Дiти Безмежжя

Заграва мовчав. Хвиля ніжності і жалю прокотилася в грудях. Марія зітхнула, ясно поглянула на свого супутника.

— Вони не вмерли для мене. Я донині відчуваю їх поряд. Добрі серця не вмирають ніколи.

Це правда. Велика істина. Тисячоліття минають, а діла, ідеї, думи великих і добрих людей не вмирають. Вони живуть, торжествують, стають думами інших людей, втілюються в дійсність.

А Марія розповідає далі. Вона веде Заграву по химерних і складних лабіринтах своєї свідомості, розкриває неповторний, чудовий світ.

— Я ще змалку якось дивно відчувала навколишнє. Мені здавалося, що я не існую окремо від людей, дерев, тварин, зірок… Що я зв’язана з кожною квіточкою, з усякою травиною чи хмаркою, з зірками і Сонцем. Пізніше, коли я почала вивчати науки, коли зрозуміла будову світу, я збагнула, що справді ми єдині з усім світом. Але тоді, в дитинстві, це було набагато чарівнішим. Таке враження, ніби якийсь єдиний струмінь пронизував мене, зв’язуючи з природою. Пам’ятаю і досі… Мені тоді було тринадцять років. Я навчалась в інтернаті. Нас вивезли за місто в ліс, па прогулянку.

Я одійшла вбік, у зарості, потім вийшла на галявину. Там росла тоненька тремтлива берізка, а навколо — м’яка кучерява трава і незабудки. Все це освітлювалося сонцем і переливалося краплями роси. Я не витримала. Я впала на траву, цілувала її. Я пригортала до грудей берізку, пестила її, а вона доторкувалася до мене плакучим гіллям, і я чула тихий шепіт вдячності. Ви не смієтесь, друже? Може, це дуже наївно?

— Ні, я не сміюся, Маріє, — зворушено сказав Заграва. — Говоріть, говоріть.

— І ніколи не залишало мене таке відчуття великої єдності. Я вдячна природі, Сонцю за нього. Я відчувала, що живу не в порожньому широкому світі, а в єдиній домівці, що ми дишемо одним повітрям з далекими нашими Братами, зустрічаємося з ними поглядами, коли вночі дивимось на зоряне небо. І це завжди допомагало мені жити, думати, творити. Я знала, що рано чи пізно, а ми зустрінемося з ними, з’єднаємось.

Марія замовкла. Заграва задумливо дивився на неї, тихо говорив:

— Ви дитя нової епохи. Так будуть відчувати всі незабаром. Колись така свідомість була винятком і часто вважалася ненормальним психічним станом. Згадайте хоча б Джордано Бруно. Він володів саме таким світосприйманням. Безумовно, він відчував велику єдність світів, передчував майбутній могутній союз їх.

— І згорів за це!

— І згорів, — повторив Заграва. — Так і треба. Горіти на вогнищі своїх переконань. Горіти, а не чадіти.

Космонавт широко посміхнувся, ніби розганяючи легкий смуток настрою і, рішуче міняючи тему, сказав:

— Дякую вам, Маріє.

— За що? Я так мало розповіла.

— Я зрозумів більше, ніж було сказано. А тепер моя черга. Ви хотіли знати про мою роботу, про Міжзоряний Пульт. У нас є ще небагато часу. Запитуйте!

— Я не знаю, що запитувати. Я слухаю вас.

— Хай буде так. Але про дитинство і батьків я не буду вам розповідати. Ось побудемо на Землі, я вас познайомлю з матінкою своєю. Вона живе на Київщині. Там узнаєте все. А тут я поясню вам дещо невідоме…

— Ви обіцяли розповісти про психічну енергію і про її зв’язок з міжзоряною ракетою. — В очах Марії з’явилась хитринка. — Я знаю, що про це мало писалося, але ж мені ви дещо відкриєте?

— Це не секрет, — серйозно сказав Заграва. — Але сили, зв’язані з цією енергією такі колосальні, що Вищий Пленум Землі вирішив обмежити число вчених, які займаються цією проблемою, щоб уникнути всяких несподіванок. Так от, слухайте. Ви знаєте, що до Тау Кита летить ракета, що вона керується на відстані з цього Пульта?

— Я знаю. Тільки завжди дивувалася, як здійснюється зв’язок. Адже кванти енергії летять роками до тієї зірки.

— От-от. Я бачив, що це спантеличує вас. Та й не лише вас, а всякого, хто не знає суті проекту. Якраз керування ракетою відбувається з допомогою психічної енергії, вірніше, її спрямованого променя.

