Друге Правило Чарiвника, або Камiнь Слiз

— Так, аббатиса Аннеліна.

— І ось він тут. У моєму кабінеті. Сестра Юлія вказала на двері:

— Але… Адже ми встановили щит! Він не міг…

— Так? Не міг? — Побачивши підняту брову абатиси, сестра опустила руку, По-моєму, я бачу його тут. Чи може це мені здається, сестри?

— Так, він тут, абатиса Аннеліна, — відповіли вони хором.

— І тепер ви маєте намір винагородити себе за невиконання мого наказу, повернувшись на свої місця, ніби нічого не сталося? А їх покарати за успіх? Абатиса клацнула мовою. — Ви обидві понесете те покарання, яке призначили хлопчикам.

Сестри зблідли.

— Але, абатиса… — Прошепотіла Финелли. — Ви не можете так покарати сестер.

— Невже, сестра Фінелла? І яке ж покарання ви призначили хлопчикам?

— Публічне шмагання різками… завтра вранці… після сніданку.

— Справедливе покарання. Ви обидві завтра займете їх місце.

— Але, аббатиса Аннеліна, — ошелешено промовила сестра Юлія. — Ми — сестри Світла. Для нас це принизливо.

— Трохи смирення ще нікому не зашкодило. Всі ми — ніщо перед Творцем.

За невиконання наказу вас відшмагають завтра замість хлопчиків.

Сестра Юлія напружилася:

— А якщо ми відмовимося підкоритися, абатиса Аннеліна?

Абатиса посміхнулася:

— Тоді ви продемонструєте мені, що не заслуговуєте більше довіри і не бажаєте далі бути сестрами Світла.

Сестри схилилися в поклоні. Коли двері за ними зачинилися, Річард, піднявши брову, подивився на абатису:

— Не хотів би я опинитися в числі ваших ворогів, абатиса Аннеліна. Жінка засміялася:

— Будь ласка, клич мене Енн. Старі знайомі звуть мене так.

— Я буду щасливий звати вас Енн, абатиса, але я не належу до числа ваших старих знайомих.

— Ти так думаєш? — Абатиса посміхнулася. — Треба ж, який розумний хлопчик.

Гаразд, не важливо. Все одно клич мене Енн. Знаєш, чому я їх покарала? Тому що ти взяв на себе відповідальність за свої вчинки. А вони не зрозуміли, наскільки це важливо. Ти вчишся бути чарівником.

— Про що ви?

— Ти ж знав, що з цими сестрами зв'язуватися небезпечно, вірно? — Річард кивнув. — Але використовував хлопчиків, хоч і розумів, що вони можуть постраждати.

— Так, але я повинен був. Мені необхідно було зустрітися з вами, а нічого іншого придумати не вдалося.

— Тягар чарівника. Ось як це називається. Використовувати людей. Розумний чарівник розуміє, що не все може зробити сам. І якщо справа досить важливе, доводиться використовувати звичайних людей, щоб виконати те, що необхідно. Навіть якщо це буде коштувати їм життя. Це рідкісна якість. Якість, вкрай необхідна хорошому чарівникові. А можливо, і хорошій аббатисі.

— Енн, це терміново. Мені необхідно поговорити з вами.

— Терміново, так? Ну що ж, чому б нам в такому випадку не прогулятися по саду? Там і обговоримо твою важливу справу.

Аббатиса взяла Річарда під руку, і вони вийшли назовні. Залитий місячним світлом сад здавався величезним. Тут були дерева, кущі, квіткові клумби та доріжки. І навіть дуже симпатичний ставок. Але Річард не звертав уваги на всю цю пишність. Після розмови з Уорреном він ледь міг їсти і спати. Якщо Володар вирветься на свободу, то дістане всіх, включаючи Келен. Він, Річард, повинен щось зробити.

— Енн, у світі відбуваються великі неприємності. Мені потрібна ваша допомога. Мені необхідно позбутися від ошийника, щоб я міг допомогти людям.

— Саме для цього я й тут, Річард. Щоб допомогти. Що за проблема?

— Володар…

— Безіменний, — поправила вона.

— Яка різниця?

— Називати його по імені — значить притягувати його увагу.

— Енн, це всього лише слово. Важливе значення слова, а не порядок букв в ньому. Невже ви, правда, вважаєте, що, якщо в розмові назвати Володаря Безіменним, він не зрозуміє, що мова йде саме про нього? Велика помилка вважати, що твої вороги дурні, один лише ти розумний.

Жінка від душі розсміялася:

— Довго ж я чекала, поки хто-небудь до цього додумається!

Вони зупинилися біля ставка.

