Как котенок Правду искал

малыш уснул на руках у своего друга, вошла в дом. Обошла все его

закоулки, расспросила мышь, жившую в норе, осмотрелась кругом. И тут

взгляд ее уловил блеск в углу. Это луна помогала маме-кошке найти Правду

и светила на яркий фантик на полу у Мишиной кровати.

Мальчик сидел за столом и читал сказку. Мама-кошка громко

замяукала, привлекая к себе его внимание. Мальчик недовольно оторвался

от чтения и повернулся к ней. Кошка царапнула блестящий фантик, и он

громко зашуршал. Она поглядела пристально на мальчика, на фантик и на

дверь в детскую комнату. Мальчик нахмурился, но ничего не сказал. Кошка

встала, прошла к другой кровати и, присев около нее, стала умываться. Так

могло показаться на первый взгляд. На самом деле, мама-кошка от стыда

спрятала лапкой мордашку, и Мише тоже стало стыдно за себя. Ведь Добро

все еще проживало в их доме, и мальчику совсем не хотелось, чтоб его брат

и мама грустили.

Миша подобрал с пола фантик, брошенный им там с утра, и поплелся

«сдаваться». Мама-кошка проводила его довольным взглядом и вернулась

на порог, к своему котенку, который во сне перебирал лапками и мурчал,

словно все еще был в лесу и встречал там удивительно добрых, отзывчивых

животных и птиц.

Мама-кошка очень гордилась своим сыночком – ведь Мурзик был

настоящим верным другом для Ванечки.

А Мишенька вошел в зал, где мама и папа сидели в креслах и читали.

- Мама… - негромко позвал мальчик, пристыженно опуская глаза.

Мама тотчас же обратила на него внимание, отложив книгу в сторону.

- Что случилось, Мишенька?

Мальчик протянул ей фантик от конфеты и сознался:

- Мне очень стыдно, что я сказал неправду сегодня утром, когда ты

меня спросила, кто разбил вазу. Это я потянулся за конфетой, но не достал

и нечаянно уронил вазочку.

- Но почему же ты мне сразу не сказал? – удивилась мама, и папа

тоже отложил книгу, внимательно слушая их разговор. - Разве я не учила

тебя всегда быть честным?

- Учила, - кивнул мальчик. - Но я подумал, что ты ужасно

расстроишься, если узнаешь, что это сделал я.

- Верно, сынок, - ответила ему мама, усаживая к себе на колени. - Но

еще больше я расстроилась бы, если бы Честность покинула наш дом

вместе с Правдой.

- Ведь тогда мы навсегда потеряли бы Добро и Счастье, - сказал папа.

- Разве это было бы хорошо?

- Нет, - Миша покачал головой и крепко обнял сперва маму, а потом

папу. - Я больше никогда не буду обманывать. Ведь Добро и Счастье

должны быть в каждом доме! И в нашем тоже!

Ванечка вошел в комнату пожелать всем доброй ночи, и увидел как

мама, папа и братик обнимаются. Мама улыбалась и больше не грустила.

Ванечка так обрадовался этому, что тут же бросился в объятия родителей и

брата.

Миша рассказал брату о конфетах и разбитой вазе.

- Я так счастлив, что Правда нашлась! – крикнул мальчик, и родители

рассмеялись.

Но больше всех был счастлив маленький котенок, который нашел

Правду и помог сохранить в доме Счастье.

ноябрь 2015 года

Мой дорогой юный читатель и его любящие родители!

Вместе с котенком мы проделали долгий путь и помогли ему

отыскать Правду. Но помните ли вы, как его зовут?

________________________________________

А кого он повстречал на своем пути?

___________________________________________________________

_________________________________________________________________

_________________________________________________________________

_____________________

Котенок – верный друг?

___________________________________________________________

_________________________________________________________________

______________

Попробуй вместе с родителями нарисовать на отведенной для этого

странице тех героев сказки, которые больше всего тебе понравились.