— А хіба енергія думки розповсюджується швидше, ніж промінь?

— Психічна енергія розповсюджується не в електромагнітному чи гравітаційному полі. Отже не підлягає нашим часу і простору. Взаємодія відбувається практично миттєво.

— На будь-яку відстань?

— Так.

— Це незбагненно…

— Ні, просто незвично. Хоч ця енергія оточує нас з усіх боків. Вона в кожній людині, в кожній рослині чи тварині, вона є навіть в молекулах і атомах, в нуклонах і електронах, вона є те творче поле, основа матерії, основа життя, про що давно вже говорять вчені. Так от, наші вчені, — я вам казав про Багряна, — відкрили її, навіть знайшли в організмі її субстрат, а коли виявилось, що енергія думки розповсюджується миттю, вирішили провести експеримент в космічному масштабі. Я гадаю, що ваше дивне сприйняття природи зв’язане теж з цією енергією. У вас тонка психіка, дуже чутлива… Вона вбирає в себе потоки цієї творчої енергії, яку випромінює Всесвіт.

— Я розумію, Іване. Це дуже переконливо. Говоріть, говоріть…

— Так от. Пленум Вчених Землі вибрав кількох космонавтів, у тому числі й мене. Хоч енергія думки передається на відстань спеціальними генераторами, але для конденсації потрібна жива людина з певною нервовою системою. Накази з пульта трансформуються в хвилю думки, сприймаються на далекій ракеті біоприймачем і знову трансформуються в радіокоманду, яку сприймає робот. Ну, а далі все відомо.

— Але ж це небезпечно?

— Що небезпечно? — не зрозумів Заграва.

— Віддавати свої психічні сили. Ви дуже виснажуєте себе.

— Це не так. Ми тут зустрілися з не ясними ще законами. Чим більше мозок генерує енергії, посилаючи її в Космос, тим більше він конденсує її в собі з навколишнього простору.

— Які перспективи!

— Дуже великі… Коли людство опанує цей новий потік енергії, воно стане всесильним. Дослідження показують, що енергія думки — це все. Життя і смерть. Творчість і занепад. Прогрес і виродження. Здоров’я і хвороба. Керуючи нею, можна керувати в будь-якому напрямку життям суспільства. Правда, і досі це було так, але не всіма усвідомлювалось. Візьміть хоча б такі постаті, як Сократ, Бруно, Спартак. їхні тисячолітні образи — безумовно, результат могутніх позитивних енергій думки, які конденсувалися в цих особах.

— Але чому так довго людство не вірило в цю енергію?

— Боялися містики, — всміхнувся Заграва. — Все, що стосувалося енергії психіки, відносили до потойбічного світу. От деякі вчені і вважали, що краще не визнати передачі думки на відстань, ніж грати па руку містикам.

— Це недостойно вчених! — обурилася Марія.

— Тоді було мало фактів, — заспокоїв ЇЇ Іван. — Але ще я пам’ятаю палкі суперечки з цього приводу. Як і завжди, перемогла прогресивна думка. І тепер ми маємо безліч доказів. Тисячі наукових груп проводять дослідження, посилаючи результати до Інститутів Розуму, мільйони ентузіастів цим займаються самотужки.

— Але як, за яким принципом відбувається передача й прийом? Чому ви відчули мої думки?

Заграва дивиться уважно на дівчину, відповідає їй на запитання, але за словами вона відчуває набагато більше, те, що не вкладеться ні в які фрази.

— Тут багато неясного. Багато гіпотез. Треба думати, шукати. Ми взагалі мало що знаємо про енергію. Про її взаємозв’язок з видимим світом. Ми створили формули про еквівалентність маси і енергії. Ми кажемо про збереження енергії. А що вони значать — і формули, і гіпотези? Ми вже знаємо про інші світи поруч з нами. Антисвіт, світ п’яти, шести вимірів і так далі. Які енергії там діють? Безумовно, основа одна! Але які співвідношення нашої енергії і тієї, яка діє в інших вимірах? Яка масштабність? Хто може сказати, яка енергія витрачається при мисленні? Яка енергія веде в бій народи? Потрясає Землю, сягає інших планет? А в майбутньому творитиме світи, системи, нових істот, нові цивілізації? Принцип резонансу, який нині розробляється, обіцяє неймовірні перспективи. Необмежені джерела енергії поруч з нами, в нас… Але я захопився. Ви запитували про паш випадок. Такий зв’язок, як у нас, можна пояснити однаковою, близькою психікою. Єдність душ. Це особливо цінно для науки.