Notre Dame dUkraine: Украiнка в конфлiктi мiфологiй

Лицареса Святого Духа: profession de foi      279—290

Лицарський міф Лесі Українки — не «вікно в Європу»! Гностицизм в Україні — богумильство (М. Драгоманов, І. Франко та інші). — Про переваги «літературно зораних епох». — Єретичка стихійна чи свідома? — «Символ віри» Лесі Українки. Виходимо на Гайне. — «Bergidylle»: антитринітаризм (три віки душі); синтез chevalerie і clergie; Святий Дух — ім'я платонівського Абсолюту. — «До історії релігії й філософії в Німеччині»: індо-маніхейський характер християнської ідеї середньовіччя; Реформація як перемога юдео-деїзму; романтизм як «повернення до середньовіччя». — Про принциповість, або Чому лицареса послідовніша за лицаря. Ґендер і походження. — Леся Українка — дитя аристократичної «контрреформації»?

V. Лицарі під заборолом: народники чи шляхта? (До генези української інтеліґенції)

Загублений гравець (з парадоксів колоніальної історіографії)      291—298

«А хіба у нас була своя шляхта?» — Трохи теорії: Е. Ґелнер. Від «культури локальних спільнот» (Кирило-Мефодіївське братство й таємні ложі) до «загальної культури». Реабілітуємо братство тарасівців…

«Откуда это у них такое хлопоманство?»      298—325

Що таке народництво? — Російська версія, або Пригоди марксизму в Росії: від Михайловського до Леніна. — Українська версія: «весна народів» і «Книги битія українського народу». — «Погані правнуки»? «Превращение малорусской старшины в дворянство»: психоаналіз історичної травми. Українське обличчя декабристського бунту. — 3 доль «хуторної філософії», або Шляхта і Volksgeist (О. Шпенглер—П. Куліш—Олена Пчілка). — Дещо про користь станових привілеїв. — Так творився національний проект: від козацького «комітату» до «республіки духа». Воля і рівність. — «Лицарські сини»: українське селянство очима народників. — Два моральні кодекси — Антонович і Данте. Точка перетину: запорізьке козацтво і Мальтійський орден.

Культурне непорозуміння чи конфлікт тожсамостей?      326—342

Чи лицар для нас — слово іноземне? М. Попович (козацтво й magnificenza) — Ю. Іллєнко («Молитва про гетьмана Мазепу») — Ліна Костенко («Берестечко»)… — Козацтво і шляхта за В. Липинським. Роль шляхти на переломах історії: збереження тяглости. — Аристократична «контрреформація» і етика спадку. — Оцінка домодерних українських еліт у дворян і «різночинців»: «прихована війна». — Два національні проекти? Дещо про класову ненависть («Літературна Україна» проти «кровної аристократії»). — То що ж це значить — «Українка»?

VI. «Тайна імени». Історія ордену: символ віри

Філософія української історії в Українчиному міфі: написана…      343—373

«Не по крові, а по духу»: ім'я як титул. «Українець» (Драгоманов) і «Українка» (Леся): Учитель і Учениця. — «Степани» в родоводі Лариси Косач. «Не зраджував України мій батько!». Українське «рицерство» XVII ст.: християнський універсалізм і київське месіанство (до духовних витоків малоросійства). — «Другий Єрусалим», «Друга Троя», «Другі Афіни» — київський міф від бароко до романтизму. Україна-Еллада у діда й онуки. — Проект «плебейської нації»: розрив із «поліетнічною імперією» (А. Каппелер) — і відмова від інвестованого в неї «свого національного добра». — Виявляємо тему «Боярині» — провал лицарської місії. — Лицарство Оксанине (про жіночі братства і про присягу шлюбну й побратимську). — …І Степанове: «без догани» — але не «без страху»! «Комплекс Авраама». — Архетип «лицаря в темниці». Туга за «славною смертю» («Віла-посестра») як атрибут лицарської культури. — Степан і Мартіян: дві версії трагедії вірности. — І до чого ж тут середня школа?

…і ненаписана      373—388

«Україна, якої не знаємо» — аналізуємо запроектовані теми міфа: 1) смерть українського Діоніса («війна християнства з релігією предків моїх»); 2) Авель-жінка проти Каїна-чоловіка («баладний мотив про брата й сестру»); 3) українська Реформація й жіноче лідерство («Бондарівна», і не тільки…); 4) перша модернізаційна реформа українського лицарства: «мазепинство», або Кость Гордієнко versus «боярин» Степан (до генези українського націоналізму). — Аналогія: аристократична історіософія Л. Старицької-Черняхівської. — Браво, професоре М. Зеров! — …І знову до Драгоманова: кредо «ордену».

