Гаррi Поттер i вязень Азкабану

Стрімко й нечутно Гаррі вискочив зі своєї схованки й поліз по драбині. Унизу виднілася величезна спина та лискуча лисина якогось чоловіка, що схилився над ящиками. Нагорі Гаррі прослизнув у двері і опинився за прилавком "Медових руць". Нахилився, відповз набік і лише тоді випростався... У "Медових руцях" було так багато гоґвортських учнів, що на Гаррі ніхто навіть не звертав уваги. Протискаючись між ними, він роззирався довкола, і ледве не розсміявся, коли уявив вираз поросячого обличчя Дадлі, якби той раптом побачив, де опинився Гаррі.

Там було безліч поличок з найнеймовірнішими ласощами. Кремові пастилки з горішками, мерехтливі рожеві квадратики заморожених кокосів, товсті медові іриски, ряди різноманітних шоколадок. Величезна діжка горошку на кожен смак і діжка свистошипів, про які розповідав Рон. Уздовж однієї стіни красувалися солодощі зі спецефектами: жуйка "Друбл" (яка заповнювала кімнату бульками-пролісками, що не лускали цілий день), тонкі льодяники-зубочистки, крихітні чорні перчортики ("дихніть на друзів вогнем!"), крижані мишки-шкряботушки ("стукотіть зубами й попискуйте з нами!"), м'ятні жабки-карамельки ("стрибають у шлунку, мов живі!"), крихкі цукрові пера і вибухові мармеладки.

Гаррі протиснувся крізь натовп шестикласників. У найдальшому кутку цукерні під написом "Незвичайні смаки" стояли Рон з Герміоною, розглядаючи льодяники зі смаком крові. Гаррі підкрався до них.

— Фу-у! Гаррі цього не захоче, — скривилася Герміона. — Це для якихось упирів.

— А це? — Рон підсунув Герміоні під ніс банку тарганятини.

— Нізащо, — промовив Гаррі. Рон мало не впустив банку.

— Гаррі! — вискнула Герміона. — Ти чого тут? Як... як ти?..

— Ого! — вражено вигукнув Рон. — Ти вже вмієш являтися?!

— Та ні, звичайно! — сказав Гаррі і пошепки, щоб не почули інші, розповів про Карту мародера.

— Ти ба! А мені вони її ніколи не показували! — обурився Рон. — А я ж, як не як, їхній брат!..

— Ну, то й що? — мовила Герміона. — Гаррі ж однаково не триматиме її в себе, а віддасть професорці Макґонеґел. Правда, Гаррі?

— І не подумаю! — відповів Гаррі.

— Ти що, здуріла? — витріщив очі Рон. — Віддати таку цінну річ?

— Якщо віддавати, то треба сказати, де я її взяв! Фредові з Джорджем тоді капут! Філч їх приб'є!

— А ти подумав про Сіріуса Блека? — зашепотіла Герміона. — А раптом він скористається котримось ходом і проникне в замок! Треба попередити вчителів!

— Він не зможе проникнути через перехід, — заперечив Гаррі. — На карті сім таємних тунелів, так? Фред і Джордж вважають, що Філч знає про чотири з них. А з трьох інших — один завалився, над входом у другий росте Войовнича Верба, а той, яким я прийшов... ну... його важко помітити... звідки Блекові знати, що вхід до нього тут, у підвалі...

Гаррі завагався. А що, як Блек таки знає про цей тунель? Але Рон поважно прокашлявся і показав на оголошення, що висіло на дверях.

— Усе ясно? — тихенько мовив Рон. — Хотів би я бачити, як Блек вдирається в "Медові руці", коли все село аж кишить дементорами. До того ж, якби хтось і вдерся, то власники "Медових руць" першими б це почули, правда? Вони ж тут мешкають!

— Так, але... але... — Герміона намагалася вигадати ще якесь заперечення. — Слухайте, але ж Гаррі не повинен тут з'являтися — він не має підписаного дозволу! Якщо хтось про це довідається!.. Це ж буде страшна халепа! Ще ж не вечір... а що, як Сіріус Блек з'явиться тут сьогодні? Зараз?..

— І як він зуміє розшукати Гаррі в таку погоду? — Рон показав на густий лапатий сніг, що кружляв за вікнами. — Слухай, Герміоно, це ж Різдво, Гаррі заслужив на свято.

Герміона стурбовано прикусила губу.

— Ти на мене настукаєш? — усміхнувся Гаррі.

— Ох... звичайно ж, ні... але їй-богу, Гаррі...

— Гаррі, ти вже бачив свистошипи? — запитав Рон, схопив його за руку і поволік до діжки з кульками. — А драглистих слимаків? А кислотну шипучку? Фред колись мені таку дав, як мені було сім років. Вона миттю пропалила мені дірку в язиці. Пам'ятаю, як мама лупцювала його мітлою. — Рон замислено глянув на коробку з кислотною шипучкою. — Думаєш, Фред скуштує тарганятини, якщо я скажу, що це такі горішки?..

Рон з Герміоною розрахувалися за ласощі, і вони, втрьох вийшли надвір. Починалася хуртовина.

Гоґсмід нагадував різдвяну листівку. Солом'яні стріхи маленьких хатин і крамничок ховалися під сніговою ковдрою. Двері були прикрашені вінками з гостролиста, а з дерев звисали гірлянди зачарованих свічок.

Гаррі не мав теплого одягу, тож тепер здригався від холоду. Вони просувалися вулицею назустріч вітру, Рон і Герміона кричали крізь шарфи:

— Це пошта...

— А там далі "Зонко"...

— Можемо зайти у Верескливу Халупу...

— Послухайте, — запропонував Рон, цокаючи зубами, — може гайнемо в "Три мітли" на маслопиво?

Кого-кого, а Гаррі не треба було вмовляти — на вітрі руки в нього геть задубіли. Друзі перейшли на протилежний бік вулиці і зайшли в невеличкий шинок.

Усередині було гамірно, тепло й накурено. Зграбна жіночка з приємним обличчям обслуговувала біля стійки компанію галасливих чаклунів.

— Це мадам Розмерта, — сказав Рон. — Я принесу напої, добре? — додав він і злегка почервонів.

Гаррі й Герміона всілися за вільним столиком у глибині кімнати між вікном та пишною різдвяною ялинкою, що стояла біля каміна. Рон повернувся з трьома пінистими кухлями гарячого маслопива.

— Веселого Різдва! — радісно підняв він свій кухоль.

Гаррі зробив великий ковток. Нічого смачнішого він досі не куштував: усе його тіло просякло теплом.

Раптом волосся йому розкуйовдив легкий протяг: хтось знову відчинив двері "Трьох мітел". Гаррі визирнув з-за свого кухля і ледь не захлинувся.

Обтрушуючи сніг, у шинок заходили професорка Макґонеґел і професор Флитвік. За ними увійшов Геґрід, заглиблений у розмову з міністром магії Корнеліусом Фаджем — огрядним чоловіком у зеленому капелюсі й плащі в тоненьку смужку.