати на її слова, вода виштовхнула їх з тунелю у підземне озеро. Вони наче опинились на дні величезного колодязя. Щоб вибратись з відси, потрібно було дертися по прямовисній скелі. Каролові вдалося вилізти на невеликий виступ над водою, а потім витяг і Пєрлу.

--- Нам, без сторонньої допомоги, на гору не піднятися. --- сумно похитав головою, Карол, роздивляючись навколо.

--- Нічого, виберемось! Ось тільки трішки підсохну. --- відповіла жінка.

Вона скинула балахон, і чарівник побачив великі крила. Вони наче у казкового птаха розправились у жінки за спиною, і переливалися всіма барвами веселки. Чарівник аж рота відкрив від подиву.

--- Ну, як я, тобі. --- лукаво всміхаючись, спитала крилата красуня.

--- Дивовижно! Я навіть не здогадувався, що такі, як ти, взагалі існують. Хто ти така?

--- Моє плем’я жило на Планеті Білих троянд, нас називали синіми птахами, або птахами щастя. Та насправді ми крілокси. Але серед інших народів існує повір’я: «Той хто володіє крілоксом, матиме у всьому талан і ніяке лихо не увійде в його дім.» Коли нашу планету захопила Магра, мені і кільком моїм соплеменникам вдалося втекти, поки прохід був ще відкритим. Та в цих мандрах по системі Алагір, я їх загубила. І ось опинилась на Планеті Людей. Мене захопили в полон, і тримали на цепу, щоб не втекла, надіючись на щастя. Аммана мене визволила, вилікувала і забрала на цей острів.

--- Тепер я розумію, чому ти їй довіряєш. Але ж, захват твоєї планети стався дуже давно. Скільки ж тобі років?

--- Чесно кажучи, я вже і не пам’ятаю. Ми крілокси, живемо довго.

--- Ти чудово виглядаєш на свої роки! --- спробував пожартувати Карол.

Та Пєрла лише сумно всміхнулась. Крила за її спиною ворухнулись, потім відкрились у весь розмах. Жінка-крілокс змахнула ними раз, потім ще, і повільно відірвавшись від каменю, піднялась у повітря.

--- Я не зможу тебе підняти разом з собою. Коли опинюсь на горі, то скину мотузку. --- сказала вона, і полетіла.

Карол спостерігав за тим польотом, задерши голову, і не міг намилуватись. Він вже колись бачив крилатих істот, то були морфіни. Та ті більше нагадували комах переростків, хоч і були гарними. А Пєрла, дійсно була схожою на великого синього птаха. Вона підіймалась все вище і вище, і ось зовсім зникла від Каролового погляду. Чарівник залишився сам. Він чекав і чекав, та крілокс не поверталась. Поступово його знову огорнув неспокій.. Адже Пєрла сама сказала, що виконує наказ чаклунки. А хіба вгадаєш що у тієї на умі. Можливо це знову пастка. Якось все незрозуміло. То штовхає його у вир, потім рятує з нього. Тепер ця моторошна печера. Що ж йому робити? Карол огледів стіни, що його оточували, вони не були зовсім рівними. Якісь виступи і западини все ж вимальовувались. Якщо постаратися, можливо і вийде видертись на гору. Чарівник ще трохи почекав, потім таки зважився на підйом. Він проліз метра зо два, коли раптом за спиною щось зашурхотіло.

--- Бачу, Кароле, ти мені недовіряєш.

Це була Пєрла.

--- Чому так довго. На моєму місці, хто завгодно б засумнівався. --- Карол хотів озирнутись, та боявся впасти, тому, наче зі скелею розмовляв. Пєрлу, його безпорадність, розвеселила. Вона голосно засміялась, і стоголоса луна покотилась по печері.

--- А ти гадаєш, що для нас нагорі вже хтось приготував мотузку? Мені довелося її шукати. А нишпорити по храму, не дуже безпечно. Звісно, Хеті немає в чому мене звинуватити, та скоро повернутися до тебе, я б не змогла.

--- То де мотузка?

--- Трохи правіше і вище. Я спробую тебе до неї піднести. Тільки не пручайся, а то упущу.

Пєрла міцно обхопила Карола під пахвами, і понесла вздовж стіни. Крила у неї були сильними, а от руки як у тендітної жінки. Чоловікові було трохи не пособі, пересилюючи страх він промовив:

--- Це вперше, коли мене несе на руках жінка.

--- Все буде добре, ми майже долетіли. --- зрозуміла його неспокій крілокс.

Мотузка була міцною, по всій довжині, щоб було краще лізти, нав’язані вузли. Карол хутко виліз на гору, і лише тут зміг перевести подих. Пєрла знову вдягла свого балахона, і вони рушили до храму. Споруда була величезною. Нижні поверхи розташовані під землею, а башти, здавалось, пронизували небо. Зала, в яку зайшли Пєрла і Карол, призначалась для жертвоприношень. Під стіною стояв олтар, на якому, у всю свою кам’яну велич, возсідала сама Богиня Краси. Десять широких сходинок вели до її підніжжя, і на кожній стояла чаша по вінця наповнена ароматичною рідиною, в якій плавали квіти. Пахощі наповнювали залу, і від них паморочилось у голові. По всій залі стояли, сиділи , лежали чоловіки. На вигляд вони були ніби живі. Та все ж від кожного з них віяло смертю.

--- Намагайся дихати не дуже глибоко, або взагалі не дихай, поки тут не пройдемо. --- попередила чарівника, крілокс. — Бо станеш таким як вони.

Карол не сперечався, йому чим далі ставало все гірше. Перед очима пливли різнокольорові кола, а в скронях гупало наче по барабану. Вони ледь дісталися середини, а в чоловіка вже підкошувалися ноги, і він ледве на них тримався. Пєрла підхопила його під руку, і потягла до виходу. Несподівано, на його грудях засвітився оберіг. Це сили добра прийшли чарівникові на допомогу. Блакитна аура огорнула його тіло, і йому відразу покращало. Сили повернулися, і він, разом зі своєю супутницею, благополучно перейшли приміщення, і опинилися на сходах, що вели на горішні поверхи.

--- Цей медальйон, у тебе на грудях, це якісь чари? --- спитала Пєрла, зазираючи Каролові у очі, наче вона намагалася, в них, прочитати відповідь на своє запитання, перш, ніж чоловік відповість.

--- Так. Це мій талісман. Його створив Вартохар, для захисту «обраного». Що сталось з цими людьми?

--- Обраного для чого?--- відповіла питанням на питання Перла.

--- Захистити, і врятувати систему Алагір від Магри. Але ти не відповіла на моє питання.

--- Пробач. Пахощі що наповнюють це приміщення паралізують тіло і розум. Людина наче помирає. Але насправді жива. Та в такому стані вона може перебувати роками. Це Хетина кара.

--- Матроси з « Золотої Фани» теж тут?

--- Так. А тепер скажи мені, ти справді зможеш врятувати мою планету?

--- Так, він зможе. Але навіть обраному потрібна допомога.--- почувся з гори владний, жіночий голос.