Дефiляда в Москвi

Під проводом підпільних осередків ОУН на ще не звільненій від комуністів території України розгорнулася партизанська війна. Уже в липні 1941 року на Київщині народні месники обеззброїли втікаючих радянців. Загін під командуванням Ф. Савенка розгромив сталінський гарнізон у с. Фудницькому на Черкащині. Значну допомогу українським військам, які брали Севастопіль і діяли на Керченському півострові, надавали партизани на чолі з активним учасником Першого і Другого зимових походів О. Макроденком. У Сумській і Чернігівській областях діяли загони під командуванням С. Каптура, С. Рудняка, О. Федорчука, М. Мудренка та ін.

На початку жовтня 1941 бої почалися уже на підступах до Москви. Сталінське командування стягло сюди величезні сили. Але 6 жовтня союзницькі війська раптово обрушили на ворога могутні удари.

8 жовтня першою з союзницьких частин у Москву увійшла 4-а Запорізько-Гайдамацька дивізія Українського війська. Москву було взято. За тиждень союзницькі війська просунулись за 400 кілометрів за Москву.

Уряд СССР втік у напрямку Свердловська.

Розгром під Москвою був останньою великою поразкою Совєтської армії. Союзницькі війська тут розвіяли леґенду про непереможність комуністів і остаточно поховали міф про «нєсокрушимую і лєґендарную».

Провалились розрахунки верховодів сталінської Росії на світове комуністичне панування. На кінець жовтня 1941 року Комінтерн припинив своє існування.

Яскравий приклад масового героїзму під час штурму Севастополя показала чота спеціяльного призначення, що складалася з семи молодих членів ОУН: С. Лоєнка, О. Калюжного, Д. Погорілого, В. Раденка, В. Мудренка, І. Потрійного, Г. Гулі. Чотири дні вони штурмували укріплений пункт, де засів батальйон радянців, одних перебили, а решту взяли в полон.

В іншому районі прикриття залишились живими лише десять безстрашних бійців: четверо українців, один донський козак, грузин, латиш, узбек, татарин і осетинка. Серед них був і 13-річний севастопільський школяр, підпільний пластун Валерій Вовкун. На сміливців рушили совєтські танки, які у відчаї вдались до прориву з кільця. Один танк підірвав Валерій, але й сам загинув від комуністичної кулі. Товариші зняли з відважного пластуна закривавлений галстук і підняли його як символ вірности червоно-чорному прапору.

Під Севастополем противник втратив убитими і пораненими близько 300 тис. солдатів і офіцерів.

Взяття Севастополя — ще одна славна сторінка в історії леґендарного міста, в історії Визвольної війни.

Велике значення для посилення боротьби українського народу проти комуністичних поневолювачів мало зміцнення і зростання місцевих організацій ОУН та молодіжної мережі ОУН.

Для населення визволеної території друкувались газети, транслювалось радіо. Щоденно починали працювати радіостанції «Вільна Україна» та ім. Т.Г. Шевченка.

Вічною славою вкрили себе герої-націоналісти з підпільної організації «Молода чота», створеної організацією ОУН у ще не визволеному від комуністів Червонодоні. Відважні юні націоналісти спалювали награбований хліб, звільняли українських людей з ворожого полону, викривали брехливу пропаґанду комуністів, писали і поширювали листівки.

За героїзм і мужність уряд України багатьох молодочотівців посмертно удостоїв звання Героя України.

Безстрашно діяла молодіжна націоналістична організація «Синьо-жовта іскра» (с. Химки Миколаївської области), керована директором школи В. Шморгуном і пластуном В. Гречаником. У молодих підпільників був радіоприймач, вони одержували повідомлення зі Львова і поширювали їх серед населення. Підпільники виявляли і збирали зброю, боєприпаси, вибухівку і все це передавали партизанам. Але недовго діяла організація. Вона була виявлена. Членів її після нелюдських катувань страчено.

Після поразки сталіністів під Москвою розбудова Українського війська посилилася. З'являються нові і нові дивізії, корпуси, армії. Одночасно з кількісним зростанням посилилась і бойова його активність. Восени 1941 ро…

………………………

На цій оптимістичній сторінці підручник історії України обривається з відомих і невідомих причин. До відомих, крім уже згаданих, варто додати, що 1972 року міністерство освіти України не рекомендувало цю книжку як підручник для 9-10 класів за «надто вже пронімецькі тенденції вкупі з національною незрілістю та недостатньо гострим викриттям злочинів комунізму».

Шостого видання творіння професора Оленя вже не було.