— Що таке «камінь, кинутий у ставок»? — Аббатиса дивилася на воду.

— Наприклад, ти, Річард.

— Ви хочете сказати, я не один такий? Маленький камінчик піднявся з землі і ліг їй в руку.

— Кожна людина впливає на оточуючих. Деякі люди надихають інших на великі справи. Деякі затягують до злочину.

Володіючі даром впливають на оточуючих ще сильніше. Чим сильніше Хань, тим сильніше вплив.

— Але до мене-то це яке має відношення? І який зв'язок між цим і «каменем, кинутим у ставок»?

— Бачиш качок на воді? Припустимо, це люди, світ живих, а камінь — ти. Аннеліна кинула у ставок камінець. — Бачиш, що сталося? Хвилювання, викликане тобою, торкнулося всіх. Не будь тебе, не було б і хвилювання. Вони колишуться вверх-вніз на хвилях. А камінь потонув. — Абатиса посміхнулася невеселою посмішкою. Ніколи не забувай про це.

Річард замислився.

— Мені здається, ваша віра в мене занадто сильна. Ви ж про мене нічого не знаєте.

— Можливо, більше, ніж ти думаєш, дитя. Так чому ж тебе так турбує Володар?

— Треба щось робити. Він майже вирвався. Відкрита одна з шкатулок Одена, врата розкрилися. У світі з'явився Камінь Сліз. Я повинен щось зробити.

— А-а! — Вона посміхнулася, зупинившись. — Значить, ти, якого тільки що кинув об стіну Хань звичайної сестри, збираєшся піти і битися з самим Володарем?

— Але ж врата відкрилися. Треба ж щось зробити.

— Я бачила, як ти розмовляв з Уорреном. У цього юнака блискучий розум. Хоча він ще молодий. Іноді його потрібно направляти. Наставляти. — Вона помацала гілочку. — Він багато вчиться і любить книги. Думаю, йому знайома в них кожна кома.

Аннеліна вивчала квітка на гілці. Дивлячись на неї при місячному світлі, Річард вирішив, що, можливо, він вважав себе розумнішим, ніж він є насправді. І Уоррена теж.

— Ну, так як бути з Володарем? І з Каменем Сліз? Абатиса знову взяла його за руку, і вони пішли далі.

— Якщо врата відкриті і Камінь Сліз знаходиться в цьому світі, Річард, то чому ж Володар не забере нас усіх, м-м?

— Може, він збирається заковтнути нас саме зараз.

— А-а! Значить, ти думаєш, що, можливо, в даний момент він вечеряє. А коли закінчить і втре собі підборіддя, то поглине світ живих? Тому ти хочеш помчати і закрити врата перш, ніж він зніме серветку з колін? Саме так, на твою думку, все відбувається в світах, що лежать під нашим? Думаєш, там все робиться так само, як і в світі живих?

Річард нервово скуйовдив волосся.

— Не знаю. Не знаю я, що там коїться. Але Уоррен сказав…

— Уоррен не всезнаючий. Він всього лише учень. У нього є дар пророка, але йому потрібно ще багато чому навчитися. Знаєш, чому ми зберігаємо пророцтва внизу, в замкнених підвалах, і доступ до них суворо обмежений? З тієї самої причини, з якої ми зараз з тобою розмовляємо. Бо пророцтва небезпечні для непідготовленого розуму. Втім, часом і для підготовленого теж. Все набагато складніше, ніж бачиться тобі, інакше Володар давно б уже поглинув нас всіх.

— Чи не хочете ви сказати, що небезпека нам зовсім не загрожує?

Вона лукаво усміхнулася:

— Небезпека загрожує завжди, Річард. І буде загрожувати завжди, поки існує світ живих. Все живе смертно.

Жінка знову поплескала його по руці.

— Ти виняткова особистість, Річард. Людина з пророцтва. Але якщо ти поступиш нерозумно, то заподієш більше шкоди, ніж користі. Сама по собі поява в світі живих Каменя Сліз не означає, що Володар може тепер пройти врата. Камінь Сліз — лише засіб.

— Сподіваюся, ви маєте рацію, — сказав Річард, і вони рушили далі.

— Як поживає твоя мати? — Запитала Аннелинн, піднявши голову.

Річард дивився в темряву.

— Вона померла, коли я був маленьким. Загинула під час пожежі.

— Мені дуже шкода, Річард. А батько?

— Який? — Буркнув він.

— Твій вітчим, Джордж.

Річард відкашлявся.

— Його вбив Даркен Рал. — Він скоса глянув на абатису, — Звідки ви знали мого вітчима?