Небезпечнi мандри

— Ель-аграйро, ти геть перемінився останнім часом, — сказав йому принц Райдуга. — Може, ти просто розлінувався? А то ще люди почнуть довіряти тобі! Я оце йшов мимо та й надумав заглянути до тебе, щоб подякувати тобі за твою добрість до Гуфси. Здається, він у тебе почуває себе як удома.

— Як у себе вдома, а як же ще? — підхопив Ель-аграйра. — Наша нора повна радості, а ми з Гуфсою робимося що не день, то гарніші. Але я все кажу своєму племені: «Не довіряйте ані принцам, ані…»

— Ну, Ель-аграйро, — урвав його принц Райдуга, — досить того, що я можу довіритися тобі. А щоб остаточно упевнитися в цьому, я надумав виростити чудову грядку моркви за пагорком. Земля там добра, і я певен, що врожай буде на славу. Надто якщо ніхто й не думатиме красти моркву. Якщо хочеш, ходи подивися, як я засіватиму грядку!

— Залюбки піду! — прийняв запрошення Ель-аграйра.

Він, Трусь-трусь, Гуфса й ще кілька кролів пішли з принцом Райдугою за пагорок та й допомогли посіяти моркву. Але в душі Ель-аграйра бушував: це ж принц Райдуга просто дражнився з ним, посіявши моркву у нього під носом!

— От і чудово! — мовив принц Райдуга, коли кінчили сіяти. — Я, звісно, знаю, що ніхто й не подумає красти мою моркву. Але якщо хтось та вкраде хоч одну морквину, Ель-аграйро, то я розсерджуся не на жарт. Якщо, наприклад, по моркву піде король Дарзін, то я певен, що Фрітх забере в нього королівство й віддасть комусь іншому.

Ель-аграйра зрозумів, що має на увазі принц Райдуга: якщо впіймає його, Ель-аграйру, на морквяній грядці, то або вб’є його, або поставить іншого кроля над його народом. Від самої думки, що замість нього Кролячим Князем настановлять Гуфсу, Ель-аграйра аж зубами скреготнув. Але вголос тільки й сказав: «Авжеж, авжеж! Дуже слушно й справедливо!» І принц Райдуга пішов собі геть.

Коли минуло більше місяця від дня сівби, однієї ночі Ель-аграйра з Трусь-трусем пішли глянути на моркву. Її ніхто не проривав, густо й пишно зеленіла гичка. Ель-аграйра припустив, що корінці мають бути ледь тонші за передню кролячу лапу. І саме тоді, коли він при місяці милувався морквяною грядкою, в голові його зародився план. Він уже так стерігся Гуфси, що всамітнився з Трусь-трусем у якійсь покинутій норі й довгенько з ним радився. І там Ель-аграйра поклявся Трусь-трусеві, що таки покраде моркву принца Райдуги та ще й на додачу зробить так, що Гуфса муситиме піти від них. Тоді друзі розійшлися: Трусь-трусь подався на ферму добути зерна, а Ель-аграйра до ранку збирав слимаків, хоч яка то бридка робота.

А надвечір Ель-аграйра пішов і розшукав Йону-їжака, що дріботів попід живоплотом.

— Йоно! — гукнув він їжака. — Хочеш багато-багато слимаків?

— Авжеж, хочу, Ель-аграйро! — відповів Йона. — Тільки спробуй їх нашукати! Був би ти їжаком, то знав би, як це нелегко.

— Ну, то ось тобі купа слимаків! — сказав Ель-аграйра. — їж, призволяйся! Але я дам тобі ще більше слимакiв, коли ти зробиш те, що я попрошу тебе, й не питатимеш навіщо. Ти вмієш співати?

— Співати, Ель-аграйро? Де й хто чув, щоб їжак співав?!

— Гаразд, — мовив Ель-аграйра. — Але доведеться тобіспробувати поспівати, якщо ти хочеш слимаків. О! Там, у канаві, лежить старий порожній ящик, якого викинув фермер. Він нам знадобиться…

Тим часом Трусь-трусь у лісі розмовляв із Гавоком— фазаном.

— Гавоку, ти вмієш плавати? — спитав він.

— Та що ти, Трусь-трусю! Я уникаю води як тільки можу, — відповів Гавок. — Я страшенно не люблю води! Та коли б довелося, то я, мабуть, протримався б трохи на воді.

— Чудово! — сказав Трусь-трусь. — А тепер слухай. Я маю багато зерна (а ти ж знаєш, як нелегко добути зерно в цю пору!) і все це зерно віддам тобі, якщо тільки ти поплаваєш трохи в ставку на узліссі. Ось ходімо туди, і я тобі все поясню дорогою!

