Гаррi Поттер i орден Фенiкса

— Старий, та ми нічого такого не казали, — приголомшено почав виправдовуватися Рон. — Ми про Дігорі й не згадували... ти все перевернув з ніг на...

Він безпомічно глянув на Герміону.

— Гаррі, — боязко почала вона, — невже ти не бачиш? Саме... саме тому ти нам і потрібний... ми хочемо знати, як це н-насправді... зустрітися з ним... з В-волдемортом.

Вона вперше в житті вимовила Волдемортове ім'я, і саме це заспокоїло Гаррі. Важко дихаючи, він упав у крісло і відчув, як болить рука. Відразу пошкодував, що розбив мисочку з муртлаповим відваром.

— Ти... подумай про це, — не вгавала Герміона. — Добре?

Гаррі не знав, що й казати. Йому вже було соромно за свою істерику. Він кивнув, не зовсім усвідомлюючи, на що погоджується.

Герміона підвелася.

— То я пішла спати, — сказала вона якомога буденніше. — Е-е... на добраніч.

Рон теж звівся на ноги.

— Ідеш? — невиразно спитав він Гаррі.

— Так. За... за хвилинку. Тільки зберу оце все.

Він показав на розбиту миску на підлозі. Рон кивнув головою і вийшов.

— Репаро, — пробурмотів Гаррі, націлившись чарівною паличкою на черепки. Вони злетілися докупи, й мисочка стала як нова, але повернути в неї муртлаповий відвар було вже неможливо.

Раптом Гаррі відчув таку втому, що ледь не впав і не заснув прямо в кріслі. Усе ж він змусив себе встати й піднятися нагору. Тривожна ніч знову повнилася снами про довжелезні коридори та замкнені двері, а вранці, коли він прокинувся, в нього знову болів шрам.