Расскажи о них. Какие они? Как выглядят? Добрые они ли злые? Почему ты

выбрал именно их?

Какими героев сказки

видишь ты?

Як кошеня Правду шукало

Замість прологу…

Одна найближча та дорога мені людина вважає, що книги можна

умовно поділити на два види: пізнавальні/корисні та цікаві/захоплюючі.

Сподіваюся, що ця книга для дітей та їх батьків стане хоча б

трішки корисною та одночасно цікавою для вас, мої дорогі читачі. Для

цього казку перекладено українською та англійською мовами (адже у

кожної людини має бути право вибору, якою мовою читати книжки). Тут є і

невеличка інтерактивна складова: запитання для маленьких читачів і

сторінки для зображення улюблених героїв казки.

Кожна казка - це не просто книга, в якій автор ділиться своїм

баченням світу, світлом душі, думками... Це щось безцінне, що об'єднує

сім'ю за вечірнім читанням перед сном. І нехай завдяки цьому кожен малюк

Землі, як і кошеня, знайде свою прекрасну та неповторну Правду...

З повагою,

автор

Моїй матусі,

братикам та

кожному читачеві,

який візьме до рук

цю казку.

- Іванку, скажи мені, синку, чи не ти випадково розбив вазу, що стояла

на столі? – мама маленького хлопчика нахилилась до нього, витираючи руки

об фартух.

Вона пекла пироги, коли почула гуркіт, увійшла до залу і побачила на

підлозі розбиту вазу і розкидані цукерки.

Хлопчик, який щойно увійшов до кімнати, похитав головою, дивлячись

на маму знизу вгору.

- Ні, мамо. Я грався у своїй кімнаті і почув, як вона впала. А ще... з

кухні так смачно пахло пирогами!.. - сором'язливо сказав хлопчик, крадькома

поглядаючи на тарілку, повну рум'яних пирогів.

Мама кивнула синові, наказала мити руки і сідати до столу після того,

як він складе іграшки. Але коли він вже виходив з кімнати, додала:

- Іванку, якщо ти захочеш цукерок і не дістанеш до столу, скажи татові,

щоб раптом нічого не скинути.

Малюк поспішив в кімнату збирати іграшки.

- Ой-ой-ой! - мати похитала головою, залишившись в кімнаті одна. -

Адже не могла ж ваза впасти сама прямо з середини столу. Як же мені

правду дізнатися, якщо Іванко не говорить?.. Михайлику! - покликала вона, і

відразу прибіг другий хлопчина, схожий на Ваню як дві краплі води.

Мама і йому веліла мити руки і готуватися до обіду, а потім запитала:

- Це раптом не ти випадково впустив вазу зі столу?

- Ні, - посміхаючись, відповів хлопчик, витираючи руки об штанці, і

подивився на апетитні пироги на столі.

Мама кивнула малюкові. А він сказав задумливо:

- Може, це Мурзик грався і хвостом зачепив? - і втік допомагати

братові збирати іграшки.

Мурзик, який сидів під столом, від подиву аж підскочив. Він точно знав,

що ніяку вазу зі столу не скидав, і цукерки не розсипав, і взагалі солодкого не

любить. Кошеня тихенько прошмигнуло в кімнату, де брати старанно

збирали іграшки та наводили порядок.

- Мурзик! - радісно зустрів улюбленця Іван і обійняв його. Хлопчик

почухав кошеня за вухом, від чого той задоволено замуркотів, присуваючись

ближче до свого друга і підставляючи спинку маленьким дитячим рученятам.

Хлопчик радісно та тепло посміхнувся.

- Де ж мені, Мурзику, правду відшукати, щоб мама через вазу не

сумувала і на мене не сердилась?

Мурзик у відповідь тільки важко зітхнув. Він й сам би хотів знати, хто

розбив чудову кольорову вазу, яка сяяла усіма барвами веселки, щойно її

торкався промінчик сонця, який потрапляв у будинок через вікно. Аж надто

вона була красива і подобалася йому! Він часто приходив до зали з мамою-