Сповiдь вiдьом

— Так. Заняття проводяться в будинку Клермона.

Сара зневажливо пирхнула.

— Я ж казала тобі, що то все він, — пробурмотіла Ем, звертаючись до моєї тітки. А потім знову напустилася на мене. — Я бачу вампіра, що стоїть між тобою та… ще чимось чи кимось. Я не зовсім впевнена, не можу роздивитися.

— Кажу тобі, Емілі, все це — дурниці. Вампіри не захищають відьом, — заперечила Сара категорично.

— А цей захищає, — озвалася я.

— Що? — спитала Ем і скрикнула Сара в унісон.

— Він займається цим уже кілька днів. — Я прикусила губу, не знаючи, як краще розповісти їм цю історію, але потім взяла — і враз наважилася. — У бібліотеці щось трапилося. Я замовила манускрипт, а він був зачаклований.

На тому боці лінії запала тиша.

— Зачаклована книга, — проказала Сара, і в її голосі почувся гострий інтерес. — Це що — книга заклинань? — Вона була фахівцем із подібних книг, які ще звалися «гримуарами», і її найулюбленішим надбанням був древній фоліант заклинань, що передавався в родині Бішопів із покоління в покоління.

— Ні. Не думаю, що це гримуар, — сказала я. — Усе, що було там видимого, — це алхімічні ілюстрації.

— А що там іще було? — Моя тітка знала, що коли йшлося про зачакловані тексти, то видиме було лише початком.

— Хтось зачаклував текст того манускрипту. В ньому слабко проступали написані рядки — вони шар за шаром накладалися один на одного і рухалися під поверхнею сторінок.

Я почула, як далеко в Нью-Йорку Сара грюкнула чашкою об стіл.

— А це сталося до чи після того, як з’явився Метью Клермон?

— До того, — прошепотіла я.

— А чи не подумалося тобі, що про це варто було сказати відразу, тоді, коли ти розповідала нам, що познайомилася з вампіром? — Сара вже й не намагалася приховати свого гніву. — Господи милосердний, Діано, як можна бути такою необачною та нерозсудливою? А в який саме спосіб ця книга була зачаклована? Тільки не кажи, що ти не знаєш.

— Вона мала якийсь дивовижний запах. Він був якийсь… якийсь не такий. Неправильний. Спочатку я елементарно не змогла підняти обкладинку книги. І поклала на неї долоню. — З цими словами я перевернула свою руку долонею догори і поклала її на коліно, викликаючи в пам’яті оте відчуття миттєвого розпізнання, котре виникло межи мною та манускриптом. При цьому в душі я сподівалася побачити на руці те мерехтіння, про яке казав мені Метью.

— І що? — нетерпляче спитала Сара.

— Книга викликала поколювання в моїй руці, потім зітхнула і… і розслабилася. Я це відчула крізь шкіру та дерев’яні пластинки.

— А як ти примудрилася зняти це закляття? Ти сказала якісь слова? Про що саме ти думала в ту мить? — розпитувала Сара з інтересом.

— Я не вдавалася до чаклунства, Саро. Мені треба було зазирнути в книгу суто з науковою метою, тому я пласко поклала на неї долоню — от і все. — Я набрала повні легені повітря. — А розгорнувши її, зробила декілька нотаток, а потім згорнула і повернула манускрипт до книгосховища.

— Ти його повернула?! — Почувся гучний стукіт — то Сара впустила телефон на підлогу. Я скривилася і відсунула слухавку від вуха, але я таки чула ті квітчасті вирази, якими вона супроводжувала щойно почуте.

— Діано? — тихенько спитала Емілі. — Ти мене чуєш?

— Так, чую, — різко відповіла я.

— Діано Бішоп, звісно, тобі видніше, — з докором мовила Сара, — але як ти могла відіслати назад магічний предмет, у якому не розібралася до кінця?

Моя тітка колись навчила мене розпізнавати зачаровані чи зачакловані предмети — і що з ними слід робити.

— Допоки ти достеменно не дізнаєшся про дію їхньої магії, торкатися їх не можна. Бо закляття є складні та багатогранні, з численними вбудованими в них механізмами захисту.

— А що я мала робити, Саро? — відказала я, стаючи в оборону. — Відмовитися виходити з бібліотеки, аж поки ви самі не оглянете книгу? То було увечері в п’ятницю, і мені дуже хотілося додому.

— А що трапилося, коли ти її повернула? — прискіпливо спитала тітка.

