Гаррi Поттер i напiвкровний принц

- Поховає й сам. - зраділа Герміона. - Слухай, на уроці настійок майже нікого не буде, бо ми всі складаємо іспит… спробуй якось підкотитися до Слизорога!

- Думаєш, п'ятдесят сьома спроба закінчиться успішно? -гірко всміхнувся Гаррі.

- Успішно, - раптом обізвався Роя. - Гаррі, саме так… зроби, щоб вона закінчилася успішно!

- Що ти маєш на увазі?

- Скористайся відваром успіху!

- Роне, це ж… це ж те, що треба! - просто очманіла Герміона. - Аякже! І як я про це не подумала?

Гаррі витріщився на них обох.

- Фелікс-феліціс? - нарешті пробурмотів. - Не знаю… я його беріг…

- Для чого? - поцікавився Рон.

- Гаррі, що може бути важливіше за цей спогад?-здивувалася Герміона.

Гаррі не відповів. Образ маленької золотистої пляшечки вже тривалий час бентежив його уяву; невиразні й розпливчасті задуми, пов'язані з розривом між Джіні та Діном, а також з Роновим чомусь радісним бажанням побачити її з новим залицяльником, зароджувалися в глибині! Його свідомості й виринали на поверхню хіба що в снах або в дрімотно-примарному стані на межі сну й пробудження…

- Гаррі? Ти з нами чи де? - нагадала про себе Герміона.

- Що?… А, так, звичайно. - відповів він, схаменувшись. - Ну що ж. Якщо не зможу поговорити зі Слизорогом удень, то хильну фелікса і зроблю ще одну спробу ввечері.

- Так і вирішили, - зраділа Герміона, а тоді встала й виконала граціозний пірует. - Місце… мужність… мудрість… - пробурмотіла вона.

- Ой, перестань, - попросив Рон, - мене й так уже нудить… швидше, заховай мене!

- Це не Лаванда! - роздратовано сказала Герміона. коли Рон пірнув їй за спину, бо на подвір'ї з'явилася ще одна пара дівчат.

- Класно, - визирнув Рон з-за Герміониного плеча, щоб перевірити. - Чого це вони такі невеселі?

- Це ж сестри Монтґомері, чого їм веселитися? Невже ти не чув, що сталося з їхнім меншим братом? - здивувалася Герміона.

- Якщо чесно, то я не встигаю стежити, що діється з родичами всіх учнів. - зізнався Рон.

- Таж на їхнього брата напав вовкулака. Подейкують, що їхня мама відмовилася допомагати смертежерам. Одне слово, хлопчикові було тільки п'ять років, і він помер у лікарні Святого Мунґа, його не змогли врятувати.

- Помер? - приголомшено перепитав Гаррі. - Але ж вовкулаки не вбивають, вони лише перетворюють людину на собі подібних!

- Іноді вбивають, - заперечив Рон з незвично суворим виразом. - Я чув, що таке буває, коли вовкулаку заносить.

- А як звали того вовкулаку? - швидко запитав Гаррі. -Кажуть, то був Фенрір Ґрейбек, - відповіла Герміона.

- Я так і знав… це маньяк, якому подобається нападати на дітей; мені про нього розповідав Люпин! - сердито пояснив Гаррі.

Герміона суворо на нього зиркнула.

- Гаррі, ти повинен добути спогад, - сказала вона. - йдеться про те, щоб зупинити Волдеморта. Усі нинішні жахіття-на його совісті…

Угорі на замку пробамкав дзвін, і Герміона з Роном злякано підхопилися.

- Усе буде добре, - підбадьорив їх Гаррі, коли вони по бігли до вестибюлю, де збиралися учні, що мали складати іспит явлення. - Ні пуху!

- І тобі теж!-багатозначно глянула Герміона на Гаррі. І він повернув до підвалів.

Пополудні на уроці настійок було тільки троє учнів: Гаррі. Ерні та Драко Мелфой.

- Замолоді ще, щоб являтися?-добродушно поцікавився Слизоріг. - Не виповнилося сімнадцяти?

Усі захитали головами.

- Ну, що ж. - бадьоро сказав Слизоріг, -якщо нас так мало, то трошки розважимося. Зваріть мені щось таке кумедне!

- Добра думка, пане професоре,-по-підлабузницькому вигукнув Ерні, потираючи руки. А от Мелфой, навпаки, навіть не всміхнувся.

- А що ви маєте на увазі під «кумедним»? - роздратовано запитав він.

- Здивуйте мене чимось,-безтурботно відказав Слизоріг.

Мелфой невдоволено розгорнув «Прогресивну методику зіллєваріння». Увесь його вигляд свідчив, що для нього цей урок - марно згаяний час. Дивлячись на нього поверх свого підручника, Гаррі думав, що Мелфой, безперечно, волів би провести цей час у кімнаті на вимогу.

