Моксель, або Московiя. Книга друга
Моксель, або Московiя. Книга друга читать книгу онлайн
Шановні Читачі Перед вами книга, яка, можливо суперечить вашому світогляду. Неодмінне право людини мати особисті переконання. Тим паче, така тема в історичній літературі досліджується нечасто, хоча після розвалу радянської імперії настав великий час Істини. Припускаючи що більшість читачів виховані на ідеології більшовицької історіографії, я визнав за потрібне спертися на фактологічні оповіді тих істориків, зусиллями яких створено міфологію "держави Російської", щоб читачі, зіставляючи оголені акти історії, самі змогли зробити правильні висновки. Ніколи ні російська державна влада, ні царська, ні більшовицька не дозволяли звичайній людині мати власну думку, сформовану в результаті ознайомлення з першоджерелами. Влада завжди змушувала вірити їй на слово. Якщо ж громадянин оправся одурманюванню й усе ж намагався сформувати власну позицію, він як правило, завершував свої пізнання в тюремній камері
У другій книзі на основі давніх літописних джерел досліджено історичні корені Російської імперії, доведено факти становлення та розвитку московитів як народу на базі давнього фінського етносу.
Працю рекомендовано для студентів різних країн як історичний посібник.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
А тепер увага: за твердженням казахського вченого Калібека Каірбайовича Даніярова, "...оригінал (роботи В. Г. Тізенгаузена. — В. Б.) за особистим наказом Сталіна був спалений" [76, с. 141].
Гадаю, що казахський історик К. К. Даніяров користувався цілком достовірними джерелами.
Однак навіть п'ять сторінок із книги Джувейні, відредаговані В. Г. Тізенгаузеном і А. А. Ромаскевичем, донесли до нас велику істину про існування країни Моксель у XIII ст. Послухаємо Джувейні:
"Коли каан (Угетай) сів на престол (монгольського) царства, він (Бату) підкорив суцільно всі ті краї, які були по сусідству його: іншу частину (землі) кипчаків, аланів, асів, русів та інші країни, якось: Булкар, "М.к.с."таінші" [63, с. 21].
При виданні в 1911 році книги Вільгельма де Рубрука російські професори й видавці поіменували країну, яка примикала до Булгарії, безпосередньою її назвою — Моксель! У 1941 році вже побоювались і написали: "М.к.с". Мовляв, як не намагалися, перевівши сотні тисяч перських слів, та ось одне перекласти не зуміли. Що цілком зрозуміло: найменувавши вдруге країну Моксель її безпосередньою назвою, необхідно було встановлювати й саму країну. Такого дозволити собі ніхто не міг. Через це навіть у передмові до другого тому книги В. Г. Тізенгаузена видавці поскаржилися: "Особливі труднощі при передачі тюркських і монгольських імен, написаних арабським алфавітом, створюються тим, що в арабській писемності: 1) надзвичайно легко змішуються зовсім різні приголосні... 2) не відрізняються зовсім голосні.., а найчастіше голосні не виражаються зовсім..." [63, с. 9].
Поспівчуваємо великій невдачі московських істориків, котрі не зуміли перекласти одне-єдине слово: "М.к.с." у книзі з 308 сторінок. Буває й така "невдача".
Довелося усувати великий московський пробіл. Незалежні фахівці, до яких я звернувся, а серед них були й професори, зробили переклад невідомого московитам слова: моксельї Звісно — ніхто з них не знав, що мова йшла про велику московську брехню. Це — до слова.
Професорові А. А. Ромаскевичу, який загинув у 1941 році, московські цензори не дозволили назвати Московію її безпосереднім іменем — країна Моксель. Однак, будучи великим ученим, він не відійшов від істини і назвав країну літерами самого слова: "М.к.с.". Наступні радянські редактори "Збірника літописів" писали те. що їм веліли: Машку, Мокша та інше. Хоча арабська в’язь іранської писемності чітко фіксувала слово —"Моксель".
Правду про найменування ростовсько-суздальської і рязанської земель країною Моксель повідали нам історики XIII й XIV століть, прямі свідки того періоду: Вільгельм де Рубрук, Рашид-ад-дін, Джувейні. Що, гадаю, підтвердять і нові відкриття на історичній ниві.
Цілком очевидно, що той самий народ не міг одночасно мати два різних імені: русичі й моксель, Великі історики минулого засвідчили існування двох нічим не пов’язаних держав: Русі та країни Моксель. Народи тих країн мали в XIII столітті різних "государів" і перебували на різних щаблях розвитку.
Хоч як би хотіли московити приписати своєму минулому "слов’янський корінь", проробити подібний кульбіт їм не вдалося в минулому, не вдасться і в майбутньому. Запорука цього — великі свідки історії.
