Гаррi Поттер i вязень Азкабану

Ніхто не поворухнувся і не вимовив жодного слова. Чулося лише як Петіґру зі свистом видихав повітря, хапаючись за груди. Блек з Люпином перезирнулися і водночас опустили палички.

— Ти єдиний маєш право вирішувати, Гаррі, — сказав Блек. — Але подумай... добре подумай, що він наробив...

— Нехай іде в Азкабан, — повторив Гаррі. — Він заслужив його, як ніхто...

Петіґру й далі сопів у нього за спиною.

— Добре, — погодився Люпин. — Гаррі, відійди. Гаррі завагався.

— Я лише хочу його зв'язати, — пояснив Люпин. — Нічого більше, присягаюся.

Гаррі відступив убік. З чарівної палички Люпина вилетіли тоненькі мотузки і за мить Петіґру вже звивався на підлозі, міцно обмотаний і з кляпом у роті.

— Та якщо ти спробуєш перевтілитися, Пітере, — загарчав Блек, цілячись чарівною паличкою на Петіґру, — тоді ми тебе таки вб'ємо. Ти згоден, Гаррі?

Гаррі глянув на жалюгідну постать на підлозі і кивнув так, щоб Петіґру це побачив.

— Гаразд, — Люпин раптом перейшов на діловий тон, — я не вмію зрощувати кістки настільки добре, як мадам Помфрі, тож краще, мабуть, накласти шину й відвести тебе, Роне, до шкільної лікарні.

Він підійшов до Рона, торкнув зламану ногу чарівною паличкою і стиха промовив "Ферула". Ногу зараз же обмотали бинти, що міцно прив'язали її до шини. Люпин допоміг йому встати. Рон обережно сперся на зламану ногу і навіть не скривився.

— Набагато краще, — зрадів він. — Дякую.

— А що буде з професором Снейпом? — ледь чутно питала Герміона, дивлячись на розпластану постать.

— Нічого серйозного, — заспокоїв її Люпин, нахиляючись над Снейпом і міряючи йому пульс. — Просто ви трохи... перестаралися. Ще й досі непритомний. Е-е... Краще, мабуть, не приводити його до тями, поки не доберемося до замку. А доправити його туди можна ось так...

Він прошепотів: "Мобілікорпус".

Здалося, мовби хтось потягнув за невидимі мотузки, прив'язані до Снейпових рук, шиї та колін. Його тіло опинилося у вертикальній позиції, а голова метлялася, як у чудернацької ляльки. Снейп завис над землею, а його ноги гойдалися в повітрі. Люпин підняв з підлоги плаща-невидимку і надійно запхнув його в кишеню.

— Двом з нас доведеться прикуватися до оцього, — сказав Блек, тицьнувши Петіґру черевиком. — Так буде надійніше.

— Я так і зроблю, — погодився Люпин.

— Я теж, — люто мовив Рон, шкутильгаючи до нього.

Блек просто з повітря вичаклував важкі наручники. Невдовзі Петіґру знову стояв на ногах — його ліва рука була прикута до правої руки Люпина, а права — до лівої Рона.

Рон стояв з кам'яним обличчям: справжню Скеберсову сутність він сприйняв як особисту образу. Криволапик м'яко зіскочив з ліжка і очолив процесію виходу з кімнати, радісно задерши пухнастого хвоста.