Це йому здавалося, чи Мелфой, як і Тонкс, почав худнути? Він був блідий, шкіра мала сіруватий відтінок, мабуть, тому, що останнім часом він нечасто бачив денне світло. Але в ньому зовсім не відчувалося самовдоволення, збудження або зверхності; де й ділося те чванство, що переповнювало його в «Гоґвортському експресі», коли він відверто вихвалявся завданням, яке йому доручив Волдеморт… з цього, подумав Гаррі, можна зробити лише один висновок: те загадкове завдання виконується погано.

Підбадьорений такою думкою, Гаррі погортав свою «Прогресивну методику зіллєваріння» і знайшов там детально виправлений Напівкровним Принцом рецепт еліксиру для створення радісного настрою. Чогось такого, здається, хотів Слизоріг, до того ж, еліксир міг би (серце в Гаррі аж закалатало) так поліпшити Слизорогові настрій, що той з радістю поділився б спогадом. От якби ж Гаррі переконав його покуштувати цей еліксир…

- Ну, на вигляд просто чудово-пречудово, - сплеснув руками Слизоріг десь через півтори години, коли Гаррі показав йому яскраво-жовтий вміст свого казанка. - Еліксир радості, якщо не помиляюся? А що це пахне? Ммм… ти додав гілочку м'яти? Нетрадиційно, Гаррі, але як натхненно. Ще б пак, м'ята служитиме противагою до випадкових побічних ефектів-гучного співу і смикання за носи… Хлопче, я просто не уявляю, де в тебе беруться такі блискучі ідеї… хіба що…

Гаррі ногою заштовхнув Принців підручник глибше в сумку

- … це в тобі проявляються мамині гени!

- О… так, мабуть. - полегшено зітхнув Гаррі.

Ерні набурмосився - заради того, щоб хоч раз перевершити Гаррі, він придумав свій власний відвар, але він чомусь скипівся й злипся, утворивши на дні казанка фіолетову галушку. Мелфой з кислим обличчям уже складав речі - Слизоріг сказав про його гикальний розчин «так собі».

Продзвенів дзвоник, і Ерні з Мелфоєм відразу вийшли.

- Пане професоре, - почав було Гаррі, але Слизоріг швиденько озирнувся; побачивши, що в класі, крім нього й Гаррі, вже нікого не лишилося, він чкурнув до виходу.

- Пане… пане професоре, чи не хотіли б ви скуштувати мій відвар?… - розпачливо гукнув йому вслід Гаррі.

Та Слизоріг уже зник. Розчарований Гаррі вилив з казанка еліксир, зібрав речі, вийшов з підвалу й помалу почав підійматися сходами до вітальні. Рон і Герміона повернулися пізно пополудні.

- Гаррі! -вигукнула Герміона, пролазячи крізь отвір за портретом, - Гаррі, я склала!

- Молодчина - похвалив він її. - А Рон? -Він… трохи недотяг, - прошепотіла Герміона, коли в приміщення горблячись, увійшов смутний і невеселий Рон.- Йому просто не пощастило, малесенька дрібничка, екзаменатор помітив, що він залишив на місці старту половину брови… А тобі як пішло зі Слизорогом?

- Ніяк, - зітхнув Гаррі, коли Рон підійшов. Не по щастило, старий, але наступного разу складеш будемо разом.

- Мабуть. - похмуро погодився Рон.-Але ж пів брови. Яка йому різниця!

- Розумію,- заспокоювала його

Герміона, - це таки несправедливо…

За вечерею друзі на всі заставки кляли екзаменатора з явлення, і Рон трошки повеселів, тож по дорозі з Великої зали до вітальні можна було поговорити про ситуацію зі Слизорогом та його спогадом.

- То що Гаррі… Використаєш фелікс-феліціс чи ні?- присікався Рон.

- Мабуть, так буде краще. - погодився Гаррі. - Навряд чи мені потрібна вся пляшечка, то ж на цілих дванадцять годин… вип'ю один великий ковток. Дві-три години мені вистачить.

- Це таке класне відчуття, коли його вип'єш. - згадував Рон. - Ніби вже ніколи не помилятимешся.

- Що ти мелеш? - засміялася Герміона. - Ти ж його ніколи не пив!

- Але ж я думав, що випив. - сказав Рон таким тоном, наче пояснював очевидне. - А це майже те саме…

Друзі побачили, як Слизоріг зайшов до Великої зали, і. добре знаючи, що він за їжею не поспішає, певний час сиділи у вітальні, розробляючи план, щоб Гаррі пішов до кабінету Слизорога аж тоді, як той туди повернеться. Коли сонце торкнулося верхівок дерев Забороненого лісу, вони вирішили, що вже час. Переконалися, що Невіл, Дін і Шеймус залишаються у вітальні, і прокралися до хлопчачої спальні.