Фу-Інле — коли зійшов місяць, — Ель-аграйра заліз у свою нору й застав Гуфсу вдома.

— Ой, Гуфсо, як добре, що я знайшов тебе! — сказав він. — Ходи зі мною, бо я більш нікому не можу довіритись. Тільки ми з тобою, а більш ніхто не повинен про це знати!

— А в чім річ, що треба зробити, Ель-аграйро? — спитав Гуфса.

— Я оце дивився на ту моркву принца Райдуги, — відповів Ель-аграйра. — Я вже не витримую! Ніколи не бачив такої гарної моркви. І я надумався покрасти її — ну, може, й не всю. Узяти багато кролів на таку виправу — біда буде. Рано чи пізно про це довідається принц Райдуга. А як підемо тільки ти та я — ніхто й ніколи не довідається, хто покрав моркву.

— Я піду, — згодився Гуфса, — але краще завтра вночі.

Бо він подумав, що так устигне доповісти про все принцові.

— Ні, — сказав Ель-аграйра, — негайно! Зараз же!

А сам подумав: чи не стане Гуфса відговорювати його від цього задуму? Та коли глянув на Гуфсу, враз переконався, що той уже бачить погибель Ель-аграйри, а себе — королем над усіма кролями.

І вони почимчикували при місячному світлі. Довго йшли попід живоплотом, аж ось дійшли до старого ящика, що лежав у канаві. А на ящику стояв на задніх лапках Йона-їжак. Його колючки були утикані пелюстками шипшинового цвіту, і він видавав якісь чудні звуки — суміш вереску й рохкання, ще й вимахував передніми чорними лапками. Кролі стали й задивилися на Йону.

— Що це ти робиш, Йоно? — вражено спитав Гуфса.

— Співаю до місяця, — відповів їжак. — Усі їжаки мусять співати до місяця, щоб більше попадалося слимаків. Невже ти цього не знаєш?

— Що за жахливий репет! — вигукнув Ель-аграйра. — Мерщій ходімо звідси, поки він не приманив до себе всіх елілів!

І двоє кролів пішли далі. Через якийсь час вийшли на узлісся, на берег ставка. Вони почули, що в ставку щось кудкудакає і хлюпочеться, а тоді побачили Гавока— фазана, який плавав, б’ючи крильми по воді, а позаду тяглися довгі хвостові пера.

— Що сталось? — запитав Гуфса. — Гавоку, тебе підстрелили?

— Ні, ні! — відповів Гавок. — Я завжди купаюся при повному місяці! Від цього хвіст у мене росте довший, та й голова, коли б не купався, не була б така гарна: червона, біла і зелена! Всі це знають, а ти, Гуфсо, не знаєш?

— Сказати правду, він не любить, щоб підглядали, як він купається! — шепнув Гуфсі Ель-аграйра. — Ходімо швидше!

Далі вони підійшли до старої криниці під великим дубом. Фермер давно засипав криницю, але при місяці вона здавалася дуже глибокою і чорною.

— Відпочиньмо, — запропонував Ель-аграйра. — Одну хвилинку!

Тільки він це сказав, як із трави вилізло диво дивне. Воно було трохи схоже на кроля, але навіть при місячному світлі Ель-аграйра й Гуфса могли розгледіти довгі зелені вуха й червоний хвіст. У роті проява тримала недопалок білої палички — з тих паличок, що їх смалять у роті люди. Це був Трусь-трусь, але Гуфсі годі було його впізнати. Він знайшов на фермі порошок, з якого роблять рідину для купання овець, і сидів у тому порошку доти, доки хвіст у нього став червоний. Вуха його були прикрашені виткими пагонами переступня, а від білої палички бідолашного Трусь-труся аж нудило.

— Святий Фрітху! — вигукнув Ель-аграйра. — Що воно таке? Чи не хтось із злої Тисячі?! — І підскочив на місці, ладен щомиті дати драла. — Хто ти? — спитав він тремтячим голосом.

Трусь-трусь виплюнув з рота білу паличку.

— Отже! — грізно сказав він. — Отже, ти побачив мене, Ель-аграйро! Мало кому з кролів щастить побачити мене бодай раз у житті! Ліченим одиницям! Я — один із посланців Пана Фрітха, що вдень таємно ходять по землі, а на ніч вертаються до його золотого палацу. Ось і зараз він дожидає мене по той бік світу, і я мушу швидко прибути до нього, просто через серце землі! Прощавай, Ель-аграйро!

Дивний кріль стрибнув через цямриння і щез у криниці.

— Ми побачили те, чого не повинні були бачити! — вигукнув Ель-аграйра переляканим голосом. — Це якесь зачароване місце! Мерщій тікаймо звідсіля!