Література
1. Справочный энциклопедический словарь. — Изд. К. Крайя, 1848. — Т. 10.
2. Большая Энциклопедия / Под ред. С. Н. Южакова. — Санкт-Петербург. —Т. 18.
3. Энциклопедический словарь / Под ред. Брокгауза и Эфрона. — Санкт-Петербург, 1902. —Т. 34.
4. Уваров А. С. Меряне и их быт по курганным раскопкам. — Москва: Синодальная типография, 1872.
5. Уваров А. С. Две битвы 1177 и 1216 годов по летописям (По археологическим изысканиям). — Москва: Синодальная типография на Никольской улице, 1870.
6. Ключевский В. О. О русской истории. — Москва: Просвещение, 1993.
7. Большая Энциклопедия / Под ред. С. Н. Южакова. — Санкт-Петербург, 1903.—Т. 13.
8. Ключевский В. О. Исторические портреты. — Москва: Правда, 1990.
9. Корсаков Д. А. Меря и Ростовское княжество. — Казань: Университетская типография, 1872.
10. Иоанн де Плано Карпини. История Монгалов; Вильгельм де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — Санкт-Петербург: изд. А. С. Суворина, 1911.
11. Спицын А. А. Владимирские курганы // Известия императорской археологической комиссии. — Санкт-Петербург, 1905. —Вып. 15.
12. Большая Советская Энциклопедия. — 2-е изд.
13. Спицын А. А. К истории заселения Верхнего Поволжья русскими. —Тверь: Типография губернского правления, 1905.
14. История отечества. Очерки истории России IX — нач. XX вв. —Москва: Изд-во полит, лит-ры, 1991.
15. Спицын А. А. Расселение древнерусских племен (По археологическим данным). — Санкт-Петербург: Типография "В. С. Балашов и К°", 1899.
16. Большая Советская Энциклопедия. — 3-є изд. — Москва, 1969—1978.
17. Большая Медицинская Энциклопедия. — 3-є изд. — Москва, 1974—1988.
18. Богданов А. П. Курганное племя Московской губернии: (Из Московских Университетских известий). — Москва, 1865. — № 3.
19. Богданов А. П. Материалы для антропологии курганнаго периода в Московской губернии // Известия Общества любителей естествознания, состоящего при Императорском Московском Университете. — Москва, 1867.
20. Богданов А. П. Меряне в антропологическом отношении: (Из протоколов антропологической выставки). — Москва, 1879.
21. Седов В. В. Этногенез ранних славян. — Москва: Вестн. Российской Академии наук. —Т. 73. — № 7.
22. Энциклопедический словарь. — Санкт-Петербург, Товарищество "Бр. А. и И. Гранат".
23. Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995.
24. Валишевский К. Иван Грозный. — Москва: Икпа, 1989. — (Репринтное воспроизведение изд. 1912 г.)
25. Храповицкий А. В. Памятные записки А. В. Храповицкого статс-секретаря Императрицы Екатерины Второй. — Москва, В/о Союзтеатр СТД СССР, — 1990. (Репринтное воспроизведение изд. 1862 г.)
26. Екатерина II. Размышления о проекте истории России XVIII в. Изданы А. Ф. Бычковым: (Письма и бумаги Императрицы Екатерины II). — Санкт-Петербург, 1873.
27. Карамзин Н. М. История государства Российского: В 12 т. — Москва: Моск. раб.. Слог, 1993—1994.
28. Литература и культура Древней Руси: Словарь-справочник. — Москва, Высш. шк., 1994.
29. Лызлов А. И. Скифская история. — Москва, 1990.
30. Попов Н.А. В. Н. Татищев и его время. — Москва, 1861.
31. Січинський В. Чужинці про Україну. — К.: Довіра, 1992.
32. Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. — Санкт-Петербург, 1908.
33. Костомаров Н. И. Начало Руси. — Санкт-Петербург, 1860.
34. Костомаров Н. И. Заметки на возражения о происхождении Руси / / Современник.
35. Шахматов А. А. Южные поселения вятичей. — Санкт-Петербург, 1907.
36. Шахматов А. А. К вопросу об образовании русских наречий. — Варшава, 1894.
37. Шахматов А. А. О начальном Киевском летописном своде // Изследования А. А. Шахматова. — Санкт- Петербург, 1897.
38. Шахматов А. А Заметки о составлении Радзивилловского (Кенигсбергского) списка летописи. — Москва, 1913.
39. Шахматов А. А. Киевопечерский патерик и Печерская летопись. — Санкт-Петербург, 1897.