«Українці» як теоретична проблема      388—394

Дещо про труднощі історіописання. Характеристики «локальної спільноти»: нечисленність і ендогамність. — Як тепер підняти «покривало Ізіди»? Українські «темні віки» (X–XVIII) як біла пляма релігієзнавства. — Міф Лесі Українки — тільки вершина айсберґа?

VII. Історія ордену: фінал. Герб лілеї. Notre Dame Dolorosa і її помста

Прощання з лицарством: українське як універсальне      395—417

З доль полеглого воїнства: Леся Українка як «останній свідок». — Чому для неокласиків і «пражан» вершина її творчости — «Камінний господар». — Наскільки «іспанська» ця драма? Ж. де Бевотт та інші. «Турнір» із Пушкіним: «господар» проти «гостя». — Навіщо українському Сізіфові фемінізм? — Проблема жіночої влади. Архетип «принцеси на горі» (Леся Українка—Ю. Крістева—Е. Єлінек). — Обґрунтування методу: від фемінізму — вперед, а не назад! — Чому Іспанія? Дон Жуан як антилицар. Діалектика міфа: версія Тірсо де Моліни… — І Лесі Українки (подолання романтизму). — «Жіночий реванш»: не варт шкірка за виправку! — Справжня тема драми: свобода і свавілля. — Ще одна паралель: Україна й Іспанія як «крайні точки» фіналу європейського лицарства.

«Вся королівнина рать»: етос і ерос      417—483

Необхідний відступ: про чуттєвість інтеліґенції «косачівського кола». («Високе щастя» Віри Матушевської: лист із ҐУЛАҐу). — Не тільки не «мужчина», а й не «одинокий»! Про потребу реставрації «гуртового портрета». Юність лицареси («гетерії таємні» і театральний салон Лисенків-Старицьких). «Катакомбна школа». — «Забута тінь»: Олена Пчілка! «Велика жінка» проти «Великої Матері»: спроба постколоніальної інтерпретації. — «Порода в людині перше всього»: етика спадку в героїв Лесі Українки. Тягар походження проти «нестерпної легкости буття»: Анна, Долорес, Командор — і «той самий Дон Жуан». Душа і тінь. — Відмежування від «пустопорожньої аристократії»: смисл «спадку» — лицарська служба. Лист до М. Павлика. — Що ж пам'ятала дівчинка Леся з «70-х років»? — «Беатріче як міфотворець»: літо 1878 р. і «тьотя Єля» («Забуті слова»). Вступ до естетики трагічного. — Українська критика в пошуках пристрасти. «Панцир» і «чорна сукня». Історичний коментар: Анна Ахматова проти І. Костецького і Co. — Аристократизм як духовна аскеза. «А владати собою треба добре»! — Творчий ерос і «дисципліноване божевілля» (Леся Українка і М. Цвєтаєва). — Про новітню кризу пасіонарности й зміну естетичного смаку: бідний багатого не розуміє! — Як народжувалась «страшна краса». Річард Айрон і хорал на кораблі. Перекличка: Рільке—Єйтс—Леся Українка («Адвокат Мартіян»). — «Біла лілея» і «червона троянда». Трохи геральдики, або «Царство Моє не від світу цього» (мучеництво як основа духовної конґреґації). — Єгипетська царівна ака Вавилонська блудниця: вибір Аврелії — і П. Тичини (від «Скорбної матері» до «Мадонно моя…»). — Від Аврелії до Анни й Долорес: і знову дві Афродіти! — «Королівна тернового вінця»: ініціація «70-х років» — Луцьке «віче»! Що співали на замку громадівські діти: дешифруємо текст. Ерос колективности — і як його зрозуміти колишнім піонерам? — «Обітниця врочиста» і її смисл у лицарській культурі. —…І в літературі: відповідальність автора за текст, або «Слово чести» проти «дискурсу брехні». — «Опис герба», або Спроба характеристики ордену: «цноти, що зрощує слава» («Граф фон Ейнзідель» за А. де Токвілем) і «принцип лілеї» (відмова від «я»: В. Науменко versus Б. Грінченко); етос «комітату» в кодексі культурного націоналізму — місія стану (оборона чести ордену) і її релігійний характер (війна з імперією як bellum sacrum).