— Та атмосфера якось дивно змінилася, — підтвердила я. — А ще мені здалося, що бібліотека на якусь мить наче зморщилася.

— Ти відіслала книгу назад — і закляття відновило свою дію, — пояснила Сара і знову вилаялася. — Кількох відьом цілком достатньо, щоб накласти закляття, яке автоматично відновлюється, якщо його зламати. Значить, ти маєш справу не з аматором.

— До Оксфорда їх привабила саме енергія, — сказала я, раптом усе збагнувши. — Це сталося не через те, що я розгорнула той манускрипт. А через те, що закляття поновило свою дію. Створіння не тільки ходять на йогу, Саро. У Бодліанській бібліотеці мене з усіх боків оточують вампіри та демони. Клермон з’явився в бібліотеці увечері в понеділок, сподіваючись хоч краєм ока побачити манускрипт. Він підслухав розмову двох відьом про нього. А у вівторок бібліотека вже кишіла всілякими істотами.

— Ну от, приїхали, — скрушно зітхнула Сара. — Не мине й місяця, як демони прителіпаються й до Медісона і переслідуватимуть тебе тут.

— Там мають бути відьми, на чию допомогу можна розраховувати. — Ем силувалася говорити спокійно, але я відчувала тривогу.

— Так, тут є відьми, — підтвердила я після невеличкої паузи, — але навряд чи вони допоможуть мені. Навпаки, якийсь чаклун у коричневому твідовому піджаку намагався втиснутися мені в голову. І йому б це вдалося, якби не Метью.

— Вампір став поміж тобою і ще одним відьмаком? — вжахнулася Емілі. — Цього не може бути! Тому, хто не є одним із нас, не можна втручатися у справи відьом.

— На вашому місці я була б йому вдячна! — Може, мені й не подобалися повчання Клермона, може, я більше не піду з ним на сніданок, але вампір заслуговував на похвалу. — Якби не він, я навіть не знаю, що б сталося. Жоден відьмак чи відьма не намагалися раніше проникнути в мене з такою настирністю.

— Може, тобі слід на якийсь час поїхати з Оксфорда, — запропонувала Емілі.

— Я не збираюся їхати звідси лише тому, що в місті живе відьмак, не навчений гарних манер.

Ем та Сара про щось тишкували, прикривши долонями слухавки.

— Мені це страх як не подобається, — сказала нарешті моя тітка таким тоном, наче світ ось-ось мав розвалитися на шматки. — Зачакловані книги? Демони, що переслідують тебе? Вампіри, що возять тебе на заняття йогою? Відьми, що погрожують представниці роду Бішопів? Між іншим, Діано, відьмам слід сидіти тишком-нишком і не висовуватися. Навіть звичайні люди можуть невдовзі здогадатися, що відбувається щось не те.

— Якщо ти збираєшся лишитися в Оксфорді, тобі треба менше бути на людях, — погодилася Ем. — Не буде нічого поганого в тім, що ти якийсь час посидиш вдома, щоб ситуація, якщо вона стане зовсім нестерпною, трохи розрядилася. Манускрипту в тебе нема. Є надія, що створіння поступово втратять до тебе інтерес і відчепляться.

Та ніхто з нас не повірив у реальність такого варіанта.

— Не збираюся я ні від кого тікати.

— Не переч нам, — сказала Емілі.

— Буду перечити. — «І я не збираюся демонструвати навіть дещицю боягузтва, якщо поруч зі мною буде Метью Клермон», — додала подумки.

— Він не зможе бути поруч із тобою кожну хвилину кожного дня, люба моя, — сумно мовила Емілі, зачувши мої невисловлені думки.

— Звісно, не зможе, — похмуро підтвердила Сара.

— А мені й не потрібна допомога Метью Клермона, я сама в змозі за себе постояти, — відказала я.

— Діано, той вампір захищає тебе не через своє добре серце, — зауважила Ем. — У тобі є щось таке, що йому потрібно. І ти маєш дізнатися, що саме йому потрібно.

— Може, його цікавить алхімія. А може, йому просто нудно.

— Вампірам не буває нудно, — суворо відказала Сара. — Особливо тоді, коли вони чують поблизу відьмину кров.

Я збагнула, що нічого не зможу зробити, щоби розвіяти упередженість своєї тітки. У мене з’явилася спокуса розповісти їй про заняття йогою, на яких я почувалася навдивовижу вільною від страху перед рештою створінь. Але то було ні до чого.