Щоденник Миколки Синицина
Щоденник Миколки Синицина читать книгу онлайн
Понад тридцять років пише Микола Миколайович Носов для дітей. Вдумливий художник, сповнений невичерпного гумору, Носов досконало знає психологію своїх героїв — допитливих, кмітливих хлоп'ят — мрійників, винахідників, фантазерів, які з дитинства несуть у собі всі кращі риси радянської людини.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
— Ні, я виручатиму друга.
— Правильно! Людина завжди повинна робити те, що їй наказує обов'язок, а не те, що наказує їй віра в кішку чи в іншу якусь нісенітницю. Ти ось ішов уранці до Славка, бо обіцяв зустрітися з ним, отже, твій обов'язок був іти до нього, а ти через якусь нікчемну кішку став петляти вулицями і врешті-решт мало не потрапив під автомобіль.
Поки Славкова мама пояснювала все це Толі, вони дійшли до Ломоносовської вулиці. Побачивши, що вони опинилися біля Славкового будинку, Толя сказав:
— Не треба мене проводжати далі. Тепер я сам дорогу додому знайду.
— Ну, йди сам, — погодилася Славкова мама.
Толя звернув у Третій Каширський провулок і рушив до свого будинку. Він ішов і думав:
«От яка дурниця може вийти через усі ці забобони. І ще добре, що все добре закінчилось! Якби шофер вчасно не загальмував, усе закінчилося б значно гірше».
Несподівано його міркування урвала поява рудої напівсибірської кішки, яка вискочила з-за рогу будинку і, задерши хвоста трубою, швидко побігла через дорогу. Толя здригнувся від несподіванки і зупинився як укопаний.
«От уже як не пощастить зранку, то цілий день не щаститиме! — з прикрістю подумав він. — Що тепер чинити? Якщо піти в обхід, то знову якась дурниця трапиться: або в ящик для сміття звалишся, або цеглина на голову впаде. Так і повік додому не дійдеш!»
Він нерішуче подивився довкола і сказав сам собі:
«Ні, з цим пора кінчати! Що я, людина чи не людина? Я людина! А людина — істота розумна, горда. Вона запускає в космос ракети, підкорила атомну енергію, вигадала думаючу машину. Людина не може залежати від якоїсь старої, облізлої кішки і завжди має робити те, що наказує їй обов'язок. А що мені наказує обов'язок? Мій обов'язок наказує мені йти додому, обідати, бо мама вже давно чекає на мене і, напевне, хвилюється».
Славкова мама довго стояла на розі вулиці і дивилася услід Толі. Вона боялася, коли б з ним не трапилося ще чогось. Вона бачила, як він чомусь зупинився посеред тротуару, постояв, вагаючись, деякий час, потім раптом махнув рукою і, гордо піднявши голову, рушив бадьоро вперед.
ЗМІСТ
ЩОДЕННИК МИКОЛКИ СИНИЦИНА (Повість)
ОПОВІДАННЯ
Мишкова каша
Дружок
Телефон
Бенгальські вогні
Тук-Тук-Тук
Городники
Фантазери
Сашко
Метро
Льодяник
Автомобіль
Витівники
Латка
Шурко в дідуся
Ляпка
Про Гену
Замазка
Винахідливість
Пригоди Толі Клюквіна
