Про вiдважного Барвiнка та коника Дзвоника
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Про вiдважного Барвiнка та коника Дзвоника, Глазовий Павло-- . Жанр: Сказки. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: Про вiдважного Барвiнка та коника Дзвоника
Автор: Глазовий Павло
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 204
Про вiдважного Барвiнка та коника Дзвоника читать книгу онлайн
Про вiдважного Барвiнка та коника Дзвоника - читать бесплатно онлайн , автор Глазовий Павло
Весела, поетична віршована казка Богдана Чалого та Павла Глазового давно полюбилася юним читачам. Та й не дивно. Адже у казці йдеться про щиру дружбу та відданість, про взаємовиручку, про перемогу відважного Барвінка та його друзів над військом лютого Осота, що сховав у своєму царстві коштовний скарб.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
Аж чорна юшка з рота полилась.
Він з переляку ледь не одубів.
Не стало в нього чотирьох зубів.
Ой, скільки в лісі реготу було,
Усе живе від сміху полягло!
Барвінок наш ходив на голові,
А коник аж качався по траві...
Ось Барвінок їде лісом
Та поміж кущами.
«Треба, — думає, — послати
Друзям телеграми».
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Є у лісі справжня пошта
В дереві дуплистім.
Служить Дятел працьовитий
Там телеграфістом.
Хоч у нього рук немає —
Робить, мов сторукий.
Попросив його Барвінок:
— Телеграми стукай.
Перша — Півневі депеша
На Сідало П’яте:
«Злому Лисові дав перцю.
Перемога, брате!»
А вже друга телеграма
На город до Гната:
«Жив, здоров... Як повернуся
Розповім багато».
Розказать хотів докладно,
Як він бився з Лисом,
Як обвів його круг пальця
На шляху під лісом.
Та подумав-передумав...
Ні, це не годиться!
Козакові вихвалятись —
Це така дурниця!
Біля пошти, в купі листя
Спав кабан Захрюка.
Він прокинувся і слуха:
Що там Дятел стука?
Вибиває телеграму
На город до Гната?
Де город цей?
Що на ньому?
Інтересно взнати!
Цей Захрюка-кабанюка
Мав погану моду:
Не минав ніде й ніколи
Жодного городу.
На грядки вночі залізе,
Як почне там рити.
Все сплюндрує, поламає —
Страшно й говорити!
Вже по ньому і стріляли,
Вже й камінням били,—
Він настирливо в городи
Суне своє рило.
З ями виткнувся Захрюка,
Весь у прілім листі,
Та як рохне на Барвінка:
— Ану, стій на місці!
Де город? Якого Гната?
Покажи дорогу.—
І намірився Барвінка
Ухопить за ногу.
Як ножі, вперед направив
Ікла свої грізно.
Ех, загаявся Барвінок —
Утікати пізно.
Він говорить кабанові:
— Покажу, зажди ти! —
І подумав: «Треба якось
Його обдурити».
— Що ж, Захрюко-кабанюко,
Каже він ласкаво,—
Ти в городі погуляти
Маєш повне право.
Рохнув весело Захрюка
І заграв очима:
— Зрозумів ти мій характер,
Значить — молодчина!
Їде спереду Барвінок...
Ох, яка ж це мука!
— Та не здумай утікати!
Рохкає Захрюка.
— Ну, кому ж,— Барвінок каже,
Умирать охота? —
А Дзвінку на вухо шепче:
— Мчися до болота!
Коник Дзвоник розігнався —
Скочив на купину.
А Захрюка провалився
Просто в трясовину.
Залило болотом очі,
Захлинувся злюка.
— Ах ти ж підлий, ах ти ж хитрий!
Завищав Захрюка.
Коник Дзвоник по лозинах,
По стеблинах скаче.
А Захрюка лізе ззаду
Та від злості плаче.
Коник вискочив у поле,
Креше копитами.
А за ним летить Захрюка,
Ляскає зубами.
Ось шосе уже минули,
Ось і залізниця.
Із-за гори кам’яної
Пасажирський мчиться.
Наїжачений Захрюка
Дуже важко дише.
Хлопчик Дзвоника пришпорив:
— Ну, давай скоріше!
Щоб коню піддати духу,
Ляснув у долоні.
Коник стриб — і опинився
Зверху на вагоні.
Поїзд мчиться, наче птиця,
Буферами грюка.
А за ним по шпалах чеше
Змилений Захрюка.
Наш герой кричить з вагона;
— Спробуй наздогнати!
Не потрапиш ти, Захрюко,
На город до Гната!
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Коли сонце вже йшло на спочинок
Із вагона зіскочив Барвінок,
Помахав машиністу рукою.
Поїзд свиснув і зник за горою.
І поїхав Барвінок по полю,
По широкому полю-роздоллю.
Зупинився під дубом крислатим;
— Будем, Дзвонику, тут ночувати!
Розсідлав він коня бойового.
Жупанину накинув на нього.
Потім вивів його до криниці.
Дав йому оберемок травиці.
Сам же звив коло дуба кубельце
І поклав під голівку сідельце.
Ніч стояла така погожа...
Недалеко десь пахла рожа.
Кожна зірка — немов жарина,
Їх лічити почав хлопчина.
Рахував, рахував повільно.
Спати... Спати хотілося сильно.
Із-за лісу, з-за темного гаю
Сіроманець вночі вибігає.
А куди ж то біжить вовчисько?
Чує, коником пахне близько.
Ось він тихо підліз до дуба,
Точить-гострить об кремінь зуба.
Бачить; коник стоїть на припоні —
Їсть із шаньки, а очі —сонні.
Вовк стрибнув, щоб коня схопити,—
Б’ють по носі його копита!
Перейти на страницу:
